Отож, в кінцевому ми маємо цілий ряд хороших ідей, викладених на папері. Проте, коли ідея залишається тільки ідеєю, її вартість зменшується до вартості паперу, на якому вона написана. При успішній реалізації навіть половини з них, позиція України на світовій арені піднялася би на значний рівень. То що ж заважає цьому успішному виконанню? Низький рівень освітньої кваліфікації державних чиновників, їхня невмотивованість, безвідповідальність? Чи може причина ховається значно глибше? Наприклад, у глобальній кризі державного правління?
Для відповіді на це питання пропоную розглянути принципи діяльності великих корпорацій та фірм. Працівник (хоч би яким кваліфікованим він не був) якого цікавлять тільки гроші, який на робочому місці думає не кінцевий результат роботи, а про те, як би швидше її закінчити і поїхати додому, з точки зору кадрового менеджменту є неефективним. Така людина сумлінно виконає покладене на неї завдання і забуде про нього. Кінцевий результат міститиме всі побажання замовника. Але в ньому не буде "душі", він на матиме своєї родзинки і виглядатиме сіро у епоху реклами та вільного ринку. У той момент, коли робітник виконував замовлення, його думки повинні були перейнятися цією роботою. Вона повинна була стати часточкою цього робітника. І тільки в такому випадку продукт заслуговуватиме титуловані місця на почесних п'єдесталах.
Давайте задамо собі запитання: вам було б приємно працювати на підприємстві, де єдиним мотиваційним фактором були б гроші? Думаю, що ні. Принаймні, ви б попрацювали певний час, знудилися і пішли. А якщо навіть ні, тоді у вирі буднів ви перетворилися б на механічного робота, який штампує одинаків товар, навіть, якщо він упакований в різнокольорову тару.
Поруч із можливістю заробляти гроші кожна, поважаюча себе фірма, надає можливість кар'єрного зростання, можливість відпочинку у неробочий час, можливість мати певний статус у суспільстві. І головне, на кожній поважній фірмі є загальна ціль та принципи, які знають усі працівники і до яких усі прагнуть та всі їх дотримуються. Це елементи стратегічного менеджменту, від яких відштовхується подальше планування діяльності. Працівник фірми це не тільки забезпечений інтелігентний чоловік, це і образ доброго дідуся з рекламного щита, який дарує тепло в кожну оселю (якщо це фірма по виготовленню обігрівачів). Або це молодий красивий юнак, який встановлює у вашій оселі новий телефон і, тим самим, підключає вас до глобальної мережі абонентів, у якій кожен клієнт – єдиний і неповторний. І при зустрічі з працівником цієї фірми ви одразу ж пригадуєте завчену зі слів телевізійного диктора фразу: "Ми єднаємо світ".
Україна. Близько 48 мільйонів працівників. Серед них представлені всі можливі цільові групи: від безпосередніх керівників до молодших робітників та помічників. Такий же ж різноманітний асортимент продукції. І, хоча в ідеї наше рідне "підприємство" повинно було бути своєрідним вільним цехом з вертикальною структурою впливу, воно виступає швидше як велика корпорація з абсолютною горизонтальною структурою. В принципах роботи Україна більше схожа на перший тип фірми, описаної вище. На жаль, єдиним мотиваційним чинником для більшості українців сьогодні виступає матеріальне благо. Гроші – ось критерії життя середньостатичного українця. І проблема не в тому, що в нас бідна нація. Звісно, фактор бідності присутній у вітчизняному соціумі, але ж він не є катастрофічним. Ситуація з історико-архітектурною чи культурною спадщинами є значно гіршою. Що ж в такому випадку формує бачення грошей у наших співвітчизників, як цілі, як мети?
Відповідь проста. Досить тільки замислитись: а в людей є альтернатива? Про що ще можуть думати українці, коли їх з раннього дитинства брутально привчають жити в ринковому середовищі, де всім заправляє бог серед богів – капітал. І тоді поняття культури, поняття духовності просто втрачає первісний зміст.
Запропонуйте щось інше. Запропонуйте ідею, Національну ідею, яка була б спільною для всіх і для кожного. Ідея капіталу вже давно відіграла своє, а лозунг "Багатий українець – багата нація" вже не актуальний. Гроші в будь-якому випадку просто псують людину. В нормальному суспільстві гроші повинні виступати не як показник достатку, а як засіб для існування. Тому Україна бідна, бо навіть у найбагатших українців немає тієї іскорки, яка нестримно рухає вперед цілу націю.
Фактор відсутності Національної ідеї та інших стратегічних документів ставить під сумнів якість проведеної роботи на покращення вітчизняного іміджу. Яким повинен бути цей імідж, чому саме таким, яким чином слід дотягувати до визначеної планки, якими цінностями слід керуватися у процесі виконання роботи – ось запитання, на які сьогодні ніхто не зможе дати чіткої відповіді. Їх слід шукати у Національній ідеї, якої, на жаль, теж немає.
