Дитинство Василя Барського пройшло біля стін Києво-Печерського монастиря, можливо саме тому він обрав для себе не торгове діло, яким займався його батько, а Київську Духовну Академію. На жаль хвороба ніг не дозволила успішно завершити навчання, але бажання вчитися виявилось сильнішим, і Барський продовжує навчання у Львові. Спостереження відмінностей між Києвом і Львовом пробуджують у молодого хлопця цікавість до мандрів і 1723 року пан Василь пішки вирушає зі Львова до Риму, далі на Корфу, до Кефалонії, Занту, Хіоса, Солуна та Афон. З Греції Барський відправляється в Палестину, Сирію, Аравію до Синайської гори, та до Єгипту, де відвідав Дамаськ та Олександрію, Каїр, був на берегах Ніла та біля єгипетських пірамід – "фараонових гір", як відзначив він у своєму щоденнику. За час свого мандрування Барський стає відомою у православному світі людиною, з яким мають за честь спілкуватись видатні люди того часу. 1743 року під час перебування Барського в Константинополі, його запрошують стати помічником московського намісника в Турції, але він відмовляється, тому що в той самий час зустрічаючись з патріархом і цікавлячись долею своєї Батьківщини помічає в собі тугу за Україною, за рідним Києвом.
Дорога в Україну зайняла довгих чотири роки – цього разу мандрівник обирає для себе шлях через Грецію, Антиохію, Афон, Епір, Македонію, Руминію, Болгарію, Молдавію і Польщу, і в серпні 1747 року нарешті прибуває до Києва... Перебування на рідній землі виявилось недовгим – у вересні, 26 числа 1747 року його не стало. Похований Василь Григорович Барський в Києво-Братському монастирі. По собі великий мандрівник лишив численні описи пройдених місць і біля 150-ти гарних зарисовок. Рукописи Барського були опубліковані в 1885-1889 роках і неодноразово перевидавалися. Нещодавно в столиці Кіпра, Нікосії до 2000-чі ліття місцевої єпархії були виставлені рисунки Василя Барського, який 1735-го року виконав опис і замальовки місцевих святинь. В Греції і на Кіпрі був показаний фільм відомого кіпрського кінорежисера Пасхаліса Папапетру про нашого великого земляка і мандрівника.
На жаль, в сучасних описах, що видаються в Росії, ім'я Василя Барського часто подається як ім'я російського паломника-пішоходця і, що цікаво, на першому місці в такому "дещо вільному" інтерпренуванні історії знаходиться церква московського патріархату, якою на різних рівнях всіляко стверджується ідея про Василя Барського, як про визначного росіянина, наприклад:
Ваша книга о русском монахе Василии Барском и его путешествии на Кипр в 18 веке всколыхнула интерес у русскоязычной общины Кипра и у кипрской православной общественности к истории российско-кипрских духовных связей. ("Русское православие на Кипре", Московский Дом Соотечественника, http://www.mosds.ru/Soot/soot_zi_07.shtml)
або:
К 1735 году, однако, Руссик оскудел насельниками из России и был объявлен греческим. По свидетельству известного русского путешественника монаха Василия (Григоровича-Барского), посетившего монастырь в 1725 году ("20.09.2005/ Переписка между Константинопольским и Московским Патриархатами по вопросам о Святой Горе Афон", АЛЕКСИЙ, ПАТРИАРХ МОСКОВСКИЙ И ВСЕЯ РУСИ, http://www.mospat.ru/index.php?mid=242)
Подібне поширюється не тільки Московським Патріархатом, але й іншими православними єпархіями:
"Меня радует, что многие русские паломники, приезжающие на Кипр, следуют по стопам русского паломника из Киева Василия Барского" ("Епископ Морфосский Неофит: у России многому можно поучиться", Церковный Вестник, N17 (318), сентябрь 2005, http://www.tserkov.info/numbers/shrines/?ID=1556).
У нас з народом Росії була спільна історія, але чи можемо ми дозволити сусідам, а тим більше – церкві сусідньої держави, применьшувати вклад українців в загальні цивілізаційні надбання і викривляти історію України в своїх інтересах і на свою користь? Якщо ні, то маємо знати – Василь Барський народився українцем і українцем помер. Маємо пам'ятати про це самі, і нагадувати іншим через книжки і фільми, статті і телепередачі, – до честі нашого народу і в світлу пам'ять про наших співвітчизників.
