"Украины не было, нет и быть не может" – твердили радянські пропагандисти. Ідея незалежної України ніяк не вписувалась в рамки іншої ідеї – великої та могутньої радянської імперії, побудованої на рівності прав людини та на цінностях людської праці. Шістнадцять років тому Радянський Союз припинив своє існування. На сторінках історії залишилась ідея. Українці стали незалежними. Ціль, якої прагнули століттями було досягнуто. І ось тут, як завжди в найнесприятливіший момент святкування, приходить оте чорне питання: "А що далі?".
Нам вже шістнадцять повноцінних незалежних років, але відповідь на те питання так ніхто і не дав. Ми спершу думали стати великими і могутніми, об'єднати під крилом своєї незалежності всіх українців за межами держави, але цього не сталося. Українці зрозуміли, що якою б вільною не була твоя домівка, закордоном все таки платять більше. Потім ми пообіцяли, що зробимо свою державу багатою, а багата держава – багаті громадяни. Проте, заможних стало небагато, а держава від цього швидше втратила, аніж отримала. Довелось змінювати владу. Короткочасна ідея справжньої демократичної незалежності згодом переросла у Помаранчеву революцію. Остання кардинально змінила зовнішній імідж держави, ставши точкою відліку нової ери України.
Якою є ця Україна, якою вона буде завтра чи через сотні років? Відповідь на ці запитання слід шукати не в МЗС чи провідних PR спеціалістів. Вони знають своє. Але саме на ці питання відповіді повинен дати український народ. Він, як ніхто краще знає, якою є Національна ідея України, якими є наші цінності, наша мета, хто є для нас ворогом, а хто є другом. Україна квітуча, древня, загадкова, оповита серпанком сивини з предвічною недоторканною природою. Чи, Україна, як світовий лідер технологічного прогресу, екологічно чистої індустрії? Варіантів є безліч. Для прикладу, у Швейцарії є шоколад, сир і гірськолижні курорти. Звісно, швейцарці не сідали за столи, не обдумували спільних ідей. Вони просто взяли те, що в них є найкращим і поклали його перед світом. І, хоча шоколад сьогодні роблять практично в кожній європейській країні, такого як в Швейцарії немає ніде. І основний секрет ховається не в технології виробництва, основний секрет у майстерності оформлення та презентації.
Ми теж можемо нікуди не поспішати. Час точно покаже, що є для нас цінністю, а що є ідеєю. Але час може тривати довго. А в умовах ринкової економіки, коли кожна сторона має свій інтерес, нам варто поспішити. Одні наші сусіди бачать Україну, як недорогу транзитну територію, інші вбачають в нашій державі кузню дешевої та якісної робочої сили. Є і такі, хто націлився на вітчизняні ринки, намагаючись витіснити з них українські підприємства. Сумнівно, що комусь з українців сподобаються такі ідеї. Тому варто працювати над позитивним іміджем вже зараз, щоб потім не було пізно.
Передусім, варто створити єдиний державний орган, який би відповідав за державний імідж і професійно його корегував. Моніторинг, координація дій, вироблення програм – все це вляглося б у одній структурі без подальшого розсіювання. Відповідний орган повинен бути не обов'язково багаточисельним у штаті, але з якісним підбором кадрів. Краще мати десятьох професіоналів, ніж сотню дилетантів. Також важливим для цієї структури є незалежність від політичної ситуації в країні, а ще краще, максимальна свобода від вищих чиновників. Це унеможливить ситуацію зі зміною штату та напрямку роботи з кожними черговими виборами в країні.
Стратегічний пакет для України – це як червона шмата для бика. Кожного разу чиновники кидаються на ці слова, а в результаті отримуємо ніщо. Найпоказовішим у цій ситуації є захід, що відбувався у вересні 2006 року в селищі Коблево поблизу Одеси. Саме тоді там проходив Другий Міжрегіональний Молодіжний форум "Якою бути Україні?". Метою форуму став пошук Національної ідеї України. Недешеві чорноморські готелі, щоденні концерти, візит на винзавод "Коблево", зустріч з керівником прес-служби Президента і численні задекларовані робочі столи та семінари – ось приблизний опис дійства, що відбувалося. Насправді, реалізованими залишились тільки зовнішні заходи, а робочі так і залишились тільки на папері. Та й контингент організатори підібрали вельми невдало. Люди, в більшості, їхали відпочивати, а не шукати Національну ідею.
Саме так в Україні і відбуваються майже всі подібні заходи. В той же ж час зацікавлені організації та люди залишаються переважно на пероні, коли поїзд вже десь далеко-далеко. Потім керівництво держави розводить руками, мовляв, немає в Україні спеціалістів, не хочуть люди працювати, доведеться звертатися за допомогою до сусідів. Таким чином, вітчизняні спеціалісти тільки те і роблять, що відбілюють вітчизняних політиків та провадять PR кампанії для вітчизняних підприємств, а міжнародним іміджем України займаються іноземні спеціалісти. Може, вони і нашу Національну ідею знайдуть? Одним словом, wellcome to Ukraine, у сумну древню казку, під назвою Україна.
ANONIM 
