Радості та печалі пересічного заробітчанина...

Заробітки ради виживання...

Знову робота в Криму, або чергове ходіння по муках.

Прожив я дома півтора місяці. Роботи із достойною оплатою немає. Скопав біля хати город, посадив картоплю в полі й знову поїхав на будову в Крим – не було іншого виходу тому що. Потрапив в бригаду, котра будує віллу з басейном для "нового" українця. Хлопці гірко жартували: "Якби той не накрав грошей, то й віллу на американський манер би не будував. Тоді би й ми без роботи та зарплати сиділи..."

Атмосфера на будові була гнітючою – мат буквально висить в повітрі та ще й до того місцеві всіляко "чморили" новачків. ("Чморити" – принижувати, висміювати, підривати авторитет.) При всьому тому на дрібні провини своїх місцеві уваги не звертали. Призначеного керівництвом будови літнього бригадира називали лагідно Степановичем але так поводили себе, що довели чоловіка до серцевого нападу. На будову із лікарні Василь Степанович не повернувся.

Вночі із сусідньої будови злодії вкрали 17 щитів, котрі коштують по 360 гривень кожен а невдовзі серед білого дня викрали "болгарку". Ми на це не звернули уваги і, як виявилося, дарма. Через тиждень вночі із нашої будови злодії поцупили 17 ригелів ("перів"), 4 щити та 300-літрову пластикову бочку для питної води. З того дня ми мусили набирати воду у сусідів із 5000-літрової бочки. Справа в тому, що води в такій бочці вистачає надовго а це спекотної пори створює проблему – вода псується, набирає неприємного запаху.

Робота малопродуктивна, погано продумана. Пучки арматури тягаємо КАМАЗом волоком із металобази, проволоку розтягуємо трактором. Щити, ригелі ("пери") та все більш-менш цінне на ніч заносимо в склад – щоб не покрали. Вілли багатіїв ліпляться на схилах гір отож вантажівка із матеріалами не може під'їхати впритул – "лиса" резина не дозволяє взяти крутий підйом. Із-за цього все необхідне вивантажуємо та носимо вручну.

Крим є сейсмо та зсувонебезпечним регіоном. З огляду на цю істину каркаси будов заливають бетоном. Копають котлован, низ заливають шаром бетону, на ньому в'яжуть арматуру й ще раз заливають. Ця плита і є основою кожної будови. На нашій віллі помилково викопали котлован глибше на 1, 6 метра й помітили помилку коли стіни першого поверху вже були залитими. Довелося руйнувати стіну, щоб зручніше було засипати землю для нового шару арматури. Кожна помилка, кожна забаганка господаря змінює навантаження на грунт отож потребує зміни проекту. Це відтягує час, вносить нервозність. Іноді об'єм робіт є та ми не працюємо – зміни в проекті ще не затверджені офіційно.

Фасади будинків дивляться на море отож тил майже цілком контактує із ґрунтом. Бетонний тил вілли промазали мастикою, вкрили "акваізолом" й обклали цеглою на ребро. Керівник фірми перевірив якість роботи й наказав переробити – "акваізол" приклеєний неякісно. Мусили розбирати й переробляти. І нікуди не дінешся – гідроізоляція є серйозною справою. От у сусідньому районі у вже заселеній віллі стала мокріти стіна – випав дощ й ґрунтові води просочились через недбало зроблену гідроізоляцію. Довелося вручну робити підкоп й переробляти. Фірма понесла величезні збитки.

Крим утопає в зелені. Спека є звичною. Вже вранці за вікном +30. Вночі вікно відкрите – спека. То один хропе, то інший. Із-за поганої звукоізоляції часто чути як у сусідній квартирі капризує дитина, батьки її лупцюють та голосно сварять. Із прочиненого вікна до глибокої ночі лунає шум двигунів, розмови перехожих. Вранці із двору чути спів пташок та розборки місцевих алкашів.

Навкруги натовп грошовитих курортників отож й ціни в сезон злітають вгору. Типова сцена: чоловік дістає із кишені жменю грошей й купує пляшку горілки за 40 гривень, вина за 60, делікатеси.

Барів та ресторанів навкруги безліч. Хочете гарно посидіти? Тоді магазинні ціни помножте на 5 а то навіть й більше. Ось типова сцена. На пляжі солідний чоловік та молода дама неспішно ласують делікатесами. Аж тут чоловік підняв руку й клацнув пальцями. Із ресторанчика вмить вийшов молодий офіціант й прийняв нове замовлення. Живуть же люди...

Відносно швидкоплинних любовних романів все дуже просто: якщо жінка загоряє одна то це означає, що вона у пошуку любовних пригод. Підходь, знайомся й призначай зустріч. Люди не можуть без сексу (Правий був Фрейд!) отож на морі курортники "зриваються з ланцюга" й вдалині від сім'ї "відтягуються" по повній програмі. Зрозуміло, що кохатися на березі далекого моря з новою партнеркою під шум прибою набагато екзотичніше, ніж з набридлою жінкою на березі звичного болота під кумкання жаб...

Курортний настрій передається всім й вже не звертаєш увагу на ціни, нехватку дрібних грошей на здачу, переповнені ящики для сміття, перебої із постачанням води.

За два місяці з тих працівників, котрих я застав, залишилось двоє. Причини звільнень здебільшого банальні: пияцтво на робочому місці та сімейні проблеми. Щодня на будові були відсутніми 2 – 3 працівники. З п'яничками та прогульниками церемонились: попереджували, вмовляли, соромили. А де ти нових згодних в таку спеку працювати візьмеш? Тих, хто вперто ігнорував попередження, розраховували а на звільнені місця викликали інших. Новоприбулі українці створили більшість й тому двоє місцевих стали поводити себе стриманіше. Та попри все в душі накопичилася моральна втома й я купив білет, щоб дома трішечки відновити душевний спокій.

Посередник розрахувався зі мною в останній момент отож довелося бігти, щоб встигнути на маршрутку. Не думав я, що на схилі літ доведеться ради шматка хліба в далеких краях злодіям законним "хатинки" будувати. Так гірко стало на душі... Пригадав вірш "Доля" Т.Г.Шевченка й заспокоїв себе тим, що не один я стикаюсь із примхами мачухи-долі:

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п'яного дяка в науку.

"Учися, серденько, колись

З нас будуть люде", – ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава – заповідь моя.

Третя поїздка в Крим.

Дома шукав пристойну роботу. Не знайшов і тому був змушений повернутись в Крим на звичне місце. Плани власника часто мінялися отож проектантам доводилося змінювати креслення а нам, відповідно, переробляти зроблене. Ось яскравий приклад: згідно нового проекту до будови потрібно було приліпити котельню. Залили фундамент й вже виставили опалубку для заливки бетону. Аж тут власник змінив плани: замість котельні там будуть кімнати обслуговуючого персоналу отож щити довелося знімати, щоб прорізати в арматурній сітці вікна. Стала очевидною істина: дарма ми робили гідроізоляцію, клеїли акваізол, ліпили прижимну кладку, відривали її та все переробляли наново. Робити гідроізоляцію, клеїти акваізол та класти прижимну кладку доведеться заново по щойно залитих стінах кімнати обслуговуючого персоналу. Подібні непоодинокі ляпсуси неабияк вибивали із трудового ритму. Робота організована абияк, дисципліна нікудишня отож і зарплата відповідна. В середньому нам виходило по 500 доларів в місяць в той час коли по-сусідству турки завдяки нормальній організації праці та працьовитості за тими ж розцінками отримували по 1600 євро. Поступово я став стомлюватись від безтолкової організації праці та розхлябаності самих працівників. Одні працюють, інші ходять напідпитку, "шарамижаться". Морально стомився не тільки я – працьовиті спеціалісти стали покидати будову. За літо на об'єкті по півтора-два місяці пропрацювали 22 робітники. Був навіть день, коли на будові під керівництвом виконроба працював один я. (!)

На будові з нами клав "ракушку" дотепник та балагур Генадій. Він розповідав багато анекдотів, бувальщин й справляв враження порядної, ділової людини. Якось попрохав позичити двадцятку. Це не такі вже й великі гроші і тому я дав, щоб перевірити його справжнє нутро. Знав: так колись багаті домовласники перевіряли прислугу – клали під ліжко купюру. Якщо новенька покоївка її привласнювала – її під надуманим приводом звільняли. Генадій звільнився навіть не попрощавшись. Я написав йому SMS такого змісту: "Ту двадцятку ми б пропили разом за дружбу, а раз так, то я викреслив тебе із списку порядних людей". Порядний чоловік в подібному випадку вибачився б й поповнив мій мобільний рахунок на суму боргу. Відповіді не було.

На будові обливаючись потом довбали кирками каменисту кримську землю, носили важкі камені та заливали їх бетоном два земляки – Євгеній та його племінник Валерій. Жили хлопці далеко від місця праці в перенаселеній брудній кімнаті. Я пожалів бідолах – відрекомендував нашій хазяйці як порядних трудяг й привів в квартиру – і їм добре, і хазяйці не зайва копійка, і нам з Василем веселіше. Та от невдовзі хазяйка стала на мене поглядати скоса – новоприбулі поводили себе дещо непристойно. Крім того приходили з роботи напідпитку та ще й дома доганялись. Якось я зауважив Євгенію: "Кажуть, ти й досі не розрахувався із попередньою домовласницею та із продавщицею магазину, котра, повіривши тобі, давала товари в борг. Це значить, ти й нашу домогосподарку так само "кинеш", й цим мене неабияк "підставиш!".

У відповідь Євгеній зірвався, як ошпарений, кинувся набирати на мобільному номер колишнього колеги, й матюкати його та погрожувати кривавою розправою за те, що той оприлюднив ці факти. (!?) А втім, в цій поведінці не було нічого дивного – комуністи не вказані правдолюбцями недоліки виправляли, а виправляли... в таборах примусової праці тих, хто ті недоліки оприлюднював...

Від накопичених нервових перевантажень стало боліти серце. Я натякнув Євгенію, що йому краще розпочати пошук іншої квартири. Раніше ми були раді, коли Євгеній із племінником вселялись а зараз раділи, що нарешті спекались тих непорядних земляків. Ми з Василем навіть випили на радощах.

Аж тут хазяйка ошелешила ще однією новиною: Власниця комерційного кіоску, котрий навпроти нашого будинку, прийняла Євгенія за її рідню й відпустила в борг товару на 30 гривень. Тепер вимагає, щоб та розрахувалась. Під почутого в мене вже вкотре розболілось серце.

Ідемо вранці на роботу. Дивимось: стоїть на цеглинах "роззутий" Опель. Наступного ранку бачимо розбите бокове скло іншої іномарки. Тут же власник плачеться – із салону викрали документи та гроші.

Ввечері наш виконроб із гостювання вертався. Нарвався на "гоп-стоп". Попрохав грабіжників: "Беріть гроші та мобільний, тільки не бийте дуже". Хороші хлопці попались – послухались...

Подумалось тоді: Ну от одного чудового дня сталося б чудо: обрали мене люди Президентом. І я в ту ж мить повстав би перед неабиякою проблемою: Де в Україні знайти порядних, розторопних людей, щоб заповнити керівні посади? Якщо людина продає совість за 20-30 гривень, то як їй довірити мільярди?

Будова, – це частинка, мікромодель України, нашого стилю життя, управління, відношення до праці. А он поряд – мікромодель Туреччини... Ми такі ж самі люди: голова, тулуб, руки, ноги. Різниця тільки в мозкових звивинах – вони у нас не в той бік закручені... І "Помаранчева революція" ні на йоту не змінила спосіб мислення українців. А жаль...

Отримав я розрахунок й спакував сумку. Потяг рушив і в мене ніби гора спала з плечей. Я навіть випив на радощах й попутника пригостив...