Коаліційні війни – 2

Коаліція – не самоціль, а засіб утримання в своїх руках влади, а отже і доступу до ресурсів. А за сьогоднішньої ситуації ще і можливий інструмент досягнення позитивного для себе результату на виборах глави держави.

Виборчі перегони нарешті закінчено, голоси підраховано. Несподіванок не сталося, розклад політичних сил у країні залишився практично незмінним. Цілком прогнозованою була доля Соціалістичної Партії. А сенсаційні, на перший погляд, успіхи БЮТ та Блоку Литвина мають достатньо логічних пояснень.

По-перше, обидві політичні сили виклались на всі сто під час передвиборчих перегонів. По-друге, додаткові відсотки, як БЮТ так і Блоку Литвина вдалося отримати за рахунок того, що на цих виборах було запропонована значно менше пустих проектів, які просто відтягували голоси виборів. Збільшити свій рейтинг обом політичним силам допомогла, очевидно, і частина розчарованого електорату соціалістів, а ймовірно і частина колишніх прихильників "Нашої України". Успіху Блоку Литвина сприяло і вигідне становище політичної сили – на відміну від лідерів парламентської гонки вона не була представлена у Верховній Раді V скликання, а отже не несла відповідальність за загострення останньої політичної кризи в країні. Чинником успіху невеликої політичної сили були й рівні можливості доступу до засобів масової інформації усіх учасників забігу.

Але із завершенням виборів з'явилася нова інтрига – формат парламентської коаліції. Неочікувана для "помаранчевих" сил перемога Литвина (до речі, відвертий прорахунок як БЮТ так і НУНС), заяви Президента Ющенка про необхідність для всіх переможців парламентської гонки сідати за стіл переговорів, які були витлумачені як натяк на широку коаліцію.

Зрозуміло, що коаліція – не самоціль, а засіб утримання в своїх руках влади, а отже і доступу до ресурсів. А за сьогоднішньої ситуації ще і можливий інструмент досягнення позитивного для себе результату на виборах глави держави.

Як і рік тому маємо не багато коаліційних альтернатив – або коаліція демократичних сил (з Литвином чи без), або так звана "ширка", де першу скрипку за будь-яких обставин гратиме Партія регіонів. Як ніколи близькою є країна до помаранчевого реваншу, але останнього кроку на шляху до омріяного успіху "демократам" може не вистачити.

Коаліція НУНС-БЮТ виглядає дуже нестабільною, якщо враховувати те, що більшість отримуватиме перевагу над опонентами лише у два голоси і може розпастися у будь-який момент. Партії регіонів потрібно лише перетягнути на свій бік кілька представників НУНС, які формально, не виходячи з коаліції, будуть голосувати так, як вигідно регіоналам, або просто не будуть з'являтися на засідання. Не кажучи вже про те, що стабільності такої парламентської більшості загрожуватиме банальна епідемія грипу. Але якщо коаліція у форматі БЮТ-НУНС все таки виявиться життєздатною, легкого життя їй все одно не дадуть 222 голоси інших політичних сил, з якими доведеться рахуватися, якщо коаліції потрібно буде проштовхнути рішення, що вимагатиме конституційної більшості голосів.

У будь-якому випадку, найбільш вигідним такий формат коаліції є для БЮТ. Тимошенко майже стовідсотково отримує посаду прем'єр-міністра та 50 відсотків міністерських портфелів. До того ж, як фактичний переможець виборів, Юлія Володимирівна може претендувати і на частину губернаторських посад.

З іншого ж боку Юлі, у разі повернення до влади, доведеться виконати хоча б частину обіцянок, даних виборцям, а пояснення на кшталт "не вийшло, бо не дали", навіть зважаючи на міцність опозиції та можливість звинуватити у невиконанні обіцянок союзників з НУНС, може не спрацювати. Вплив Тимошенко може бути суттєво обмеженим і у випадку, якщо за президентською політичної силою збережуться посади голів силових міністерств та секретаря Ради Національно Безпеки і Оборони.

Очевидні вигоди від такого дуумвірату у Верховній Раді матиме і Президент – 50 відсотків міністерських портфелів та загроза розпаду коаліції уже сформованої більшості, внаслідок виходу із коаліційного об'єднання НУНС – вагомий аргумент для впливу на політичний процес в країні. Окрім цього, прем'єрство Тимошенко, яке начебто лякає голову держави, скоріше буде на руку Ющенку, оскільки стане фактором стримання амбітної лідерки БЮТ. Окрім того, що рейтинг Юлії Володимирівни буде залежати від здатності виконати обіцянки, щиро роздані електорату, або хоча б не зробити життя гіршим ніж за Януковича, Тимошенко-союзниця не матиме можливості відкрито виступати проти Президента і використовувати критику дій глави держави як додатковий козир у боротьбі за президентське крісло 2009.

Ситуація частково зміниться, якщо перефарбуватися у помаранчевий колір забажає В. Литвин, що не виключено, оскільки коаліція з "демократами" дає Литвину набагато більше гарантій скоштувати хоча б маленький шматочок владного торту. Прагнучи зміцнити помаранчеву більшість, БЮТ та НУНС звичайно ж змушені будуть поділитися владними посадами ще із одним союзником. Широка коаліція ж може і не відбутися, а політична сила Литвина, об'єднавшись із Януковичем і компанію, може повторити шлях О. Мороза. Очевидно, що у випадку долучення до коаліції Блоку Литвина, зменшиться квота на посади в першу чергу пропрезидентського НУНС.

Мінусом альянсу БЮТ-НУНС може стати і неефективна робота такої трійці, що коштуватиме усім політичним силам рейтингових очок. Уникнути цієї проблеми зможе лише Тимошенко, яка матиме змогу назвати причиною ймовірного неуспіху і помилок у період перебування на посаді прем'ра дії союзників. Причому, більшість звинувачень падатиме на голови президента та його політичної сили, яка не захотіла формування демократичної коаліції на базі двох "помаранчевих" сил. Очевидний полюс коаліції трьох – демократичні сили отримуватимуть більш стабільну більшість у Верховній Раді – 248 мандатів.

Але доволі реальним сценарієм залишаться і формування широкої коаліції у складі Партії регіонів (ПР) та НУНС, а можливо і Блоку Литвина. Досі не зрозуміло, що саме хотів сказати Президент своїм "я очікую від лідерів Партії регіонів, Блоку Юлії Тимошенко, Блоку "Наша Україна – Народна Самооборона", Блоку Литвина політичної мудрості і кроків до консолідації країни навколо національних пріоритетів". Зрозуміло і те, що ПР робитиме усе можливе і неможливе для того, аби коаліція за участі партії регіонів таки була сформована. Широка коаліція – шанс ПР залишитися при владі, хоча партії і доведеться враховувати позицію Президента.

Натяки ж Президента на необхідність знайдення спільної мови з ПР не можна розглядати лише як прагнення останнього створити собі імідж лідера усієї нації або отримати стабільну більшість у парламенті. Поведінка Президента може диктуватися й іншими мотивами.

"Ширка" – спосіб уникнути прем'єрства Тимошенко. До того ж, теоретично, Президент зможе вести торги з ПР за розподіл міністерських портфелів, або навіть за кандидатуру прем'єра, отримавши від "донецьких" гарантію, що у прем'єрське крісло принаймні не сяде Янукович, якщо не вдасться зберігати цю посаду за НУНС.

Очевидно, що Президент намагається увійти у ту ж саму річку вдруге, але і результат він отримає такий самий, як і минулого року. Ющенко не врахував, що після "ширки" обов'язково буде "ломка", а стан цей не надто приємний. Партія регіонів не погодиться на відмову від бренду Янукович, який забезпечує успіх "донецьких". Не захочуть поступатися регіонали і портфелями міністрів-силовиків. Регіонали зроблять все, аби позбавити Віктора Андрійовича впливу на політичний процес. ПР ніколи не дозволить Ющенку провести вигідні для нього зміни до Конституції. А можливі плани Президента завоювати прихильність електорату зі східної України чи підтримку ПР на наступних президентських виборах просто фантастичні.

І єдине, що може отримати Ющенко від ПР – це гарантію не ставити питання про імпічмент. А отже, союз з ПР не лише не дасть Ющенку ситуативного успіху, а й означатиме для нього повне фіаско. Як тільки буде сформовано широку коаліцію, електорат Ющенка перебіжить до БЮТ, як єдиної тепер демократичної політичної сили. Так само до бютівців може приєднатися і частина членів НУНС, які налаштовані радикально проти участі у коаліційних об'єднаннях, до яких входитиме ПР.

Окрім цього, Президент одержує великий подарунок – Юлю в опозиції. А Тимошенко як відомо вміє поразки перетворювати на перемоги. І як би парадоксально це не звучало, широка коаліція – дуже зручний інструмент для перемоги Тимошенко на наступних виборах президента. Леді Ю збільшує кількість прихильників. А у випадку потрапляння до опозиції не матиме потреби звітувати перед електоратом за виконання обіцянок. Український прорив просто відкладуть на кілька років. Тимошенко також матиме можливість відкрито конкурувати з Ющенком під час президентської виборчої кампанії.

А відтак, як не крути, найменшим злом для Президента буде прем'єрство Тимошенко. Сама ж Юля зможе отримати особисту вигоду від будь-якого формату коаліції.

У найгіршому становищі опинилися комуністи, без голосів яких обійдуться, незважаючи на формат парламентської більшості.

Очевидно, що Україну чекатиме нова коаліціада, і хто з політиків виявиться переможцем наразі сказати важко. Найцікавіше ще попереду. Єдине, що можна сказати ствердно – ми усі виграли від останніх виборів, адже незважаючи на жорстку політичну боротьбу, вибори в Україні проходять чесно і демократично.