Помаліше, будь ласка, я записую...

Верной дорогой идёте, товарищи! (З плакату на роздоріжжі)

Посетите Сан-Винченцо-Сатто-Палермо! Ни автомобилей, ни мотоциклов – горный воздух и полная тишина! По нашим тропинкам поднимаются только ослы. Приезжайте – и вы убедитесь в этом! (З рекламного проспекту у турагенстві)

Ніяк не можу збагнути – пройшли ті вибори чи ні? Бо весь час на екрані ті самі обличчя. Тобто, фейси. І все говорять, говорять...

Може, я ніяк не вийду із запою? Бо всіх їх я вже, здається, десь бачив... І, мариться, неодноразово чув...

А, може, мені лікар не те назначив? Вже півроку ковтаю ті пігулки – і повний нуль... Пропав тільки отой, хто вірші читав...

І, може, мені іншого лікаря пошукати?... Але ж він, зараза, на все відділення один... І що хоче – те й прописує. Ще й сам лінується, а все на старшого медбрата переклав. Навіть, не на фельдшера. А той, мабуть, мої ліки до аптеки носить, а мене крейдою годує...

Я-то не дурний, я б їх все-одно в унітаз, але ж образа гризе, що дурять...

А, може, це тільки я такий неординарний пацієнт? Що всім та демократія допомагає, а мені – хоч теж на іншого міняй...

І, може, мені не пігулки треба, а сеанс геліотерапії? Скажімо, десь в пустелі? Років на сорок? Щоб всі солодкі спогади і залишки вжитого для похмілля вигоріли...

І що собі, цікаво, той доктор думає? Чи йому невтямки, що мене цікавить не процес, а результат? Чи йому байдуже? Місце займаю – то на мене не один фонд списати можна? І чим довше лежу – тим спокійніше йому?...

Оце знову включив... І, поки фельдшер не вирвав дротика з розетки, знову побачив... До болю знайому і вічну, як Баальбекська платформа, пастораль:

Говорил, ломая руки, краснобай и баламут про бессилие науки перед тайною Бермуд... (В. Висоцький).

І щось мені так ті трикутні Бермуди на овальну Україну схожі – мабуть, амбліопія... Чи ото-офтальмо-патія... Чи як там воно зветься, коли бачиш не те, що чуєш? А бачиш те, що колись, дуже давно вже читав...

Тож вирішив я й громаді нагадати те, що читав... Бо весь час його згадую, коли включаю... Автоматично. Вже рефлекторно... Безсмертного Фелікса.

Не того, звичайно, який залізний, а того, який Кривін... Тож треба було так вцілити у цвяшка!

Свідомо не перекладаю. Ні часу нема, ні бажання. Та й страх бере – ану, ритм втрачу... Тож росіянам і пану Борису зайва втіха, а українці мене пробачать – не вперше... А не пробачать – зап'ю водою...

Попередня примітка для тих, хто побачить нижче писане вперше, або просто не знає: Гог і Магог – біблійні велетні.

Тож розділіть насолоду:

Плохи дела у Бога – люди живут убого... Попробуй всем угоди – их много, а Он один.

Позвал как-то Бог Гога. – Иди, – говорит, – на подмогу. Ведь как мне справиться, сам посуди – вас много, а Я один?

Пошёл, поднатужился Гог – но Богу никак не помог. Позвал тогда Гог Магога. – Иди, – говорит, – на подмогу. Ведь как Ему справиться, сам посуди, – вас много, а Мы одни?

Трудился, крутился Магог – но Богу никак не помог. И, видя, что плохи делишки, на помощь позвал людишку.

Людишка встал, подтянулся... К народу лицом повернулся... Позиция этого рода имеет успех у народа...

- Эй, – крикнул людишка, – люди! На Бога роптать не будем! Чем меньше – тем больше! Чем хуже – тем лучше! На небе сполна получим...

Поверили люди людишке. Собрали свои вещишки. Что было, всего понемногу – последнее отдали Богу...

Бог удивился: – Смотрите-ка! Хотя б тебе слово критики!

Там, где бессильны Гог и Магог – нужен один демагог.

Згадав я знову це все і подумав – може-то, й собі розбігтись думкою по дереву? А на кому ж тоді відвести душу? Ці, що в телевізорі, мене вже не почують – доки нових виборів не оголосять... Лікар чи то на дачу, чи то на курси вдосконалення поїхав... Медбрата чи фельдшера краще взагалі не чіпати...

Може, на опонентах?