Необхідно визнати, що рішення Конституційного Суду, незалежно від змісту самого рішення, призведе до ескалації нового конфлікту та виникнення нової політичної кризи, набагато глибшої ніж нинішня. Причини ж очевидні.
По-перше, будь-яке рішення КС, чи "за" указ Президент, чи "проти" нього, на жаль, буде вважатися нелегітимним частиною суспільства.
Окрім реального тиску на КС маємо ще й ілюзію тиску на нього – глибоке переконання прихильників як більшості, так і опозиції у тому, що рішення у справі із указом Президента буде прийнятим під впливом тих чи інших політичних сил. А відтак, вердикт Суду не буде визнаний об'єктивним.
Переконати свій електорат у необ'єктивності КС зараз намагаються як представники коаліції, так і опозиціонери. Про тиск та Суд постійно заявляють "антикризовики". Як сумнів у незаангажованості суддів можна розцінювати і той спосіб "поховати" Верховну Раду п'ятого скликання, до якого вдалася опозиція, вирішивши скласти свої депутатські повноваження. Підливає масла у вогонь і скандал навколо судді-доповідача у справі щодо розпуску парламенту – С. Станік. Зрештою ж, наслідком недовіри до КС стане посилення так званого розколу на два протилежні табори або на дві України, який і далі буде використовуватися політиками для досягнення свої цілей.
По-друге, рішення КС на користь однієї із сторін конфлікту спонукатиме опонентів продовжувати політичну боротьбу, для якої зручними будуть усі можливі методи від вуличних демонстрації до використання силових структур.
Тому усі сторони конфлікту наголошують сьогодні на необхідності шукати вихід з кризи у площині політичних домовленостей. Кожна із сторін протистояння, зрештою, усвідомлює, що вердикт КС, який сьогодні втрачає довіру суспільства, лише погіршить ситуацію та спричинить виникнення нової політичної кризи. Про готовність пошуку політичних компромісів неодноразово заявляв Президент Ющенко. Про необхідність переговорів доволі часто згадує і прем'єр Янукович. Проте, умови можливих політичних домовленостей достеменно нікому не відомі. До того ж, враховуючи непередбачуваність українських політиків, можемо очікувати на будь-яку розв'язку протистояння Президента та коаліції. Кожен з учасників конфлікту звичайно ж намагатиметься здобути максимум вигоди для себе. І таким чином всі вони ризикують лише ускладнити ситуацію в країні.
Із тих варіантів виходу з політичної кризи, які обговорюються сьогодні, вимальовується принаймні три. Перший – домовленість про проведення дострокових виборів, другий – скасування Президентом указу про розпуск Верховної Ради в обмін наприклад, на закон про імперативний мандат чи перегляд закону про Кабінет Міністрів. Третій варіант – прийняття пропозиції коаліції про одночасне проведення як парламентських, так і президентських виборів.
Кожен із цих сценаріїв є далеко не ідеальним способом вирішення проблеми, оскільки може спричинити виникнення нових конфліктів між основними політичними гравцями. Жоден із наявних способів подолання політичної кризи у будь-якому випадку не приведе до бажаного покращення життя вже сьогодні. І мова на даному етапі може йти лише про послаблення протистояння. Але найбільш вигідним і найбільш прийнятним варіантом для всіх сторін конфлікту було б погодитись на проведення дострокових виборів до парламенту.
Варіант із скасуванням указу Президента та подальшим пошуком компромісів до бажаного подолання з кризи не приведе. По-перше, дотримання умов політичних домовленостей – завдання надто складне для українського політикуму. І рано чи пізно про усі прийняті у процесі переговорів рішення забудуть. По-друге, Президент ризикуватиме, з одного боку, втратити підтримку своїх прихильників, а з іншого – втратити підтримку опозиції. По-третє, таке рішення глави держави спричинить загострення протистояння між опозицією та представниками більшості.
Варіант від Партії регіонів (ПР) – провести як парламентські, так і президентські вибори, який партія розглядає як найбільш вигідний для себе, також може погіршити ситуацію. Як президентська так і парламентська виборчі кампанії в умовах політичної кризи будуть протікати на фоні Майданів, війни компроматів, зрештою, пошуку нових способів фальсифікації результатів народного волевиявлення. У разі, якщо буде прийняте рішення про одночасне проведення і виборів до Верховної Ради, і виборів глави держави, існуватиме загроза узурпації влади одною із сторін сьогоднішнього конфлікту внаслідок перемоги в обох виборчих перегонах представників однієї політичної сили. Причому, останнє стосується не лише ПР, але і її політичних опонентів.
До того ж, сама ПР має враховувати, що штовхаючи Президента на обрання цього варіанту виходу з кризи, вона тим самим робить себе залежною від опозиції. Адже ПР матиме можливість одночасно виграти і парламентські і президентські вибори лише за умови, якщо вона знайде спосіб остаточно посварити Ющенка із Тимошенко. А зробити це буде надто складно. І Віктор Андрійович і Юлія Володимирівна прекрасно усвідомлюють, що матимуть перевагу над ПР доти, доки надають одне одному взаємну підтримку. Саме тому ці політичні гравці завжди знаходитимуть причини для співпраці, які зрештою переважатимуть амбіції кожного з політиків. А отже, і чинний Президент і Леді Ю у випадку дострокових президентських виборів скоріш за все домовляться. І на президентські вибори піде один з них, а інших буде надавати підтримку.
Таким чином, найкращим варіантом виходу з кризи залишаються вибори до Верховної Ради. І політичним силам бажано б було йти на вибори не внаслідок відповідного рішення Конституційного Суду (його рішення все одно не буде сприйматися легітимним), а внаслідок досягнення згоди з цього питання всіма сторонами конфлікту.
Вибори скоріше за все не змінять розстановки політичних сил. Як представники нинішньої коаліції так і опозиційні сили мають сьогодні рівні шанси перемогти. Проте, вибори розставлять усі крапки над "і" у питаннях легітимності Верховної Ради п'ятого скликання та порушенні чи непорушенні переходами депутатів з опозиції до коаліції конституційних прав громадян. Результати виборів нестимуть загрозу для кожної із політичних сил. БЮТ може так і не отримати омріяного прем'єрського крісла для свого лідера. Ще складнішою, у випадку перемоги ПР, ситуація виглядатиме для партії Наша Україна. З іншого ж боку, програти ризикує і Партія регіонів, доля якої великою мірою залежатиме від здатності БЮТ та НУ сформувати коаліцію та домовитися з приводу ключових посад в уряді. До того ж, перемога ПР та здатність сформувати коаліцію, наприклад, із комуністами ще не означатиме згоду Президента на бажаний для ПР склад уряду. Президенту доведеться визнати чесність перемоги "біло-блакитних", але він може наполягати на пошуку компромісу щодо кандидатури на посаду прем'єра. І ПР зрештою не матиме гарантій, що у прем'єрському кріслі знову опиниться В. Янукович. Однозначно не вигідними дострокові вибори будуть лише для Соціалістичної партії України.
Та попри все, результати народного волевиявлення робитимуть легітимними будь-яку коаліцію, як в очах суспільства, так і в очах Президента Ющенка. Таким чином, або Президенту доведеться змиритися із тим, що єдине джерело влади схвалює політичний курс та рішення ПР. Або ПР доведеться визнати, що вона на сьогодні не має суспільної підтримки, необхідної для перебування при владі. Зрештою, результат виборів дозволять на деякий час послабити протистояння, яке існує сьогодні. А це даватиме шанс на знаходження нових рішень, прийняття яких унеможливило б виникнення подібних конфліктних ситуацій у майбутньому.
Наразі ж ситуація все ще залишається невизначеною. На знаходження оптимального варіанту подолання чергової політичної кризи піде ще не один день. І останню серію "мильної опери" на тему відносин наших політиків побачимо очевидно не скоро. Що ж, засідання триває, панове присяжні засідателі...
