Право на службі у Політики. Політтехнологам присвячується

В останні роки в українському політикумі виробилось особливе ставлення до використання політичних технологій. Так само змінилось ставлення і до закону. Фактично, право почали використовувати як один із методів політичних технологій з метою боротьби з політичними супротивниками. Ми "ласкаво" назвемо ці методи – правові технології.

В останні роки в українському політикумі виробилось особливе ставлення до використання політичних технологій. Так само змінилось ставлення і до закону. Фактично, право почали використовувати як один із методів політичних технологій з метою боротьби з політичними супротивниками. Ми "ласкаво" назвемо ці методи – правові технології.

З цього і почнемо...

Як показують в американських кінофільмах про адвокатів, право – це мистецтво оперування нормами законодавства з метою досягнення своїх цілей. Американські адвокати, вміло використовуючи свої знання з права, майже завжди досягають поставленої мети – таким чином логічно вибудувати своє тлумачення норм права, щоб їхня позиція була цілком законною, а значить і переможною.

Американські адвокати використовують свої знання в суді, а наші політики використовують знання законодавства в політичних іграх. І не тільки. Практичне застосування норм права в політиці відбувається майже в кожній політичній технології, тому ми і називаємо ці технології правовими.

Правові технології показали себе як дієвий інструмент впливу вперше під час президентських виборів 2004 року, коли перемогло не право (цебто Конституція), а політична доцільність. Незважаючи на конституційні норми, було проголошено третій тур виборів, що фактично розпочало еру застосування правових технологій на службі у політики.

Проте, у сучасній українській історії феномен "третього туру" не можна назвати таким, що не відповідає Основному Закону України. Навпаки, суть цього феномену і полягала в тому, що завдяки певним ідеалам був принесений в жертву Закон, і ідеали ті, як гадалося, відповідають національним інтересам. Іншими словами, раціональне (цебто закон) поступилося, як тоді вважали, ірраціональному, духовному началу. З боку це здавалося правильним і відповідало вимогам часу: коли, як не тепер, повинно відродитись духовне? Не нам судити, чи був такий хід політичною технологією, чи логічним результатом помаранчевої революції?!

Відтоді, ставлення до Права як вищої інстанції в Україні змінилось. Раціональні політики зрозуміли, що сучасним мейнстрімом та найвищим пілотажем в технологіях впливу є застосування правових важелів. Однак не будемо поспішати, і відмітимо, що варто розрізняти право як інструмент політтехнологій, і право в дусі американських адвокатів під загальною назвою правові технології.

Суть застосування правових важелів у політтехнологіях виявилась на диво простою: метою політтехнології час від часу є саме найвищі владні інстанції, які є виразниками державної волі, відтак закріплення результатів цих політтехнологій повинно бути на рівні нормативно-правового акту.

Ба, навіть більше, саме тоді виникає феномен "американських адвокатів", про який йшлося вище, і є більш використане, оскільки вимагає виконання досить вагомих вимог. Але про це трохи далі...

За американських адвокатів замовте слово...

Сфера застосування правових технологій в політиці достатньо різноманітна, починаючи від створення ситуації "сприятливої законотворчості" до використання суду як інстанції для легалізації певних політичних рішень.

Варто проаналізувати дії якоїсь окремої партії, і тоді ви відмітите, що правові технології тепер використовуюсь усі: з більшою мірою успішно чи не успішно. Технології "американських адвокатів" набула достатнього розголосу, хоча і не була проаналізована належним чином і використана іншими суб'єктами української політики, окрім Партії регіонів...

Застосування такої техніки, відтак, може бути багатоетапним та громіздким процесом. Фактично, потрібна норма є результатом довготривалого юридичного аналізу нормативно-правових актів, на основі яких і вибудовується "схема"...

Проте саме техніка "американських адвокатів", використання діючих норм права на користь досягнення політичних цілей, і може бути найвищим пілотажем технологій впливу, легітимація яких може відбуватися через судову гілку.

Більш технічним методом є метод створення ситуації "сприятливої законотворчості". Суть методу полягає, у кінцевому підсумку, у прийнятті відповідного проекту нормативно-правового акту з огляду на політичне оточення та політичну ситуацію.

Логічно, що для цього потрібно бути фахівцем як в політиці, так і в юриспруденції, знати тонкощі сучасного політичного процесу та парламентської процедури, а також бути психологом і бізнесменом у душі. Відтак, спеціалістів такого масштабу в Україні дуже мало, однак вони є. А деякі навіть прагнуть стати фахівцями в цій галузі...

Це підтверджує думка експертів про штучність політичної кризи – 2007. Її суть полягає у тому, що правова криза не могла виникнути внаслідок тільки недосконалості нинішньої редакції Конституції. Політична криза – 2007 стала наслідком ретельно спланованих правових технологій, які мали політичний підтекст.

З цим можна сперечатися, оскільки, на мою думку, технологи від права лише скористалися ситуацією, що склалася. Іншими словами, політична ситуація на момент кризи стала закономірним результатом політичного протистояння, а право – лише зручною технологією, яку варто було б використати.

Відтак, правові технології наразі тільки розвиваються в Україні. В Америці, навпаки, таке явище називають "політичним лобізмом", що легалізовано на рівні політичного процесу і є повсякденним явищем на вашингтонських пагорбах...

Чому в одних схема спрацьовує, а в інших – ні...

Самі лише чисті політтехнологи як виразники політтехнологій стали неактуальними. По-перше, зазвичай у політтехнологи приходять, якщо "чиста" політологія переростає в "пусту" балаканину. По-друге, політтехнології обмежені ірраціональним, результат якого важко осягнути, і не можливо використати повторно. По-третє, саме правові технології прийнято вважати "адміністративним тиском", якого всі політтехнологи бояться, оскільки не здатні вплинути на нього, залишаючись поза адміністративного процесу. По-третє, правові технології – задоволення класу люкс і строго індивідуальне, оскільки вимагає довготривалих службових стосунків між політиком і юристом...

Як вже зазначалося, застосування таких методів вимагає великих витрат, і, на мою думку, тільки невелика кількість політиків має таких спеціалістів. Такий спеціаліст є дуже цінним для політика, оскільки саме на його знання та вміння покладається результат і кар'єра політика. В той же такий він повинен мати достатньо критичний розум, щоб дивитися на політика з боку, і достатньо відданим, щоб лобіювати його інтереси і не використовувати ситуацію на свою користь.

Про майбутнє таких технологій в Україні варто говорити у контексті появи талановитих юристів, які пройшли політологічну "воду", бізнесове "пекло" і "мідні труби" судової практики. Однак бажаючих посісти це вакантне місце не так то й багато. Як відомо, вчитися довго у нас не люблять, а професія належить до категорії "підвищеного ризику"...