Автор питає (зокрема й мене), чи до вподоби нормальному громадянину України, коли законно обраного Президента привселюдно криють матом і таке інше. І чи не слід почуватися скривдженими за таких умов всім громадянам, що мають якесь уявлення про людську гідність. Ну, перше враження від питання однозначне – ні, не подобається, так, слід дати відсіч.
Проте питання розглядається в контексті конкретного випадку, в якому, не приховую, таки кортить однозначно визначити декого як... в кращому разі неадекватну особу.
Але... (завжди в мене ті але)
А справа вся в тому, що я не володію такою безцінною чеснотою, як коротка пам'ять. І всі конкретні випадки – неодмінно маю на щось там спроектувати. От і тепер, внаслідок нескладних і нетривалих метафізичних вправ, легко дійшла висновку, що коли я погоджуюсь з усіма твердженнями пана Кр-ка, тоді маю тут, зараз і перед усім світом визнати брудними покидьками, негідниками, почварами й паплюжниками наших державних символів... велику, ну ду-уже велику частину населення України і в першу чергу – себе улюблену.
Адже у 2004-му році і трохи згодом я дозволяла собі по відношенню до перших-таки державних мужів таке...
І весь Майдан вдало діяв у тому ж напрямку. Ну, хіба не згадали? А як згадали, скажіть чесно: що, хіба дуже соромно? Вибачте, не вірю.
Весь Майдан і себе окремо ви згадаєте самі, а я про наболіле – про себе.:)
Тієї буремної осені 2004-го я припускалася різних дій, але, як сама вважаю, найкраще вдавалося саме це – висміювання тих осіб, що дозволили собі зробити спробу приватизації мого права на власну думку. Ні, при цьому жодної неформальної лексики я, звісно, не вживала, але, як вже писала десь, тієї ж самої нищівної сили можна надати вислову і не вдаючись до таких банальних рішень, а інколи й більшої сили. Принаймні, мені таке вдавалося. Був тоді такий аматорський сайт, що про нього наразі не чути, а на той час його популярність була порівняною навіть з УП – ham.com.ua, офіційна назва "осторожно, Янукович!". Може хтось пам'ятає. Так цей сайт закрив 2004 рік моїм дуже своєрідним листом-вітанням до однодумців, в якому я (востаннє здається, але далеко не вперше) так проїхалася асфальтоукладачем по Кучмі, що навіщо ті примітивні лайки. Якщо відшукаю, вивішу в коментах, він має влізти. А вже про Януковича в якості об'єкта своєї творчості я краще наразі просто промовчу...
Хтось вже обурюється – так то ж..., а тут же ж...
Та ні, шановні співгромадяни, вони обоє були на той час законними відповідно Президентом і Прем'єром України. Піднапружтеся і визнайте, що воно таки було так. Ми вважали їх поза законом, бо вони вчинили злочин проти Держави? Так воно й було, але оно й Ковалевський за якимось дідьком вважає Ющенка зрадником інтересів Держави або чимось на кшталт. Я з ним не погоджуюсь, але ж були й тоді люди, що незгодні були з нами. Ви відчуваєте різницю, і я її відчуваю, та все ж таки, поза емоціями: Кучма та Янукович досі ні за що не засуджені – так само, як і Віктор Андрійович.
Якщо хтось переконає мене в моєму праві визнати покидьками і нашими ворогами тих, хто вдається до брутальностей на адресу першої особи зараз, і зробить це таким чином, щоби воно не вдарило рикошетом по мені і всім учасникам Майдану – тоді такій людині я була б надзвичайно вдячна.
ANONIM 
