Що таке Азія в Україні або коли перестанемо голосувати за вождів і їх прихвоснів?

В історії Україні були приклади вільно-демократичної психології – народне Віче в Київській Русі і козацьке коло, або козацька Чорна Рада в Запорозькій Січі.
Але прийшли часи незалежної, вільної України – і захотілося нащадкам гордих русичів і вільнолюбивих козаків Вождя?

Стаття "Будут ли внесены такие изменения в Конституцию страны, и в избирательное законодательство, которые смогут повернуть страну в русло прогресса, развития?", розміщена в "Народній правді", викликала декілька цікавих коментарів. Владімір з Харківської області написав, що підтримує обома руками зміну системи виборів. А от з приводу партійної системи – ми повинні почекати, вважає він. Почекати, поки люди зміняться. "Сегодня люди ждут начальника, вождя, спасителя. Вождь определяет выбор людей" – отак, і не інакше. А далі – найбільш цікаве: "Не буду оригинален, повторю – только жизнь при политической свободе и защищенной частной собственности изменяет психологию людей с феодально-патерналистской на свободно-демократическую".

Вождь і спаситель – і вільно-демократична психологія людей. Отаке меню в одній тарілці.

А от мені чомусь здається, що вождь, захисник і спаситель – це було актуальним трошки раніше. Років десь так п'ять тисяч назад. Коли люди сиділи в печерах, і інколи вилазили звідти, щоб вполювати мамонта. І коли потрібно було мати сильного, дужого вождя, щоб зберегти своє плем'я від нападу племені сусіднього – з грізним, лютим і могутнім вождем.

А вільно-демократична психологія зачатки свої мала, наприклад, в Римі – коли людям так допікав могутній Цезар, що вони скидали його, і закони складали такі, щоб ніколи більше тиранії одного вождя не було.

В історії Україні також були приклади вільно-демократичної психології – народне Віче в Київській Русі і козацьке коло, або козацька Чорна Рада в Запорозькій Січі.

Але прийшли часи незалежної, вільної України – і захотілося нащадкам гордих русичів і вільнолюбивих козаків Вождя.

Перепрошую, – пише автор Вервольф з Донецької області, – хай буде демократія. Але десь колись "у цивілізованому світі. Десь років за 50...". А зараз хай буде так як є. Вожді краще знають, які списки депутатів складати, кого і за якою ознакою туди включати – так виходить? Народ ще не дозрів робити вибір? В Римі, Київькій Русі і на Січі – був дозрілий, а зараз – ні? Зараз – в печеру його, цей народ?

Страннік з Києва пропонує, щоб список кандидатів складала партія, а виборці шукали в тому списку свою кандидатуру і ставили відповідний номер зі списку у бюлетені. Уявляєте? Ті люди, які ледве запам'ятовують номер своєї улюбленої партії у списку партій, повинні прийти на виборчу ділянку – і шукати там одного кандидата з 450-ти. Хтось собі може уявити цю картину? І чи скаже сам київський Страннік, скільки він особисто знає людей зі списку своєї партії? 5, 10 чоловік? Чи, може, цілих 15? А скільки тих кандидатів знає рядовий виборець? Він добре знає тільки вождів. Тобто, Страннік також пропонує повернення до системи обирання Вождя, вже вождь хай і вирішує, кого брати до себе в команду, кого там милувати, а кого викидати в разі проявів свободомислія.

Не дозріли ми до демократії, виходить? Не потрібні нам такі вибори як в Європі і США. Не потрібні нам депутати на кожному окрузі – всі наші проблеми вирішить один Вождь?

Але ж це зворотній курс, курс на азійську систему влади – з Тираном, Хамом, вибачаюсь, Ханом, на чолі.

"Перепрошую, – пише Вервольф, – яке з моїх висловлювань навело вас на думку, що я хочу вести нас в Азію?

Я констатував очовидні факти (на мій поглад) до того, що навіть прогресивна система на цьому етапі не спрацює, а тільки дискредитується необхіднісь прийняття її в майбутньому.

Нажаль, без змін у психології народних масс, критеріїв оцінки діяльності рад усіх рівнів населенням, створення необхідних умов до здійснення цих змін, розуміння необхідності цих змін не окремими діячами різних рівнів, накопичення "критичної масси" для перетворень. Цього зараз немає".

Ну от нема – і все. Треба міняти психологію, а поки що – Вождь.

Але ж яскраво-білі ознаки вождизму ми уже бачимо. Ніхто ще не забув, як прийшли на своє перше засідання у Верховній Раді в 2006 році депутати з фракції БЮТ? Всі, без виключення, у білому. Вільні, незалежні люди, багато хто з яких з ризиком для життя, через кров і трупи пробивався до свого благополуччя, – всі як один у білому. Їх було десь біля сотні. А через якихось півроку на з'їзді БЮТ у білому уже був увесь з'їзд – три, здається, тисячі чоловік. Всі як один. І попробував би хто сказати "ні". Так що, шановний Вервольф, якщо не штовхання України в Азію? Чи у "Вервольф"? Що чекає нас, нашу країну, завтра – коли бютівський Вождь стане Вождем України? Азія чи "Вервольф"?

"В цілому добре, пише Вервольф. – АЛЕ у вашому пропонуванні є такий великий "підводний камінь": хто розподілятиме претендентів по округах (на мою думку, ті ж самі лідери) і за якою ознакою (на мою думку за тією ж самою, що і зараз по номеру) ".

Та не так, шановний мій опонент. Не так. Бо можна й за такою ознакою розподілити, як зараз. Але скажіть тоді мені, скільки голосів наберуть водії, секретарші, дочки, племінники?

Тому списки прийдеться складати не по ознаці близькості до тіла, а по ознаці авторитету серед народу.

І я впевнений на всі 200 відсотків, що рано чи пізно ми прийдемо саме до такої виборчої системи плюс мінус якісь поправки.

Бо такою є виборча система у всьому цивілізованому світі – де голосують за людей, а не за прихвоснів.

Ми маємо потенціал, маємо можливості жити найкраще у світі – ну маємо ж. Але чомусь так, як хотілося б, не виходить. Точніше, виходить, але тільки у маленької купки людей, які переважно зібралися якраз у тому представницькому органі, про який іде мова. Але кого вони там представляють?

А я вірю в краще майбутнє наше – інакше б не писав, а спокійно займався б своїми особистими справами ради особистого блага.

Я розумію, що пишу впоперек, що багатьом це не подобається. Не подобається правда – бо гірка і колюча. Але я говорю про те, що теперішня політична система країни – аморальна. М'яко кажучи. І поки ми будемо хохлами – то так і буде.

Не потрібно творити собі кумирів з вождів наших. Вони – грішні. Такі як і ми всі. Тому не треба боятися їх критикувати. Якщо будуть дослухатися до народного голосу, до народної правди – то хай будуть і далі. Але якщо затисли кермо держави в своїх руках тільки для власного збагачення – то навіщо їх там тримати?

Так що не будьмо хохлами – будьмо достойними нащадками гордих русичів. Тих, які Київську Русь возвеличували у всьому світі.