Українська мова набирає силу. Висновки з дискусій

Висновки з дикусій з мовного питання. Не чують? Не розуміють? Не бажають чути?
А ми робитимемо свою справу!

Як і слід було очікувати моя стаття "Українська мова набирає сили" викликала чергову хвилю галасу про "нацюків", що вказують народу "російськомовних областей", якою мовою спілкуватись.

"Спасибо", неуважемый мною автор, что вы уже все за нас решили. Как и где нам говорить. Вы радуетесь, а у меня сердце кровью обливается. Потому, что я (и еще много моих соотечественников) в СВОЕЙ стране оказались вне закона. Вопрос не в том, чтобы выучить украинский язык – я его давно прекрасно знаю. Но не желаю на нем говорить именно из-за непрекращающейся насильственной украинизации. Почему, скажите пожалуйста, мы должны забыть наш родной язык? С какой стати? Во имя каких высоких целей? Если бы наше государство было цивилизованным и уважало своих граждан, никогда статьи, подобные вашей, не появлялись бы в печати. Надо уважать другую точку зрения, других людей. Подумайте над этим"...

Ось порозмірковував. Сумнів бере, що володіє мовою той "рускоязичний" пан. Як і інші, хто його підтримав. Виникає питання, чи взагалі ті люди читали статтю? Чи достатньо вони розуміють українську мову?

Нагадаю, що у статті містились пропозиції, що могли б бути включені у політичну програму національно-демократичних сил. Якби ті пропозиції було втілено у життя, дійсно російськомовні громади отримали б можливість навчання рідній мові та основам мовної культури за державний кошт, а також отримали б можливість користуватись послугами перекладача. Також за державний кошт.

Єдине, чого б вони не отримали, так це можливості чинити перешкоди своїм нащадкам у вивченні української мови та користуванні українським культурним продуктом. Та були б позбавлені можливості далі русифікувати українське чи суржикове мовне оточення за межами своїх російськомовних міст.

"Ну давайте, проводите дальше насильственную украинизацию. Результат уже налицо. Если раньше в русскоязычных областях мовный вопрос мало кого интересовал, то после тупого перевода советско-российских фильмов на украинский, мова стала вызывать раздражение, и мовноговорящих соотечественников уже воспринимают, как бандеровцев".

Ну не виглядали ті люди на виставці зі Сходу та Півдня – наголошую для нездатних до розуміння – ИМЕННО С ВОСТОКА И ЮГА УКРАИНЬІ – як ті, що розмовляють українською під примусом (ПО ПРИНУЖДЕНИЮ). Навпаки, їхній перехід на російську у спілкуванні з відвідувачами – це більше схоже на примус.

І дівчини та хлопці у банку, де мої рахунки, також не виглядають насильницьки українізованими. Як це може бути, що у російськомовного керівника насильницьки примушені до розмов українською мовою підлеглі?

А стосовно фільмів... Не та тема зараз... Але чи не порозмірковувати, вам російськомовне панове, на тему, чому заради звичок старших поколінь, що звикли до акторів, що розмовляли російською мовою, позбавляти молодь дивитись тих же акторів українською? Чи ви не зацікавлені у тому, щоб у вас з україномовними людьми були спільні естетичні цінності?

"Где моё право выбора языка "спілкування".

"Не перестану, и не надейтесь Я говорю по-русски!!! Попробуйте отнимите у меня это право"!

"У меня пытаетесь забрать это право.Но у вас не получится.Знаю и давно к этому готовлюсь".

Знов про право вибору! І де ж у статті заперечується право вибору? Ви маєте право вибору. І я маю право вибору. Ми обидва залишимось кожен зі своєю мовою спілкування. У реальності це означатиме зі своїм колом спілкування. Якщо десь ваше коло перетинатиметься з державними інституціями, я хочу, щоб вам допоміг перекладач. Наша держава багато витрачає грошей на безглузді цілі. Знайде гроші на корисну справу. Про користь цієї справи – див. нижче.

Власне, коли їхав на виставку, що дала мені натхнення написати статтю про мову, на Московській площі "тягнувся" за машиною з логотипом одеського автоділера під номерним знаком. Біля логотипу красувалось зображення якоїсь "хрестоносної" постаті та напис "Я говорю по-русски". Нібито хтось заперечує! У відкриті двері ломитесь, панове!

На жаль, ми плутаємо толерантність з безпринципністю. Ми дозволяємо активістам російської мови використовувати подвійні стандарти: проросійські акції – це добре, проукраїнські – ай-ай, "нацюки" прав позбавляють!

А така була відповідь від національно орієнтованої людини:

До п.3 Вашого плану: Це неможливо або, принаймні, потребує не тільки базато зусиль але й багато (неімовірно багато) коштів. По друге: виконання цього пункту приведе у кортоткостроковій перспективі з подальшим поглибленням мовної диференціації. Іншими словами створення анклавів і гетто для іномовних громадян. Ілюстрацією таких наслідків може бути німецькі слободи у петровській Росії або циганські вулиці (це якщо брати у межах міста). Беручи ж до уваги фінансовий стан різних районів міста (не кажучи вже про біьші території) буде викликати всплески ксенофобії (от ті кляті... краще живуть). Бо це аксиома – при зубожінні з людини лізе найпоганіше.

Пункт 3 – це про реальну мовну мапу України та перебудову адміністративно-територіального устрою України відповідно цієї мапи.

Знов повторюю: держава багато грошей витрачає на безглузді цілі. На власні очі бачив у книгарнях величезні томи псевдонаукових "досліджень", виданих академічними видавництвами. Чи мало створює держава псевдонаукових "інститутів"? Чи мало впроваджує безглуздих процедур? Наприклад, недавнє розширення урядом Януковича перед відходом у відставку переліку бланків суворої звітності.

У держави, що збирає податки та відрахування з нас, є гроші на потрібні державі та суспільству дослідження. Як є вони і на перекладачів для державних установ. До речі, саме такі дослідження та перекладацька діяльність і є можливістю працевлаштування людей з вищою філологічною освітою. А мовознавці для польових мовних досліджень мовної мапи і перекладачів – саме і є тим інтелектуальним середнім класом, за інтереси якого так вболівають партії батьків нашої демократії та ще багато інших політитчних сил. Ці гроші є. Але ми дозволяємо витрачати їх на безглузді папірці та на інші чиновницькі марення. Якщо працевлаштувати тих людей, зникне ще одна скарга, що російськомовним філологам нема де працевлаштуватись навіть у російськомовних містах. Пам'ятаєте, була стаття у серпні минулого року від дівчини-філолога з Одеси, що ніде не може знайти роботу за фахом навіть у Одесі!

А мовні гето вже існують. Це російськомовні мегаполіси та адміністративні центри. Але вони не поводяться як анклави. Вони нав'язують свої мовні уподобання тим самим людям, що я зустрічаю на виставках та під час відряджень. Саме ці владні, впливові "гето" консервують ситуацію, за якою україномовна людина вимушена у діловому та офіційному середовищі переходити на російську мову.

Знов наголошую: не треба плутати толерантність з беспринципністю. Бо до цього саме "їзичні" пропагандисти і ведуть, тобто щоб серед нас, націонал-патріотів, така плутанина виникла.

"Всё это напоминает 1933 год в Германии. Где, как и с кем на каком языке Ты должен говорить".

Нас не чують, якою б мовою ми не звертались. Не розуміють? Скоріш за все не хочуть чути. А до чого тут Німеччина 1933-го року? Є на це відповідь. Це є перенесенням власного світогляду на опонента. Це саме наші палкі противники, дай їм владу, не поважали б права вибору інших, це саме вони б насильницьки втручались у приватне життя, це саме вони глузували б з людей, що розмовляють "нєпарускі". Та навіщо я вживаю умовний стан? Чи не називають інородців "чурбанами", "хачами" зараз, чи не називають україномовних селюками та "рогулями"? Чи не паплюжать наші державні символи?

Ми маємо робити свою справу. Робити попри галас та демагогію штатних та позаштатних пропагандистів наших геополітичних друзів-ворогів – два в одному, попри українську-неукраїнську – два в одному – антиінтелектуальну владу.

На останок знов процитую нашого опонента:

"Вы радуетесь, а у меня сердце кровью обливается".

Так, я радію. Радію, бо процес іде у вірному напрямку попри всі негаразди. Радію, бо серце у вас кров'ю обливається не через російську мову, якій ніщо не загрожує, яка розвивається за своїми законами розвитку, якою люди користуються вільно скрізь, де їх розуміють, а через те, що вам не вдається придушити українську мову. А з нею нас, українців.