Діяльність виноробів підпадає під статтю Карного Кодексу...
Десятки тисяч туристів щороку приїжджають на Закарпаття. У кожного своя мета: одні хочуть на власні очі побачити неповторні краєвиди, інші – насолоджуються красою численних стародавніх замків, а дехто поправляє тут cвоє здоров'я. Проте, майже всі прагнуть скуштувати доброго закарпатського вина. Але зовсім не того, яким останнім часом заповнені полиці чи не всіх вітчизняних крамниць. Гості краю шукають справжню насолоду в численних винних дегустаційних залах. Вони готові за це платити чималі гроші. Проте, здебільшого, їх чекає гірке розчарування. Виявляється, традиційне виробництво закарпатських вин вимирає. Десятки винзаводів опинилися на межі банкрутства, бо не в силі оплатити запроваджені цьогоріч українськими парламентарями 500 тисяч гривень за ліцензію на право оптової торгівлі алкогольними напоями. Діяльність приватних виноробів взагалі підпадає під статтю Карного Кодексу України про незаконне виготовлення та реалізацію підакцизних товарів.
Та попри це, закарпатське вино успішно продається. Щоправда, нелегально. За даними Асоціації приватних виноробів та виноградарів Закарпаття, попит на закарпатське вино з кожними роком стрімко зростає. В області майже сто виноробів виготовляють вино на продаж. Втім, їхнього сонячного напою вистачає лише на третину року (січень – квітень). В інший період часу продавати вони вже не мають що. Це при тому, що, в середньому, кожен з виноробів виготовляє майже по 10 тонн вина. Їхній чистий заробіток складає приблизно 5 гривень на літрові п'янкого напою. Слабка конкуренція на ринку вина дозволяє виноробам закуповувати дороге іноземне обладнання, завезене з Італії, Франції та Німеччини. Коштує воно від 20 до 40 тисяч доларів. Термін окупності вирахувати не важко. Фахівці кажуть: виноробство в будь-якій цивілізованій країні є прибутковою справою.
У сусідній із Закарпаттям Угорщині знаходиться невеличке місто Єгер. Лише в ньому налічується понад 100 приватних винних підвалів. Що цікаво, в кожному з них представлена на суд пошановувачів цього божественного напою майже однакова продукція. Сотні автобусів з тисячами туристів щодня відвідують ці дегустаційні зали. Варто відзначити, що всі гості залишаються після цього задоволеними. У чому секрет? Закарпаття ж є невід'ємною складовою середньодунайської виноробної області, більша частина якої знаходиться у сусідній Угорщині. Виявляється, секрет лежить на поверхні. Усе залежить від ставлення країни до своїх підприємців, запевняють винороби.
За словами приватного винороба Олександра Ковача, в Угорщині взагалі не існує такого поняття, як ліцензування. Людина, яка бажає пов'язати своє життя з виготовленням вина, повинна мати відповідну освіту (виноробні курси чи спеціалізований коледж або ж вуз) та звернутися із заявою про свій намір до сільської ради. Дозвіл на право займатися виноробством коштує символічну плату -близько 10 доларів. До речі, весь наявний в країні виноград обліковується. Навіть вирощений у приватній власності. Держава знає буквально все: показники врожайності з гектару, цукристість, пропорції відходу з винограду жмиху та гребнів тощо. Вся винна тара – сертифікована. Про наявність готового напою винороб сповіщає спеціальну комісію. Її представники приїжджають і співставляють всі вищеперераховані дані з кількістю виготовленого вина. Потім вибірково беруть проби з кожного сорту напою, які відсилають на експертизу до Будапешта. Там проводять аналіз за 30-35 показниками. За кожну пробу винороб сплачує майже 80 доларів. Якщо вино відповідає встановленим державою стандартам, його дозволяють спокійно продавати. До речі, податок символічний: десь близько 10 центів з кожного літра. Якщо ж напій неякісний – реалізовувати його не можна. Крім того, винороб зобов'язаний ще й сплатити штраф у розмірі майже 4 тисяч доларів. Чим не стимул до виготовлення якісної продукції?
Акцизна марка в Угорщині клеїться лише на тару, місткість якої перевищує 2 літри. Угорці ретельно виконують цю умову. Я запитав одного з виноробів: "Чи не вигідніше, бува, розливати вино в півлітрову чи літрову тару, щоб обійти законодавство та зекономити гроші?" На це мій співрозмовник із посмішкою відповів, що наявність акцизної марки на пляшці з вином є ознакою престижу. Коштує ж акцизна марка також суто символічно. В сусідній з Угорщиною Чехії практики використання акцизних марок у приватному виноробстві взагалі немає. Там винороб сплачує лише ПДВ. І якщо він експортує вино, то держава справно повертає йому кошти. Таким чином, ці європейські країни намагаються не лише простимулювати власне виноробне виробництво, але й захистити ринок від дешевих італійських чи французьких вин.
Від легалізації приватного виноробства виграють, насамперед, споживачі...
Виробники вина кажуть, що для них проблемою N1 є відсутність закону, який би легалізував приватного винороба. Виникає парадоксальна ситуація: з одного боку проводяться фестивалі, виставки та вручаються нагороди за розвиток і підтримку кращих традицій закарпатського виноробства, а з іншого – передбачена стаття Карного Кодексу України про незаконне виготовлення та реалізацію підакцизних товарів. Крім того, згідно з вимогами санепідемстанції (розробленими ще за часів СРСР, де не було приватної власності), виготовляти вино не можна, якщо в радіусі 100 метрів від цеху знаходяться житлові будинки. Одна лише ця вимога вже ставить хрест на приватному виноробстві. Спеціальних цехів для виготовлення вина селяни не мають і роблять його вдома.
До 1 січня 2007 року ліцензія на виготовлення вина в Україні коштувала 250 тисяч гривень. Президент Віктор Ющенко, побувавши на початку січня на винному фестивалі в Мукачеві, пообіцяв знизити її до прийнятного розміру. Свого слова він дотримав. Тепер ця ліцензія коштує 780 гривень. Однак, в парламенті майже одразу розумні голови придумали для виноробів ліцензію на оптовий продаж. І коштує вона 500 тисяч гривень або 100 тисяч доларів!!! Навіть у багатій Європі таких драконівських ставок немає. Тож, зрозуміло, що дрібним виноробам така ліцензія не по кишені. А ще ж існує акциз... В Європі повсюдно вино продається на розлив і проблеми з цього там ніхто не робить.
Численні іноземці, приїжджаючи на Закарпаття, дивуються: як держава може так гнобити свого виробника? Звісно, дана проблема носить здебільшого регіональний характер. В інших областях України приватне виноробство розвинуте вкрай слабо. А тому, в першу чергу, потрібне державне розуміння необхідності розвитку виноробної галузі. Тим паче, що відкривати Америку тут не треба. Вся Європа вже через це пройшла. Бюджет України від такого кроку лише б виграв. Більшість приватних виноробів з легалізацією цього бізнесу побачили би світло в кінці тунелю і почали б підтягуватися до європейських стандартів виготовлення вина. Приватний винороб зі своєю продукцією зміг би тоді легально вийти на ринок і сплачувати всі передбачені законом податки. Тим паче, що приватні винороби зі своїми кількома тисячами літрів вина не є конкурентами промисловим виробникам. У виграші були б, насамперед, споживачі, адже для них суттєво розширився б вибір сонячного напою.
Насамкінець, винороби додають: не слід боятися отруєння домашнім вином. До прикладу, в молочній галузі ризик отруєння набагато вищий. З молоком людина може підхопити, щонайменше, зо два десятки різних захворювань. Але для приватного виробництва молокопродукції та продажу молока немає якихось надзвичайних обмежень чи застережень, які існують у виноробній галузі. Тож усе на свої місця розставить ринок: в умовах конкуренції виживуть лише найякісніші вина.
Віталій МЕЩЕРЯКОВ,
політична партія "Велика Україна"
