"Бездумная развлекаловка" або "С каждым днем все радостнее жить".

Чи потрібні нам інформаційні транквілізатори?
Репліка на репліку "Що таке деморалізація і чи потрібна вона на нашому сайті"?

У далекому 90-му на ЦТ-1 змінили керівника. Новий, на пріщвище Кравченко, почав миттєво тиснути на популярні тоді програми на кшталт "Взгляд". Його месідж був: досить негативу, треба бачити позитивні сторони життя. Тоді з ефіру або зникли, або були перенесені на нічні часи усі гострі політичні передачі, а протягом дня лунала легка музика. Це були золоті часи для всіляких новоутворених продюсерських центрів, великий поштовх явищу, яке ми зараз називаємо попсою. Інтелігенція тоді назвала те, що відбувалося на ТБ, "бездумной развлекаловкой". А поза світом розваг були танки проти неозброєних громадян на вулицях Вільнюса, Баку, організація самопроголошених республік у "складі оновленого СРСР" таких як Придністрів"я та Гагаузька республіка (з останньою на щастя Молдові вдалося потім замиритися), почався рух звіадистів у Грузії та розпочались справжні бої за Цхінвалі (тоді ще за допомогою переналаштованих градобійних станцій). А потім було "Лебедине озеро" 19 серпня 1991-го.

Хочемо ми того чи ні, але ми живемо у суспільстві без визначеної соціально-культурної стратифікації. Радянські суспільні стани перебовталися та перемішалися і ще пройде не одне десятиліття поки піднятий мул заспокоїться та переформується у нову структуру. Серед наших людей, хто на поверхні суспільства, кого показують по ТБ, хто пише статті, книжки, промови для політиків є типові комсомольці, поверхневі, без моральних імперативів, але активні, є прекраснодушні інтелігенти, що читали правильні книжки, але через відсутність звички бачити реальне життя звикли мислити красивими схемами, тому в них все і виходить "як завжди" попри благі наміри, є серед них прагматики-господарники, технократи, для яких існує лише миттєва економічна доцільність, хто просто неспроможний бачити у дереві не деревину, а живу істоту, а у річці не гідромеліоративне джерело, а природне диво. Всі ці люди, інколи досить яскраві та харизматичні, не спроможні скласти керівний клас держави та елітарний клас суспільства. Коли їх нащадки складуть, скоріш за все, персоналії будуть не такі колоритні, але більш цілісні у своїх системах цінностей, більш послідовні у поглядах, переконаннях та діях.

Якщо ми захочемо, як закликає поважний автор НП, писати лише про позитив наших обранців серед політиків, ми миттєво наштовхнемося на те, що позитивний шаблон, під який ми будемо підганяти на нашого обранця, не працює. Можна хвалити політика за прагматизм, організованість, але куди подіти його тіньові зв"язки з лобістами місцевими та закордонними? Інший політик може бути порядною людиною, говорити слушні речі, але куди подіти його неспроможність організувати опір лобістським групам? Хтось буде супер-харизматичним, знатися на важливих для країни стратегічних питаннях, але одночасно недалекозорим кон"юнктурником. Не хочу нікого деморалізувати, але безумовна підтримка позитивних сторін обранця – це примітивізація та фанатизація процесу формування власної політичної позиції та заснованого на неї свідомого вибору.

Ми можемо замовчувати суперечливі дії політиків, яким ми симпатизуємо, але від того їхній вплив на державу та суспільство не стане кращим. Від того, що ми не висловимо своїх підозр або здивування, політикою одного лідера у газонафтовій сфері, або політикою іншого лідера у сфері постачання коксу для металургії, наслідки для економіки не будуть кращими. Звісно можна різними способами подати свою незгоду, свою критичність. Можна закидати лідерові працю на Москву або на власний клан, можна глузувати з окремих невдалих висловів, перекручувати імена та саркастично інтерпретувати гасла та символи, а можна утриматись у рамках логічної дискусії. Це вже залежить від того, навіщо взагалі автор пише на НП, І треба враховувати, що формат НП не для фахових цілком аргументованих статей. Такі статті треба публікувати у фахових виданнях, а не на народному відкритому форумі. Тут, на народному форумі, є місце емоціям, роздратуванню, розчаруванню, і навпаки – захопленню, любові і навіть фанатизму.

Наприкінці радянської ери товариш Кравченко та його партійне керівництво намагалися підхопити та використати у політичній боротьбі природну втому радянської людини від несподівано відкритих нею різнобарвних джерел інформації, розсіяти певну наляканість людей непередбачуваністю ходу політичного процесу. Незвиклі до активної позиції, до свідомого формування власного погляду на речі та події радянські люди відсахнулись тоді від надбань гласності та почали висловлювати невдоволення, прагнути стабільності та позитиву. Хоча б навіть ілюзорних. Спроба підмінити реальність гарною картинкою, по-шаманськи "заговорити" проблеми не врятували, ані людей, ані державу.

Інтелектуальні люди, спроможні до критичного мислення, мають визнати той факт, що за сучасних умов жоден політик не відповідає вимогам сучасності, та припинити спроби ідеалізувати і відбілювати тих, хто найбільше впав до вподоби. Саме через критичне сприйняття шлях до порозуміння на НП та в цілому у суспільстві. Саме люди з критичним мисленням, коли їхня кількість складе певну критичну масу, створять середовище для появи нової генерації лідерів. Замовчування темних сторін та лакування дійсності можливо приведе до тимчасового комфорту, але будь-який транквілізатор має обмежену у часі дію і потім потрібно постійно збільшувати дозу та зменшувати інтервали між прийняттям. Ми маємо кричущий приклад суспільства, що зажадало інформаційно-ідеологічних транквілізаторів. Це наш північний сусід. Подивіться, який режим вони отримали. Подобається? Отож, добродії, давайте не бавитися небезпечними препаратами.