Це не "человеческое скотство" – це просто прикриття московських убивць

або методи прикриття московських убивств у виконанні сучасних їхніх спадкоємців

В сучасних спробах виконання операцій прикриття московських убивств українського народу легко помітити суттєву зміну підходу московського холопства до виконання даної покладеної на них – завжди суперактуальної для московських убивць задачі. Зрозуміло що ця зміна покликана необхідністю – адже палітра раніше вживаних московськими холуями на українській землі методів прикриття гігантських злочинів банди московських убивць, яка грунтувалась на давно ними досягнутому низькому суспільному резонансі даних гігантських безприкладних в світовій історії учинених ними убивств, щоразу в абсолютно мирний час, щоразу мільйонів одних тільки українських дітей, ця палітра як на даний момент вже має явно недостатній вигляд.

З іще недавно найбільш широко вживаними методами прикриття московських убивць можна ознайомитись в статті: "Деякі з методів прикриття московських убивств"

http://narodna.pravda.com.ua/politics/4704f97049f71/

І оскільки суттєва зміна рівня суспільного резонансу апокаліптичних московських голодоморних убивств українського народу сталася а чи не в першу чергу завдяки зусиллям Віктора Ющенка, то зовсім не дивно, чи не так, що злоба московських холуїв постійно спрямовується само собою перш за все проти саме якраз цієї людини.

Звичайно що це московське анти-Ющенко виникло ну далеко не сьогодні, і не вчора – адже холопська московська оргструктура в українських державних, силових, інформаційних, впливових, а перш за все в кадрових та планових українських закладах, організаціях та інституціях, звичайно що уже давним давно мала інформацію щодо неприпустимості (з точки зору московських убивць українського народу) цієї людини на перших ролях в українській державі. І вже задовго до виборів-2004 від кожного московського холуя можна було почути щось на зразок: "Васюня, тебе ж сказали, голосовать надо по-принципу: "не за мессию". А кто там будет Янукович, Абрамович или Симоненкович. Дело десятое. А можно вообще против всех голосовать, это на твой вкус. Зрозумив?" (приклад реальний).

Так що зусилля різноманітних московських холуїв проти Ющенка, вони ну зовсім не належать до якихось нових явищ в сучасній антиукраїнській роботі московських убивць та їхніх холопських відгалужень на українській землі.

Що ж нового в останніх спробах прикриття московських убивць від московських холопів?

Що стосовно одної з останніх таких спроб прикриття московських убивць (Станислав Ковтун, О голодоморе, геноциде и инфляции понятий) то ця спроба вже тут розглянута, див. "Післямова до "О голодоморе, геноциде и инфляции понятий""

http://narodna.pravda.com.ua/politics/474ad0fccf472/

і досягнута ясність, що коли тему Голодомору і віддавання належної шани досі відомої тільки самим московським убивцям кількості мільйонів прекрасних людей, які стали його жертвами, намагаються прикрити якимись злободенними темами в країні і політиці, то це називається кощунство. І що це – відволікаючий маневр, який використовують убивці, які убивали український народ, і їхні спадкоємці, московські холуї – щоб і далі прикривати, як це вони робили десятки років, учинені ними гігантські, безприкладні в усій історії людства убивства, і таким чином пригальмувати невмолимий розвиток логіки розуміння причин і наслідків цих диявольських московських убивств українського народу – який прямим ходом веде до розуміння сучасної ролі в українському житті даних московських злочинних структур та їхніх відгалужень на нашій українській землі, які з часів планування та учинення ними голодоморних убивств українського народу, головним чином українських дітей, практично зовсім не змінились.

Що ж до статті: Меньшикова Ирина, "Геноцид или человеческое скотство?", то в ній, окрім традиційної незмінної московської злоби в бік Віктора Ющенка та ненависті до українців:

"а мы, хохлы... мы, бедные, бедные украинцы, подверглись геноциду... Если мы (ну не мы, а он и его, Ющенковская, свита) взвывает сейчас о геноциде... Во какие мы ангелы с перекошенными от лжи рожами",

- і само собою ненависті до американців, адже московський холуй не буде холуй, коли американців не лаятиме,

- а також ненависті до УПА, яка ефективно не дозволила московським убивцям а ні вислати з української землі український народ, а ні ще раз з таким самим ефектом повторити голодомор 1932-34 – хоч все одно московські убивці менше ніж за рік убили голодомором в 1946-47 на порядок більше українських людей, головним чином дітей, ніж загинуло з усіх воюючих сторін за всі роки дій УПА в районах, де УПА бала присутня,

- і звичайно ненависті до української мови та української церкви немосковського патріархату,

в цій статті знов поновилось те, що вже давненько не доводилось бачити, а раніше постійно було навіть по телебаченню, а саме заломування рук зі словами: "це ми всі, це ми самі в усьому винні" – про які б негаразди перед цим не йшлося.

Отже основна відмінність версії від автора Меньшикова Ирина така, що то нібито самі українці раптом в 1932 році в усій Україні (за винятком українців, які жили за межами досяжності московських убивць) усі раптом ні з того ні з сього, просто через своє вроджене скотство, кинулись хижо один на одного одбирати усе їстивне, і здавати, і здавати під охорону знову ж таки українцям, які то всьо охороняли, аж поки воно, чого не встигли вивезти до своїх московських хазяїв, остаточно не згнило, і самі ж при цьому, разом з своїми дітьми, умирали, умирали і умирали голодною смертю. А московські власті – в тоталітарній країні, в абсолютно мирний час, коли московському гебе було відомо все про кожного українця – що він робить і що говорить, московські власті ну нічєво нє вєдалі про то.

Але все ж таки якесь самокритичне відчуття, що в її міркуваннях щось не так, таки просочується до авторки – це ж вона сама, Меньшикова Ирина, спадкоємниця своїх предків, ставить стосовно самої себе питання: "Так почему же мы до сих пор остаемся почти такими же человеческими скотами, как и наши многие предки?"

Якби Вона трішки подумала ще, глянувши ну хоч раз в бік Москви – а в її об'ємних міркуваннях не знайшлося навіть й найменшого місця для навіть півслова про московську дислокацію банди, звідки прибували і прибували в часи московських убивств українського народу прікази убивати – то нема жодного сумніву, що шановна Меньшикова Ирина швидко б зрозуміла не тільки те, чому вона разом з подібними до неї залишається бути такою ж, як і ті, хто її навчили ненавидіти й брехати, але й і як відрізняти московських убивць разом з їхніми холуями – в яких усіх повністю відсутня людська мораль, і тому _нема_ національності, _нема_ рідного народу – незалежно від етнічного походження кожного з тих покидьків невідомих народів – зрозуміла б, як цих безрідних московських холуїв різноманітного, у тому числі звісно й українського походження, відрізняти від українського народу.

А може шановна Меньшикова Ирина, на що вже, навіть зуміла б зрозуміти дещо з того щодо нашого сьогоденного стану українського суспільства, що можна побачити в статті: "Українська політологія або "Атдадім Львов Палякам""

http://narodna.pravda.com.ua/politics/46bc33334e8ae/

Що ж до питання про те спільне і як на перший погляд свіже, що поєднує розглянуті тут сучасні операції прикриття московських убивць у виконанні авторки Меньшикова Ирина та Станислав Ковтун, то це просто як під копірку той самий шаблон статті – ніби спроектований в одному і тому ж самому місці – а саме правдивий початок статті, наприклад:

"А есть темы, о которых без боли не то что писать невозможно, но даже и думать никак не получается. О лжи, например, о подонках, об убийстве, об уничтожении жизни любой и человеческой в том числе, о ненависти, о зависти, о трусости... О ЧЕЛОВЕЧЕСКОМ СКОТСТВЕ вообще противно думать, но не думать и не писать нельзя, иначе оно размножается, растекается и пачкает собой все вокруг, особенно человеческую сущность, то есть – душу, уничтожая в ней свет творения и любви..." (с) Меньшикова Ирина

чи:

"Я, в то время "пионер- октябрятам всем пример" посчитал что старенькая бабушка (1908 года рождения) что-то напутала. Ведь это время первых пятилеток и послевоенного восстановительного строительства! Так не могло быть. Собрав соответствующую литературу я предъявил ее бабушке и стал доказывать, что голод был, но только при царе и помещиках. Бабушка слушала, не перебивала и, слушая, кивала головой только по морщинам ее лица стекали одна за другой крупные слезы. Вот они меня поразили больше всего. И я детской интуицией понял что "что-то не так". (с) Станислав Ковтун,

із послідуючим плавним переходом до практично тої ж самої, що і завжди традиційної московської фальші і брехні, наприклад:

"а мы, хохлы, вводя уголовное наказание за непризнания голодомора геноцидом, пытаемся свою вину за это проявление нашего же человеческого скотства по отношению к нашему же народу скинуть на весь мир" (с) Меньшикова Ирина

"И вот сидят в гостях у Савика Шустера два президента. Два политика ответственные за весь бардак в стране. Создавшие и сопровождавшие систему общественно-экономических отношений, благодаря которым женщины не хотят иметь детей и убивают их, массово гибнут шахтеры и рабочие на производстве, гибнут граждане на дорогах в многочисленных ДТП" (с) Станислав Ковтун,

а також, що цікаво, російськомовність даних нібито звернутих до українців матеріалів. Це мабуть теж щось значить, можливо що ясність для московських убивць та їхніх холуїв того факту, що тепер вже неможливо далі дурити українських людей, які мислять не чужою російською мовою, що притуплює відчуття правди, а своєю правдивою даною Богом рідному українському народу рідною українською мовою.

Олександр Франчук

http://www.geocities.com/olexandr