Ось один з віршів Василя Стуса. (Переклад з Р.Кіплінга.)
Коли ти бережеш залізний спокій
всупір загальній паніці й клятьбі,
коли наперекір хулі жорстокій
між невірів ти віриш сам собі.
Коли ти вмієш ждати без утоми,
обмолвлений, не станеш брехуном,
ошуканий, не піддаєшся злому,
і власним не хизуєшся добром.
Коли тебе не порабують мрії,
в кормигу дум твоїх твій дух себе не дасть,
коли ти знаєш, що за лицедії -
облуда щастя й машкара нещасть.
Коли ти годен правди пильнувати,
з якої вже зискують махлярі,
розбитий витвір знову доробляти,
хоча начиння геть уже старі.
Коли ти можеш всі свої надбання
поставити на кін, аби за мить
проциндрити без жалю й дорікання -
адже тебе поразка не страшить.
Коли зотлілі нерви, думи, тіло
ти владен знову кидати у бій,
коли триматись вже немає сили
і тільки воля владно каже: стій!
Коли в юрбі шляхетності не губиш,
а бувши з королями – простоти,
коли ні враг, ні друг, котрого любиш,
нічим тобі не можуть дорікти.
Коли ти знаєш ціну щохвилини
коли від неї геть усе береш,
тоді я певен: ти єси людина
і землю всю своєю назовеш.
ANONIM 
