Галина Петрівна має таку гарну підприємницьку рису – вміє разом із цигарками "всунути" клієнту і пакет із модним написом "Boss". Бабця змерзла, а з губ все линуло: "Сємєчкі, сігарєти..."
Раптом трохи далі від неї щось замиготіло, закрутилось, вдарила блискавка! Пішов дим. З диму визирнула постать, якась дивна постать. Здається, що вона росла, міцніла. Та і вся тілобудова казала: "Так, це не людина, це інопланетний розум, гуманоїд!" Безумовно...
Аж ось Це почало рухатись. Так, рухатись! І в бік Галини Петрівни! Все ближче! Ось Воно уже порівнялося із старенькою! Кульмінаційна мить! У багатьох людей одразу би виникла думка: " А що говорити?" Про цивілізацію? Про час? Про простір? Як передати інформацію, як здійснити контакт? Як показати гуманоїду, що ми і є життя ("високоорганізований стан речовини, здатний до самовідтворення за допомогою певним чином кодованих молекул і до обміну з навколишнім середовищем речовиною, енергією та інформацією")?
Тиша. Ніби все завмерло. Лише повновидий місяць здивовано визирав із-за хмари. На вулиці дивна пара – безногий і зелений інопланетянин і шістдесятилітня пенсіонерка.
- Вам сємєчкі в стакан ілі в пакєтікє?
