Промова про мову

Здається, вже лунали пропозиції "валуєвські", "емські" та інші укази московських царів визнати мовним геноцидом українського народу. А чому б і ні...

Згадаймо рекламні передвиборні ролики однієї з політсил, корені та фінансування якої без всякого сумніву йдуть не з України: дитина проситься "пі-пі" російською мовою, а страшна вчителька не пускає – " кажи державною". Або "качку", розпущену в одній із південних областей про те, що Міністерство надзвичайних ситуацій видало указ, у якому говориться, що не будуть рятувати тих, хто проситиме допомоги не державною мовою. Дурне, примітивне, але має успіх серед деякої категорії людей. Чому? Здогадуєтесь? Кожна реклама розрахована на відповідний рівень споживачів.

Майже на такому рівні написано листа ВВП нашому Президенту. В Інтернеті опублікували навіть. Теж розраховано на відповідний рівень споживачів тієї туфти.

До речі, ВВП- найулюбленіша абревіатура головного геолога – економіста попереднього уряду. Довгий час я думав, що дійсно йшлося про валовий продукт, але те, з яким пафосом, з якою повагою оце "ВВП" вимовлялося, закрало підозри що це ж ініціали!

Але облишмо почуття любителя капусти як основного національного продукту харчування до носія цих ініціалів і продовжимо про мову. Хоча декому це, можливо, й набридло. Мені – ні. Бо болить. Бо болить, коли дивлюся розмаїті телешоупроекти і не чую там своєї мови, коли дивлюся репортажі зі світських прийомів, тусовок, де люди, які й знають свою рідну мову, постійно "какають". Бо це – "престижно", бо це мова "вищого класу".

Тусовки такі, звичайно, меншого розмаху, проходять чи не в кожному місті. Хто там постійні відвідувачі? Звичайно ж, "нові" – місцевий "вищий клас". "Нові", але не українці. Можливо, поколінь через п"ять, шість, їхні нащадки трішки обтешуться, окультуряться, порозумнішають, то й рідну мову, можливо, знатимуть. Хоча це дуже сумнівно. Бо щось не віриться, що ще недавній шулер, котрий крім багатоповерхових матюків знає ще десятка два – три слів примітивного суржика, ставши власником, наприклад, одного чи кількох магазинів, навчить чомусь культурному своїх дітей. Примітивом був, таким і залишився. Тільки багатим. Таких немало. Вони й тусуються. Вони роблять погоду тепер у всьому – гроші є, ума не треба. Розмови – від "бабок", зєлєні", до "капусти", дєвок, та тачєк. І навпаки. Поміж вишуканими матюками. Дома вони культурніші, не гнуть матюків? Здається мені, що саме на таких і розрахована нинішня "попса" на "великом и могучем". До речі, вона, "попса", і його ой як ганьбить та принижує. Але що поробиш – є попит, є товар. Видно, і галкінські "хахли" комусь потрібні.

Зараз висловлю декілька крамольних, як для декого, думок.

Перша – за роки незалежності українська мова занедбана більше, ніж при совдепії. Тому, що, по – перше (не раз стверджував), ми не мали своєї влади. То перефарбовані комуністи нами керували, то їх вихованці, або просто запроданці. А по-друге – демократія у нас так "розгулялася", що кожне село починає свою "регіоналку" запроваджувати. Телебачення, преса, численні FMушки бояться державної мови: бо "втратять рейтинг". Це щось на кшталт "качки" по указ МНС. А дітвора росте, виховується в російськомовному середовищі, на всіх отих попсорусскіх передачах, піснях, братніх шоуматах...

Друга – нашій владі (здається, вже повинні її мати) треба брати приклад із "старшого брата". Захищати свою державну мову у себе в державі хоча б так, як влада РФ захищає свою мову на нашому терені. В себе ж на мови меншин проте не звертає уваги – вони для неї просто не існують. Там затверджена програма "об"единения народов России" у єдину націю саме за допомогою російської мови (чи не входить Україна в сферу цього "об"динения?). А в Законі РФ "О русском языке" чорним по білому написано, що російська мова як державна " подлежит обязательному использованию". В Татарії, в Якутії, в Башкирії, Дагестані, Чечні – по всій "славянской России", єднатися з якою навіки нам пропонують деякі ностальгіки за "могущественним славянским государством".

На захист державної мови треба виділяти кошти. Саме на захист, а не на "розвиток". Хоча б у тому розмірі, у якому братня держава виділяє на підтримання своєї мови у нашій державі. Що поробиш, століттями Москва тиснула, душила, забороняла нашу мову. Це незаперечний історичний факт. Тепер треба її захистити, відстоювати. Чи ми все ще колонія? То чому соромимося дати гідну відповідь тупим, примітивним повчанням різних та "валових продуктів"?

А чому б дійсно, на державному рівні не визнати актами мовного геноциду нашого народу всі ці заборони з боку Москви користуватися рідною мовою? Голодомор 1932-33 років насмілилися визнати геноцидом, хоча як строго помахували пальчиками з білокам"яної. Сказали "а", треба й наступні букви вимовити. Алфавіт же великий. Та й є про що казати... на кожну букву вистачить.

А взагалі то нам дійсно пора вставати з "мовних колін". Владним мужам в першу чергу. Вони у нас є?