Парадокс: влада змінюється, а люди у владі залишаються ті ж...
Є. Севрус
Відлунали залпи останнього салюту жертвам трагедії. Біля свіжої братської могили залишилися лише близькі і родичі, решта люду розходилась по своїх домівках.
Молодий, міцний та довговічний дуб в обличчях українських юнаків був вандально вкинутий у піч, полум'ям якій слугували, хаос, революція, розкол, тотальне непорозуміння. А згодом урочисто похований на Аскольдовій могилі у Києві...
Пізніше подвиг почав затьмарюватись і все далі віддалятись у бік безкрайнього горизонту. Цьому сприяли зміна влади, поколінь, ідеологій, бачень... Як завжди, винні не були покарані. Дехто багатозначно відмовчувався, хтось вигадував різноманітні нісенітниці та проявляв "кабінетний" героїзм, закликаючи відплатити за мученицьку смерть студентства. Нажаль, все так і залишилось на словах, у гучних закликах, на листах статей, мемуарів, історичних нарисів...
Першими спробами відродити пам'ять героїв Крут у сучасній історії були масові акції у 1991 р. на місці бою за ініціативи видатного дисидента В. Чорновола із подальшим всановленням меморіалу на честь полеглих, що брали участь в обороні від більшовицької навали...
Славнозвісні події постають перед нами у сьогоденні, надихають прийдешні покоління до шанування власної землі, консолідації в основних питаннях, що стосується української нації, взагалі єднанні та братерстві на коріннях могутньої культурної, державної та духовної спадщини.
Нинішні проблеми політичного безглуздя не мають стати важким тягарем для молодого покоління у майбутньому, перекрученими відбитками у їх свідомості. Наслідки свавілля дорослих доводилось у прямому сенсі заливати кров'ю молодих патріотів у січні 1918 року. Нехай ця трагічна подія слугує застереженням та наукою для новітньої історії, що твориться сьогодні, аби згодом дітям не довелося розплачуватись за гріхи батьків...
З вище сказаного турбує цілком логічне питання. А чи закінчився бій під Крутами???
