"Що" чи "шо"?

Продовження теми попередньої статті "Что" чи "Што". Зараз розглядаємо інше питання: "що" чи "шо". Чи як відтворюється українська мова у російській літературі.

Багато суперечливих коментарів викликала моя попередня стаття "Что" чи "Што".

Хтось сприймає транслітерацію, як знущання над російською мовою. Хтось вважає, що не можна транслітерувати російську мову, щоб не образити російськомовних та не спровокувати їх на розділ України. Як це завжди буває, сторони обмінялись думками, але ніхто нікого не переконав.

Ну що ж... Прийшов час подивитись, що роблять з українською мовою по той бік культурно-мовного кордону, тобто у іншій перекладацькій традиції в іншій літературі. Йдеться про переклад досить скандальної книжки авторки українського походження Марини Левицької "Коротка історія тракторів українською" (Marina Lewycka. A Short History of Tractors in Ukrainian). У Росії ця книжка вийшла у перекладі харків"янина Валерія Нугатова. Книжку можна прочитати тут:

http://lib.aldebaran.ru/author/levickaya_marina/levickaya_marina_kratkaya_istoriya_traktorov_poukrainski/

Я не буду зупинятись на цьому творі Левицької. Він був переважно, на мій погляд несправедливо, з обуренням сприйнятий серед українських читачів. Серед росіян також сприйняття неоднозначне. Це можна бачити з коментарів, що на сайті, який пропонує книжку для "закачки". На Заході сприйняття було кращим. Західна публіка переважно співчувала негативним персонажам, а не сприймала їх як ганьбу українського народу. Також західна публіка сприйняла іронічне зображення британського середнього класу, тобто те, що є герметичним для переважної більшості українських та російських читачів. В Інтернеті є багато рецензій різними мовами, тому зацікавлені читачі можуть самі знайти та ознайомитись. Я читав цю книгу у оригіналі, а зараз, після дискусій, навмисно розшукав російський переклад, щоб подивитись, як пропонується українська мова для сприйняття російськими читачами.

Один з головних героїв книги – Ніколай, британський інженер українського походження, до еміграції, що сталася наприкінці другої світової війни, працював у Києві. Особа непересічна. У віці 84 роки зустрів молоду українку та вирішив скласти з нею шлюб, щоб допомогти їй вирватись з негараздів проблемної батьківщини.

Він дуже освічена людина, пише книгу про історію тракторів. Його англійська мова граматично та стилістично бездоганна. Є такий епізод, коли у суді він вживанням вузькоспеціалізованого виразу (under duress – під примусом, під тиском) передав судді у присутності свідків, що його слова не треба сприймати, як промовлені добровільно.

Подивимось, на що переробив мову цього персонажу перекладач.

"Thirty six. She's thirty six and I'm eighty-four. So what?"

(He pronounces it "vat")

- Тридцять шесть. Ей тридцять шесть, а мине – висемдесят чотыре. Ну и шо? – (Он произносит "шо").

Що це за дитяче "мине"? В українській навіть у суржику доросла людина скаже "мені".

В англійському оригіналі автор підкреслює слов"янський акцент старого: недостатньо губну вимову англійського губного приголосного w. Така вимова на слух англомовних людей асоціюється з акцентом людей, походженням зі слов"янських країн. У книгах Джоан Ролінг за таким акцентом розмовляє англійською болгарин Віктор Крум:

"Vot iz it" замість "What is it". Взагалі Ролінг багато грає акцентами: характерно розмовляють у неї також і франкомовні персонажі. Віктору Крумові притаманна ще одна риса деяких слов"ян – "приглушення" дзвінких приголосних на кінці слова:

"You haff never... You haff not..."

Ще приклад слов'янського акценту у Крума:

"I vant to know," he said, glowering, "vot there is between you and Hermy-own-ninny."

Крім відомого нам тут негубного what з"являється ще want.

Передаючи цей акцент українською мовою перекладачі вирішили не додавати якихось фонетичних акцентів, а імітувати мову людини, що недостатньо володіє граматикою та робить граматичні помилки:

" Я хотіти знати, – сердито сказав він, – що бути між ти і Гер-мов-ніна".

На мій погляд, це значно більш коректне рішення, ніж якби Крум почав розмовляти суржиком, бо недостатність знань з граматики говорить про початківця у іноземній мові, а не підкреслює його соціальне походження та культурний рівень.

Усі приклади узяті з книги "Гаррі Поттер і келих вогню".

Тим часом повернемось до книги Левицької та її російського перекладу.

"Nadezhda, I never thought you would be so bourgeois."

(He puts the emphasis on the last syllable – wah!)

- Надежда, никогда не думав, шо ты така мещанка.

- (Он произнес "миштчанка"!)

У дужках англійською йдеться про те, що герой книги зробив наголос на останньому складі слова bourgeois. Це слово має французьке походження та зберігає своє оригінальне написання але у стандартній вимові наголошується перший склад, а не останній, як у французькій. Старий зберігає французький наголос, що говорить про те, що він належить до старшого покоління освічених людей, що отримували освіту, у часи, коли вона не була ще занадто спеціалізованою та мала чіткий гуманітарно-лінгвістичний ухил. Це свого роду мовний снобізм, а не суржик, чого не помітив перекладач. Чи освіти не вистачило, чи дуже кортіло принизити "хохлоемігранта"?

Ось ще два перекладацькі шедеври, у якому перекладач вдається скоріше до якоїсь дитячої мови, ніж до суржику. І знов у оригіналі нема жодного натяку на те, що персонаж розмовляє не літературною мовою.

"You must understand, Nadezhda, only I can save her!"

Ты должна понять, Надежда, токо я можу ее спасти!

"Nadezhda, you have to understand that in some respects the man is governed by different impulses to the woman."

Надежда, ты должна понимать, шо женщинами и мущинами иногда управляють разни импульсы.

Перекладач навіть не помічає, що освітній та соціальний статус персонажу зовсім не відповідає суржиковому мовленню, яким він озвучується у перекладі:

- Ты знала, Надежда, шо, кроме математичеського доказательства теоремы Пифагора, есть ище и геометричеське? Дивись, яке оно красиве.

И он начал чертить на листе бумаги линии и углы, соединенные маленькими символами, и что?то бормотать над ними, записывая уравнение.

Чи багато людей що до глибокої старості зберігають захоплення математикою та іншими точними науками не володіють літературною мовою та не використовують її у типовому для неї науковому контексті? У житті все навпаки: людина говорить літературною мовою про роботу, а потім силкується перейти на домашню, коли відвідує своїх сільських батьків чи друзів дитинства. Багато прикладів цього можна знайти і у літературі.

А ось фрагмент про родовід цієї родини:

- Мы из потомственной буржуазии, Надежда. Не какие-нибудь выскочки.

- А кем были Очеретки? Кулаками...

- Фермерами.

-...которые превратились потом в барышников.

- В коннозаводчиков.

- В любом случае они были казаками. Можно сказать, немного сумасбродными.

- Колоритными.

- А Маевские были учителями.

- Дед Маевский был министром образования.

- Всего полгода. К тому же в стране, которой не существовало на карте.

-Свободная Украина существовала.

І батько та мати такого походження розмовляють сучасним суржиком?

У книзі є й інші персонажі. Подивимось, як впорався з ними перекладач. Дружина старого інженера, як пише авторка, розробила свою домашню "саморобну мову":

She talked in her own DIY language – Ukrainian sprinkled with words like handleblendera, suspenderbeltu, greenfingerdski.

У своєму емігрантському житті жінка стикалася з різними реаліями, технічними новинками, яких не було на Батьківщині, коли вона набувала своїх мовних навичок у рідній мові. Як це нерідко стається у таких ситуаціях, вона запозичує іншомовні слова у свою рідну мову. Це нормальний процес, яких зветься мовною інтерференцією. З роками дещо з таких інтерферованих слів освоюється літературною мовою та з"являється у словниках, а дещо зникає чи переходить до професійних чи соціальних жаргонів, або взагалі вживається рідко та випадково. У офісах іноземних представництв можна почути багато зразків такої мови:

"Босс на мітингу", тобто на нараді (meeting), а не з прапорами на майдані.

"Заепрувіть пюрчейз ордер" візувати дозвіл на закупівлю.

Працівники представництв переважно люди молоді, що не мали змоги освоїти бюрократичну мову офіційних установ, тому й вони заповнюють лакуни свого лексикона оказіональними англіцизмами. Навряд чи багато чого приживеться у літературній мові крім назв посад (продукт-менеджер) та окремих галузей бізнесу (пі-ар, ейч-ар).

Ось що ми маємо у російському виданні "Тракторів":

Она говорила на своем доморощенном языке – украинском, пересыпанном словами типа "хендиблендера", "суспенде рбелтом", "по- гарденськи".

Залишимо на сумлінні перекладача переклад DIY (do-it-yourself – саморобний) як "доморощений". Цей вираз інколи звучить трошки негативно у англійській, як синонім дилетантства. Тут маємо зовсім не той контекст, перекладач явно трішечки додає зневажливості до домашньої мови мігрантів, якої нема у оригіналі, але не будемо занадто прискіпливими, бо самі надаємо перевагу лінгвістичній винахідливості та вишуканості перед прямими запозиченнями. Йдемо далі.

Перекладач вдається до таких перекручень англійських слів, на яке стара героїня книги не спромоглася. Вона додає відмінкові закінчення до неспотворених англійських слів. А що маємо у перекладі?

Куди поділось "л" з handleblender'a? А що це за "по-гарденськи"? Що, стара жінка не знала, як garden (садочок) буде українською? Це така реалія, якої у неї не було на Батьківщині? Але британського руха "грінфінгерів" з мережею клубів, спеціалізованих крамниць, своєю естетикою та міфологією у неї на батьківщині не було, тому і вживала вона слово "по-грінфінгердськи", коли говорила про якісь особливі методи садівництва. А перекладач вважає, що вона не могла перекласти англійське garden. Перекладацька неуважність чи зневага?

А ось зразок мови цієї жінки у оригіналі та у перекладі:

"Poor Nikolai, he's got no sense. He's too full of crazy schemes. Better you two will have half and half."

- Бидный Николай, у него ума нема. Одни самошедши проекты. Лучче поделить усё меж собой.

Як писала авторка, стара пані розмовляла українською з англіцизмами. Чи перекладач вважає, що "самошедши", "лучче" – це українська мова? Дуже дивно сприйняття української мови людиною, що народилась у Харкові. Хоч і не далеко від Росії, але все ж таки Україна. Міг би якимось менш недолугими способами українського колорита у текст додати.

На закінчення про старих надам ще уривок з книги. Не знаю, де перекладач чув займенники "єтот" та "єто" (бо він пише усі українські слова російським алфавітом, тобто "етот" треба читати "єтот" як у російській читається літера Е на початку слів).

- Папа, зачем ты даешь ей деньги? Твоей пенсии и так еле хватает на жизнь.

- Надежда, ето не имеет к тебе ниякого отношения. Почому тебя так волнует, як я розпоряжаюсь своими деньгами? Или ты думаешь, шо тебе ничого не останеться, га?

- Неужели ты не видишь, что она тебя дурачит, папа? Мне кажется, я должна обратиться в полицию.

Он затаил дыхание. Отец боялся полиции, местного муниципалитета, даже почтальона в форменной одежде, приходившего каждый день к парадной двери. Я напугала его.

- Яка ты жестока, Надежда! Я воспитав бессердечного изверга! Вон з моего дома. Я не хочу – (хочу) – тебя больше видеть. Ты мине не дочка?! – Внезапно он закашлялся. Зрачки расширились. На губах выступила пена.

- Только без мелодраматизма, папа! Ты уже и раньше мне это говорил, не помнишь? Когда я была студенткой, а ты считал меня левачкой.

- Даже Ленин писав, шо етот левацкий коммунизм – детска... – (Кх?кх.) – Детска болезнь.

Є у книзі персонаж, наречена старого – Валентина, що насправді спілкується чи то суржиком чи то російською з вживанням окремих українських слів для колориту. Принаймні лається вона російською. Про це прямим текстом каже сам постраждалий наречений. Але й тут у перекладача маємо щось жахливе:

- Водку пьоте?

У оригіналі "you like vodka" – запитання з порушенням граматики, треба було: "Do you like vodka?" – Ви любите водку?

...

- Я готовлю совремьонну еду, не селянську.

"Совремьонний" я чув лише від росіян, що глузували з сільських діалектів центральної Росії. А виходить, це український суржик!

Зупинимось на цьому. Бажаючі можуть прочитати весь переклад самі. Цих прикладів достатньо, щоб зрозуміти, що у Сердючці суржик значно автентичніший.

Я не маю претензій до пана Нугатова стосовно використання російського алфавіту до українських слів. Без цього більшість росіян не зможе адекватно відтворити фонетичний облік українського слова. Навпаки, мене дивує, що він пише "е" у слові "етот". В українській взагалі такого слова нема. А будь-який "суржикомовний" ніколи не каже "єтот". Я констатую, що перекладач не спромігся передати специфіку мови різних верств населення України та української діаспори. Замість імітації живого мовлення маємо якісь покрути. Таке не може статися через незнання України та українців, бо перекладач – харків'янин. Чи то є результатом низького професіоналізму та спроби заробити на швидкоруч зробленому перекладі чи свідоме приниження українців та їхньої мови? Залишимо це питання риторичним...

У наступній статті я наведу позитивний приклад відтворення української мови чи як тоді казали "малорасійськава нарєчія" у класичній російській літературі.