Traduttore, Traditore!

135 років українському перекладу "Тараса Бульби".

"Литературная газета" (lgz.ru), колись одне з досить ліберальних московських видань, на хвилі чергового весняного загострення "українського питання" мусує тему перекладу "Тараса Бульби", що з'явився аж років десять тому у в-ві Малковича.

Читати переклад Він цікавий тим, що гоголівські звернення до "русской земли", "русской силы", які у автора XIX ст. означали цілком певні символи, характерні для початків російського національного проекту, були перекладені у річпосполитській традиції XVII ст., тобто, у розумінні часу, про який йшлося у Гоголя, та одночасно адаптовані до української національної міфології, що розрізняє історичні Русь та Москву.

Андрій Воронцов, автор викривальної замітки, видержаної в стилі пасквілю, не шкодує дошкульних, як йому здається, означень: бандерівці, петлюрівці, незалєжность, націоналісти. Видає на гора все, на що здатен зачеплений хворобливий імперський нерв. Та не в цьому справа. Можна було б і не звертати уваги на черговий сплеск емоцій на українську тему з півночі, ініційовану самітом НАТО в Бухаресті. Не перший переклад, і не останній. Не останній і прояв невдоволення.

А справа в тому, що український переклад "Тараса Бульби" має історію, значно цікавішу за художню якість останнього перекладу. Не лише Малкович з Поповичем не були першими, а й видатний режисер, актор та театральний діяч Микола Садовський, брат Карпенка-Карого та Саксаганського (ви вже здогадалися, справжнє прізвище всіх їх було Тобілевич), який перекладав Гоголя для театральних потреб (1905-1918), був не перший, хто замінив прикметник "русский" на "український" та "козацький".

Першим на підросійській Україні це зробив Михайло Лободовський, який видав свій переклад 1873 року. Після заборон 1860-х спливло багато часу, і режим дещо послабив пильність. Видання якось пройшло повз увагу імперської цензури; тільки через рік Третій відділ зацікавився текстом та особою автора. Як лавина множилися чутки та перебільшення, одна варта другої, доки в доповідній Юзефовича не прозвучало: слова "русская земля, русский устранены и заменены словами Украйна, украинская земля, украинец, а в конце концов пророчески провозглашен даже свой будущий украинский царь". Звісно, жодного українського царя в тексті перекладу не було. Але маховик репресій проти "українофільської інтриґи" був запущений. Видавець марно спішно передруковував кілька сторінок та замінював їх у тих примірниках, які зміг зібрати. Бо невдовзі було затверджено сумнозвісний Емський указ 1876-го, який на три десятиліття (до революційних подій 1905 року) призупинив розвиток україномовної популярної культури.

Можна тільки порадіти, що сьогодні від критиків нового перекладу ми знаходимося по сей бік кордону. І ображені у найкращих почуттях новітні вірнопіддані можуть вдатися тільки до газетної критики, але вже не до засобів Третього відділу.

* * *

А ще одну цікаву історію, зв'язану з перекладом, варто прочитати у спогаді Бориса Грінченка у спільноті ua_kobzar.