Криза, як черговий етап еволюції

Стаття характеризує ту ситуацію, яка склалася і складеться після політичної кризи. У ній окреслюються позиції основних політичних гравців: їх наміри та мотивації.

Криза, як черговий етап еволюції.

Політична криза в Україні добігла свого логічного завершення. Напевне інакше і не могло статися, оскільки увесь запас сюрпризів і несподіваних ходів був вичерпаний ще декілька днів тому. Можна довго повторювати одну й ту ж тезу, що здоровий глузд переміг, але те що процеси, які супроводжували цю кризу були безпрецедентними, як за своїм змістом так і за формою – безперечно. І все це додає особливої пікантності майбутній передвиборчій кампанії.

Звичайно багато що залежатиме від результатів дострокових виборів, але не все. Уже зараз, за мотивами кризи, що минула закладено основні принципи та підвалини функціонування політико-економічної сфери. І ці принципи насмілюся припустити не будуть порушені при будь-яких пост-виборчих пасьянсах. Насамперед, мова йде про фігуру Президента і його відносини із "біло-синім табором".

Компроміс якого досягли Віктор Ющенко, Віктор Янукович і Олександр Мороз це не просто домовленість про дату позачергових виборів. Це – домовленість про визначення правил гри і розмежування сфер впливів в українській політиці на найближчі декілька років. Безперечно рішення, що було прийнято майже на світанку змінить дуже багато, як у долях політиків, що його приймали так і у долях політичних сил інтереси яких відстоювали ці політики.

Достеменно зрозуміло, що призначення дострокових виборів значна поступка з боку біло-блакитних. І можливо навіть не так поступка, як поразка. Найгірше те, що ця поразка була публічною. Хоча не варто говорити про те, що вона буде мати фатальні наслідки для біло-блакитних. Після помаранчевої революції була дещо схожа ситуація. Помаранчеві не скористалися своїми козирями і впустили владні повноваження надавши карт-бланш "антикризовій коаліції". Зараз ситуація дещо інша і регіонали мають менше причин для хвилювання. За всіма соціологічними викладками саме коаліція утримуватиме контрольний пакет у Верховній Раді і після виборів. Партія Регіонів має міцні позиції і погодження на дострокові вибори часткове підтвердження цієї тези. А опір ідеї проведення дострокових виборів йшов від соціалістів і незначного "войовничого табору" в середині фракції Партії Регіонів.

Хто безсумнівно виграв від цієї ситуації то це Президент. Цікаво те, що він став переможцем мимоволі. Віктор Ющенко не був найпершим ініціатором дострокових виборів. Вперше цю ідею висловили очільники БЮТ. Проте, кон'юнктура політичного процесу змусила його прийняти рішення на користь дострокових виборів і активно включитися у процес забезпечення їх проведення. ІПрезидент вміло скористався із ситуації та зміг отримати значну кількість бонусів для себе. Він знову став для певної частини населення, що зневірилась у ньому, символом надії, справжнього лідера нації. Віктор Ющенко зрозумів тепер цю лінію треба гнути і надалі. Цей вдалий хід команда Президента швидше за все розглядає, як вдалий початок наступної президентської кампанії. Найбільший позитив для Президента полягає в тому, що він зумів діяти послідовно та наполегливо. Саме системність в діях Віктора Ющенка та його команди і стала запорукою успіху. Окрім того, абстрагуючись від усіх партійно-політичних розкладів Президент може вважатися переможцем вже хоча б тому, що він як основний гарант Конституції зумів привести конфліктуючі сторони до компромісу.

А що ж Віктор Янукович? Він скидається на такого собі невдаху української політики. Прем'єр схожий на гравця який протягом матчу контролює хід гри, але в самій його кінцівці не справляється із напруженням і програє. Хоча знову ж таки поразка не є остаточною і кардинально нічого не змінить в його кар'єрі. Помітно інше. Насамперед, Віктор Янукович навчився поводитися як справжній політик. Він став більш гнучким і розважливим, що можна побачити навіть неозброєним оком. Швидше за все Віктор Янукович посилив свої позиції в очах поміркованого електорату Партії Регіонів та її бізнес-крила. Ні для кого вже давно не секрет, що стосунки між головним спонсором біло-блакитних Ринатом Ахметовим та Віктором Януковичем є неоднозначними. А те, що прем'єр підтримав ідею дострокових виборів свідчить і про те, що він підтримав позицію Ахметова, який неодноразово заявляв про необхідність нової легітимізації парламету. Можна припустити, що такий крок Віктор Федорович зробив в обмін на цілковиту підтримку найбагатшим українцем своєї кандидатури на майбутніх президентських виборах. В даному випадку такий крок скидається на перестрахування, оскільки у Партії Регіонів яскравих публічних лідерів після загибелі Євгена Кушнарьова не залишилось, і конкуренції тут для Януковича немає.

Щодо Юлії Тимошенко та одноіменного блоку, то тут мотиви дострокових виборів і їх результатів більш-менш зрозумілі. Блок Леді Ю елементарно залишиться у виграші від дострокових виборів. І причиною цьому буде слабкість основних партнерів-конкурентів із НСНУ. БЮТ легко набере більшу кількість мандатів ніж у парламенті попереднього скликання, через розчарування електорату у Нашій Україні. Звичайно, як більмо на оці тут Народна Самооборона, але вона навряд чи зможе забрати більше 4-5%. Окрім того, всі кризові та екстремальні ситуації завжди були і будуть вигідні Юлії Тимошенко та її рейтингу. В таких колізіях вона почувається у своїй стихії і поводиться, як риба у воді. Опозиційна риторика і перманентна критика влади вже давно стали основним інструментом здобуття політичних дивідендів. Можна твердити – Юлія Тимошенко прекрасно розуміє, що помаранчевим не здобути більшість у новому скликані ВР, а тому вже готується до ще одного тайму роботи в опозиції, для того аби підійти до виборів 2009 у всеозброєнні та із сильними електоральними позиціями.

Для кого політична криза стала рубіконом, то це для Олександра Мороза і його політичної сили. Соціалістична партія України своїм входом до "антикризової коаліції" зробила сумнівним своє політичне майбутнє, а натомість отримала посади у владі. Тому зрозумілими були потуги соціалістів не допустити дострокових виборів. Вони до останнього переконували регіоналів у своїй правоті, але все ж таки досягнути бажаного не змогли. Перед Олександром Морозом тепер стоїть непроста дилема: зберегти обличчя і йти на вибори самостійно чи убезпечити себе та наближених і піти одним списком із Партією Регіонів. Якщо, буде прийнято другий варіант, то тим самим Мороз визнає, що зрадивши помаранчеву коаліцію припустився фатальної помилки. І тоді фактично можна буде поставити хрест на майбутньому СПУ. Вже зрозуміло, що деякі "віддані соціалістичним ідеалам" депутати-бізнесмени вирішили однозначно не ризикувати і примкнути до регіоналів кинувши на призволяще власну партію. Отже, наступні вибори нічого хорошого соціалістам не обіцяють, вони можуть навіть стати початком кінця для колись могутньої політичної партії на чолі якої стояла "совість української політики".

Що стосується великого бізнесу, то і він зітхнув з полегшенням. Давно крилатим в Україні вже став вислів "гроші люблять тишу", це прислів'я також знайшло своє відображення в нещодавній політичній кризі. Акціонери провідних українських ФПГ робили все для того, щоб безлад в державі припинився якомога швидше. Не можна сказати, що це були якісь серйозні збитки чи нездоланні перешкоди у реалізації певних проектів, але... В світлі активної підготовки власників "Інтерпайпу", "СКМ" та "Автокразу" до ІРО непередбачуваність та кризовість політичного процесу в Україні була не надто вдалим фоном. Можна із упевненістю прогнозувати, що тенденція до сприяння погашенню великим бізнесом кризових процесів в державі буде лише посилюватись. Хоча це зовсім не означає, що бізнес віддалиться від політики. Просто можливо формат стосунків стане дещо іншим, цивілізованішим. А українські олігархи все одно і незважаючи ні на що найближчим часом утримуватимуть загони "кишенькових" депутатів у дружніх їм фракціях.

Політична криза, що залишить помітний слід в літописі нової Української держави

безумовно стане певною віхою для молодої демократії. Проте, незважаючи на все, українська держава, суспільство та політика будуть і надалі розвиватися своїм шляхом. Можливо хтось виграв від останніх подій, а хтось програв. Це – неважливо, тому що попереду ще багато важливих боїв.

Андрій Коломієць для УП.