Росія шукає шлях для неофіційного вступу в Євросоюз

Європейський Континент здавна був символом розвинутого Світу і відлік поширення його здобутків як права людини і демократія теж звідси. Сьогодні, ці символи якісного життя сконцентровані в Євросоюзі. А країни Східної Європи до якої відносить себе і Росія, від Розвалу СССР і в майбутньому, намагаються дістатись цього гарного життя інтеграцією в ЄС.

Російські намагання напіввступити до Євросоюзу, зачіпають певним чином і Українську інтеграцію в розвинутий Світ. Влада в нашій країні не вміючи і не бачачи іншого способу підняти рівень життя в Україні, і проводить своєрідну політику інтеграції до союзів більш розвинутих країн, що переважно знаходяться сьогодні в Західному Світі. Та навіть це, здавалось, просте вирішення всіх проблем одним махом з боку проєвропейських політиків, наштовхується на набагато складніший і більш інтегрований в світову геополітику інтерес Росії.

Очікувано, що остання не збирається залишатись осторонь від "кухні" світових процесів, які творяться не найменшим чином в Євросоюзі. Так логічним є випрацювання напрямів зближення РФ з ЄС. І з цього погляду внутрішні і зовнішні орієнтири направлені на доведення потрібності Росії в цивілізованому світі та її хорошість є кроком поглиблення зв'язків Росії і ЄС, які є предвісниками вступу для країни, що географічно може підпасти під категорію європейської. "Вступ" до Євросоюзу не тільки вигідний Росії підйомом економіки, але ЄС. Країни останнього вже дано рахують вгоди і втрати як у політиці так і в економіці, даючи таким чином зрозуміти, що це аж ніяк не нереально.

Євросоюз-це не якась аморфна структура, в якій зібрані різні інтереси різних країн. Навпаки, Євросоюз будується не на компромісі різності, а на спільності інтересів всіх держав членів ЄС. Країни ці об'єднанні за територіальною ознакою приналежності до Європейського Простору і рівнем розвитку, а політична складова цього Союзу окреслена і об'єднана назвою демократія. До того належаться також ще й основні засади-переваги об'єднання: визнання спільно випрацюваних стандартів в більшості важливих сфер, свобода пересування по країнах ЄС, відповідно напрям по уніфікації законодавства по відповідальності за порушення прав людини і інше... Також характерною і супутньою ознакою ЄС стало однакове обережне ставлення країн ЄС до не країн ЄС.

Теоретично і початково, щоб претендувати на членство в Євросоюзі чи на поглиблення зв'язків з ЄС необхідно відповідати об'єднуючим задекларованим принципам спільності в цій структурі. Тобто ствердити прийнятність стандартів Євросоюзу в спільній на сьогодні частині прав людини і поширення демократії. З російського боку спостерігається розвивання "дружби" з вигідними країнами в Євросоюзі і критика невигідних. Разом з цим різко засуджуються заходи в ЄС, що об'єднують Європу за ознаками, які є неприйнятними для Росії. Так атакується Конституція ЄС, що консервує в деякій мірі теперішню організацію Європи і передбачає обмежений розвиток і поглиблення подальшої співпраці з країнами не ЄС. Наряду з цим дістається і політичному змісту НАТО, як колективної і обов'язкової системи безпеки Євросоюзу. Росія зрозуміло не може погодитись на обов'язковість цієї структури, оскільки опонує військовій структурі НАТО в питаннях розподілу впливу в решті Світу. Тому й активно бореться за можливість країн-учасниць не бути в НАТО. На цьому шляху в Росії стоять маленькі країни, які вона ж залякує і отримує зворотній ефект-вони активно прагнуть в НАТО, щоб якось захиститись від неї. Ось і військові амбіції США в плані контролю за Близьким Сходом з розміщенням Проти Ракетної Оборони (ПРО) в Чехії і Польщі, користуючись НАТО-вськими принципами, окреслюють таким чином межі Євросоюзу, за якими-"небезпека". Саме не бажанням миритись з посиленням розмежування РФ від ЄС, і можна пояснити не турботу з приводу НАТО в Балтійському регіоні, а також звідки з'явилось, освячене російськими журналістами і їх прихильниками закордоном "геніальним" (до глупоти), рішення допустити американців до РЛС в Азейбарджані.

Зате, крім цього, Росія також виказує розуміння критики в свій адрес, що прямо не зачіпає владні кола, а носить узагальнюючий характер. Що наприклад стосується подолання бідності, корупції, проблеми здоров'я, загальної схема відношень влади і людини, т. п. Водночас відбувається постійні спільні заходи Росії і ЄС: на саміті Росія-ЄС питання поставлено набагато більше і в ширшому плані співпраці ніж в порівнянні з іншими подібними самітами; право проведення олімпіади теж не може бути поза процесом поглибленням зв'язків РФ і ЄС.

Росії є що запропонувати, але як і кожна країна може притягти свої проблеми...

Це величезна територія на просторах Європейсько-Азійського простору з різким перепадом рівня життя між Європейською частиною і Азійською, що окреслено не тільки територіально: Москва, Петербург і Решта, а й суспільно-політично: багаті і решта. Цей розділ не має чітких границь в територіальному плані, зате соціально як і всюди відчувається на раз. Такою структурою суспільства і в таких масштабах звісно Росія лякає Європу. Аналогічна ж ситуація в менших країнах колишнього СССР є поправимою з точки зору Євросоюзу, а РФ-це інша справа. Тому для інтеграції Росії в Євросоюзу потрібне безпечне сприйняття першої такою як вона є. Для цього і в самій Росії, і за допомогою прихильної до неї групи в самій Європі, здійснюється пропагандивна кампанія з тотального вихваляння російських здобутків, в чому вони б не виражались і які масштаби не охоплювали, а життя людей має бути обов'язково показано привичним та з великими планами на майбутнє. Що б здійснювати політику цілеспрямованого поглиблення всіх зв'язків з Євросоюзом в уряді мають бути відповідні наміри і настрої. Про існування таких може свідчити присутність "петербурзької групи" у владі. А як відомо Петербург для Росії завжди був центром поширення західної культури. Та крім цього для впровадження відповідних рішень по цьому курсу європеїзації Росії не повинно бути різкої і дієвої опозиції до цього замаскованого курсу. Оскільки активна діяльність останньої має дуже гарний грунт для поширення на радянських стражданнях за "нерушимим Союзом". На противагу пострадянській ностальгії поборники інтеграції Росії до ЄС цілком успішно апелюють до історичного місця Росії поруч з країнами Європи та її вклад в цивілізаційний розвиток цих країн: перемога над фашизмом, обмін культурами і т. п.

Чи потрібна Росія Євросоюзу?

Природні ресурси, внутрішні ринки збуту, економічні перспективи від інвестиційних проектів здійснених за хороших умов, вихід на ринки східних країн, що через союзну до ЄС політику США закриті для країн ЄС, не залишають сумнівів у цьому. І не такі вже протилежні інтереси в ЄС та Росії в глобальному відношенні зміцнення своїх позицій обидвома сторонами. Причому більше спільних ніж різних, питання тільки у владі в Росії, чи готові поступитись певною долею цієї влади згідно вимог "європейської демократії", що передбачає активну і забезпечену діяльність капіталу останньої в країні на яку вона "поширюється". Тому питання: "чи справді Росія зібралась вступати в ЄС і чи реально це?", залежить перш за все від готовності фактичної влади і російського капіталу поступитись позиціями на своїй території на користь "європейській демократії". І вирішення цього питання впирається яка з груп переможе: чи переконаність, що від інтеграції РФ в ЄС отримають більше усі; чи краще залишатись з тим що є.

Але зараз Росія активно рухається в ЄС, отже перемагає група за обережну європеїзацію Росії. Згідно цього курсу і має місце проголошення всіх дій згідно демократичних принципів прийнятих в Європі. Євросоюз же зі свого боку не відкидає співпрацю з Російською Федерацією, а лиш обережно критикує за певні моменти, будучи радий співпраці і без обмежень пускаючи російський капітал до себе. На додачу з розвалом СССР в очах європейців розвалився і той негативний образ, що супроводжував цю агресивну наддержаву. При чому Росія в Європі бачить тільки ту негативну сторону, що є прихильною до США, до якої належать більшість колишніх республік Радянського Союзу і країни конкуренти європейських друзів Росії. З країнами не Євросоюзу, РФ при поширенні співпраці налягає на обмежену економічну складову, з Європою ж, пріоритет на політичне випрацювання стосунків, що говорить про широту планів. Крім того, промовистим фактом є те, що в ЄС не спрацьовує принцип всі за одного при атаках Росії на неугодні останній країни-тому що РФ важлива для Євросоюзу як і окрема якась їх країна.

Варто також відзначити намагання слідування Конституції РФ, що затверджує європейські вимоги по правам людини та демократичності. Про напрям інтеграції Росії до Європейської Спільноти, що сконцентрувала в собі всі переважні світові структури, говорить також існування виборчих органів з їх невід'ємним представництвом у цих міжнародних організаціях. Що ж до боротьби з опозиційними медіа в Росії, що критикують її за не демократичність і порушення прав людини, то російська влада звинувачує їх у служінню далекому американському інтересу незалежно від їх "коріння". Тож Росія намагається показати себе хорошою, але щоб з нею рахувались як колись з СССР, тільки без нападаючого характеру останньої. Тому всі атака РФ на інші країни обов'язково супроводжуються роз'яснення, що це захист. Для чого ж це робиться, як не для того щоб гарно виглядати в очах Європи. Росія займає дуже велику територію, що для європейців здається неосяжною. Тому й РФ має цілком логічне і прийнятне пояснення твердому і єдиновладному правлінню в країні, бо інакше керувати при багатьох моментах в такій державі не можливо.

Висновок.

То ж стверджувати, що Євросоюз-це противник Росії, політичний чи воєнний чи економічний, в загальному плані не є правильним. Європейська ж політика щодо Росії основана на перспективі змін в цій країні, з чого можна зрозуміти, що двері ЄС не є закритими вічно для Росії. Що ж до питання напіввступу Росії до ЄС то такий стан є вже фактичним, тільки без політичного поширення і обсягів потрібних для Росії і ЄС, що в кінцевому етапі є аналогом для Росії як країни-члена ЄС. Тобто все йде до отримання РФ неофіційного статусу країни члена Євроспілки. Питання ж оформлення-це питання часу підготовленості населення і ЄС і РФ. Причому Росія не просто хоче "вступити" в ЄС, маючи важливий привабливий фактор природних ресурсів, але й зайняти там чільне місце. Кермівну роль Росія може отримати в Євросоюзі, якщо позиціонуватиме себе як противагу впливу США на Європу, очолюючи таким чином країни ЄС з цього табору. Звісно про "збройну опозицію" не йдеться, а лиш про політичну конкуренцію в міжнародних інститутах і відповідно за розподіл сфер впливу у Світі.

Заключення.

Такий стан речей не може не турбувати Україну. Бо будучи поза Європою і противником російської зверхності, наша держава автоматично попадає в площину боротьби за розподіл сфер впливу групи США з частиною ЄС і Росія з частиною ЄС. Повезло, що країни ЄС з табору США, знаходяться ближче до наших кордонів ніж країни члени ЄС з числа друзів Росії. А то під час атак на Україну з боку Росії проблеми з'являлись би і з іншого боку, що найменше підтвердженням правильності дій Росії і "нехорошості" України.

Україна, що виглядає значно демократичніше Росії, заважає останній тримати одночасно гарне лице для Європи і давити нашу державу. А атакувати Росію змушує перш за все необхідність прибрати перешкоду для встановлення монопольних економічних зв'язків із Західними Країнами Європейського Континенту та переконаність, що Незалежної України може і не існувати, як це було багато років... З європейського боку, що активно просуває ідеї зближення з Росією, небезпечним є не стільки пасивне споглядання при бажанні північно-східного сусіда проковтнути Україну, як готовність добити ослабшу і падаючу українську державність, що вже траплялось не раз в нашій історії з часів ще Першої Світової.

І навряд чи є виходом всупереч власним інтересам пристати до якоїсь сторін, бо тоді намарне усі Визвольні Змагання і Амбіції щодо власної Державності. Тільки сильна Україна, може відповісти на ці грядущі виклики Нашій Державі і Нашому Народу.