Педагогічне свинство

Я люблю свиней.
Собаки дивляться на нас знизу вверх.
Коти дивляться на нас зверху вниз.

Віктор Громовий,

голова Координаційної

Ради Асоціації лідерів освіти України,

Заслужений учитель України

Педагогічне свинство

Я люблю свиней.

Собаки дивляться на нас знизу вверх.

Коти дивляться на нас зверху вниз.

І лише свині дивляться на нас як на рівних.

Уїнстон Черчілль

Колись мій викладач педагогіки професор А.Я.Розенберг казав нам, студентам історичного факультету Кіровоградського педінституту: лізти в конспект уроку учителя – це свинство!

На жаль, в освіті досі є багато речей, які слід віднести до категорії "педагогічне свинство". Втім, у більшості випадків ми цього навіть не усвідомлюємо... А так хочеться, щоб розпрощавшись з роком Свині, країна залишила у минулому і будь-які прояви свинства на всіх рівнях і у всіх сферах життя.

Є свинство як по відношенню до вчителів, так і педагогічне свинство від якого потерпають усі інші учасники освітнього процесу.

Свинством є переконання власть імущих, що вчительська праця не вартує гідної оплати. Навіть погроза на кшталт "голодний вчитель – злий вчитель" не лякає тих, хто не планує вчити своє чадо в "звичайній" школі.

Свинством є і розрахунок на ексклюзивне ставлення у "звичайній" школі саме до їх дітей тих батьків, які вважають, що все на світі продається і купується (оцінки, золоті медалі, дипломи переможців предметних олімпіад тощо).

Cвинством було і активне використання вчителів (і як членів виборчих комісій, і як біомаси на мітингах "протесту", і як безплатної "підтанцьовки" на передвиборчих шоу "правильних" кандидатів) у якості слухняних виконавців забаганок влади на виборах.

Свинством є необ'єктивність у оцінці праці вчителя у випадку, якщо, наприклад, тебе береться судити людина, яка у викладанні твого предмета "розбирається як свиня в апельсинах".

Свинством є і стиль керівництва директора школи "друзям – усе, іншим -...", який зводиться до примітивного "кришування" "своїх" та до відвертого цькування "чужих". У цьому випадку у суцільне свинство миттєво перетворюється все, що відбувається у школі: розподіл годин, атестація вчителів, складання розкладу чи графіку відпусток, преміювання, поточний внутрішкільний контроль тощо.

Звісно, епізодичні спонтанні прояви свинства можуть бути у будь-якій школі. Там, де є нормальний керівник, вони швидко згасають. Свинство має властивість швидко поширюватись і ставати "нормою життя" у випадку, якщо "свиню підсунули" у директорське крісло. У цьому випадку оруеловський "скотний двір" шкільного масштабу не залишає майже ніяких шансів виживання "чистюлям". Нова, ну дуже специфічна, "корпоративна етика" тепер вимагає особливого стилю мислення, манери спілкування і навіть одягу... У чвакотні навколо не надто ситного "шкільного корита" замараними мають стати практично всі. У заражених синдромом набутого свинства колективах немає і не може бути боротьби за лідерство. Тут і виконання прямих службових обов'язків відходить на другий план. Виходить така собі ідилія "колективу однодумців": усіх усе влаштовує, усі однаково замарані, усі "хрюкають" в унісон. Інші правила гри не приймаються. Сморід всередині колективу вже не відчувається, адже всі "внюхались".

Звісно, адоптація до свинства проходить по-різному. Для когось занурення у цей стан є цілком природним процесом. Таким екземплярам свинство йде "во благо", вони швидко набирають "вагу", почуваються цілком щасливими. Інші ж для того, щоб "бути як усі", змушені чинити насильство над собою. Їм доводиться, ламаючи себе, йти на свідоме самоопускання. Таке свинство стосовно самого себе явно не йде на користь тим, хто його здійснює... Ці люди, як правило, почувають себе кепсько. Єдине, що їм лишається, шукати "порятунок" у самообмані та тішитись сентенціями на кшталт: "Жити ж якось треба...", "С волками жить – по-волчьи выть"...

Ланцюгова реакція свинства, породжена не переобтяженим інтелігентністю керівником школи, неминуче миттєво поширюється донизу. Усе відбувається за принципом, описаним у поемі Тараса Шевченка "Сон": та меншого в пузо! І так може відбуватись безкінечно довго аж до того часу, коли якийсь прийшлий ззовні педагогічний Геркулес візьметься вичистити "авгієві стайні" такої школи.

Тоді з'являється шанс для тих, кому набридло "метать бисер перед свиньями", у кого душа, за прикладом героя відомого мультфільму, співає:

"Эх, жизнь моя жестянка,

Да ну её в болото

Живу я как поганка,

А мне летать,

А мне летать,

А мне летать охота!".

Свинство є там, де є багнюка. Шкільне болото теж є ідеальним середовищем для його культивування. Дмитро Корчинський пише: "ти можеш піднятися на найвищу гору, якщо ти в горах, але в болоті ти можеш піднятися лише на поверхню, де всі – на одному рівні. Їх тягнуть за ноги і топлять ті, хто хочуть на поверхню...

Суть болота не в тому, що воно тхне, а в тому, що воно гомогенне. І воно консервує себе саме" (Див.: http://obozrevatel.com/news/2007/12/6/205152.htm).

У новому дитячому журналі "Приключения Шрэка" є рубрика з казками на новий лад, які "рассказывают на болоте". Тож, наша малеча, точніше та частина, якій пощастило мати батьків спроможних купувати цей недешевий журнал, має змогу вперше зіткнутись з поняттям "болото" та казковими "болотними історіями" (це спотворені до невпізнання усім відомі казки). Ті ж діти, яким не пощастить з вибором школи, змушені будуть на своїй шкірі відчути дію іншого "болота" та з цілком реальними "болотними історіями".

Звісно, "кожен кулик своє болото вихваляє",тож "болотні школи" особливо схильні до показухи. Це чи не єдиний спосіб зовнішнього маскування невтішних внутрішніх реалій.

Парадокс ситуації в тому, що "життя на болоті" цілком влаштовує абсолютну більшість його "аборигенів". Більше того до їх табору починають активно прибувати ті, хто тягнеться саме до такого життя. Не даремно ж кажуть: "Свиня завжди болото знайде".

Питання про рівень свинства є чи не головним індикатором адекватності будь-якої освітянської управлінської структури (чи персони при посаді) величній місії освіти: "сіяти розумне, добре, вічне". У випадку, якщо рівень свинства зашкалює, поодинокі освітяни-інтелектуали змушені самі себе заганяти у власноруч створені "педагогічні резервації". Ви не задумувались чому і А.Макаренко, і В.Сухомлинський творили кожен своє педагогічне диво подалі від масового свинства, в далекій забутій Богом і людьми "педагогічній провінції" (у с. Ковалівка, Полтавської області та у с. Павлиш Кіровоградської області)!?

Подолання свинства в освіті є проблемою N1 без вирішення якої неможливі ніякі зміни на краще. У російському місті Ярославлі навіть виник "антисвинський" рух студентів і молодих викладачів. Нещодавно вони провели гучний театралізований мітинг, лейтмотивом якого були слова: "Свині за платну освіту". Організатори цієї акції наголошували, що по формі перехід до платної вищої освіти в пострадянських країнах може і правильний крок, а по-суті – повне свинство як у педагогічному, так і в правовому і просто у людському вимірах. Тож, вкрай актуальним і для нас є лозунг "За реформи в освіті... але без свинства"!

"Девочки, представьте себе жизнь без перемен – ну болото же стояче!", – пише на Інтернет-форумі учениця однієї з таких шкіл на болоті. Тож, до категорії "свинство" слід відносити і палке бажання наших управлінських структур проводити зміни в освіті нічого не змінюючи.

Чи існує природній імунітет до свинства? Так, існує!!! Це – вроджена самоповага. Це – відчуття власної гідності, притаманне кожній нормальній людині. Це – порядність у ставленні до інших як основний інстинкт справжнього педагога. Люди, у яких усе це є, складають переважну більшість освітян. Та, як влучно помітив П'єр Буаст: "Люди схожі на слова: якщо не поставити їх на своє місце, вони втрачають значення". Тож, головне, що слід робити заради унеможливлення педагогічного свинства, відводити належні місця людям, які можуть виконувати роль "розуму, честі і совісті" шкільного колективу.

Замість післямови (міні-тест)

"1 сентября. Типовая школа в спальном районе Москвы. До начала торжественной

линейки остаются считанные минуты. Дети уже построены в каре, почти как на

Сенатской площади, вокруг – толпы родителей, которые норовят пристроиться

поближе к любимым чадам.

На крыльце школы с микрофоном в руке стоит директриса – милая,

интеллигентная женщина и монотонно повторяет: "Товарищи родители, отойдите,

пожалуйста, за линию! Товарищи родители, отойдите... ". Практически как

автоответчик. Чувствуется, что запас воспитанности у нее практически иссяк.

Тут сзади к ней подходит кто-то из учителей и что-то спрашивает. Это

становится последней каплей. Она оборачивается, забыв отнять микрофон ото

рта и на всю площадь раздается звериный рык: "ПОШЛИ ВЫ НАХЕР!"

Родителей даже не ветром, а ураганом относит метра на два за линию.

Директриса испуганно: "Товарищи родители, извините, это я не вам!".

Немедленно восстанавливается status quo. И опять из динамиков несется:

"Товарищи родители, отойдите, пожалуйста, за линию! Товарищи родители...".

Цю "картинку", гідну екранізації в кіножурналі "Єралаш", змалювали на одному з російських освітніх сайтів. Наскільки є можливою подібна ситуація у вашій школі судити вам...