На Х... Реквієм

Кілька слів на "відлучення" Хандусенка.

Судячи з довжини "заупокойної" під статтею пані Алєксандри "Обращение к редакции Народной Правды" з приводу відлучення "товариша Хандусенка" – за добу під дві з половиною сотні коментарів, – можна зробити висновок, що НП понесла тяжку і передчасну втрату: на здоров'я не скаржився, "обов'язок" виконував регулярно (перо не висихало!) і від улюбленої теми майже не відхилявся (ну просто з "коня" не злазив)... Як кажуть: "Ушьол в расцвєтє"...

Хоча ні, не сам пішов – винесли. Разом з "коником". От тільки схоже, що "коника" вже інші прикормили, то видно, що й далі буде толочити лани та боки нагулювати – дурне діло не хитре.

А як писав, як писав! – і не народ в Україні, і України не було, о окрАїна, і не українці, а окрАїнці... І що живуть на чужій землі чужої милістю... З місяця в місяць, з статті в статтю...

Істину шукав? Можливо... А може не істину? Може межу? Може намагався визначити межу нашої терпимості? Терпимості і самоповаги? І не переможений, а переможець – межу ж відшукав. Та ще й руки потирає, бо знайшлись багато, хто ту межу хотів би й надалі просувати. На лани і душі – до самого серця, до рушника над образами...

Цікаво, це тільки ми такі? Чи можливо є й інші, які дозволяють межі проводити через свої сади і мрії? І скільки часу знадобилося б, щоб прибрати подібні за тональністю матеріали, скажімо, туркам або полякам, чи там італійцям? І скільки подібних статей встиг би настрочити автор? І що б він писав після таких статей? А прокурору?

Винесли? Туди йому й дорога. Без хліба не лишиться, – у нашого "великого сусіда" якраз велика потреба на критиків, хоч конкурси проводь. Можливо, що ще й дякувати буде: зможе нарешті долучитись до "вєлікої і нєрушімої" – хоча б духовно. Аби не розчарувався...