Чи ще українська Україна?

... їдеш день, їдеш два, чия земля – Калитчина!

Коли дивитись на наше життя як ніби збоку, то здається, що ніби хтось хоче щоб таких людей як українці не стало. Про це говорить статистика зменшення чисельності українців в Україні. Наскільки ж поменшало етнічних українців точно сказати неможливо бо вже давно в паспорті не пишуть національності. Попробую довести, що ця підозра є небезпідставною.

З давніх давен основним заняттям для прожиття українців було землеробство і скотарство. І без підходящих для цього земель українець не був би селянином і не був би українцем.

Через порівняно невелику щільність населення в давнину земель, придатних для селянина, вистачало і навіть коли більш войовничі народи витісняли землеробів з їх землі то селяни легко знаходили підходящі землі в інших краях. Як це було з болгарами, що з Дону опинились одні на Волзі, інші на Дунаї. Як це було з полянами і хорватами, що із-за гунів частина полян опинилась в Польщі, а частина хорватів – в Хорватії.

Але ж доказано (хоч тим же Грушевським), що багато селян-українців зоставалась на українській землі не менше як три тисячі років. І це може і не від войовничості їхньої а від великої лагідності – наклали на них дань, а ті й платять. Платили, кажуть, не більше як десятину від урожаю.

Коли ще земля давала до 7-10 разів більше аніж посіяно, то і хазяїв такої було менше, бо труд це нелегкий, і нечисленній владі було достатньо і десятини від урожаю. А селянин із-за лише десятини не дуже хотів воювати. Крім того, із-за постійних війн, работоргівлі та хвороб, густота населення була значно меншою ніж, наприклад, в наш час і незанятої землі було достатньо.

Згодом при Речі Посполитій і Московії ситуація міняється. Лише однієї дані мало. Селян перетворюють на рабів, їх продають, їм зоставляють менше, ніж потрібно для відтворення а культурні відмінності, серед яких і мова, всіма силами намагаються стерти з лиця землі. І от із лагідної, богобоязливої людини виховують собі достойного супротивника. Багато народів при таких випробуваннях пішло в небуття, розчинились серед інших.

І диво дивне, мабуть на те воля божа, українці досі є. І в основному лише в Україні. Бо діти чи внуки канадських, російських українців не тільки не знають мови, вони себе і не вважають за українців. А на Кубані люди, що розмовляють українською, називають себе козаками. Але мова не про них а про нас і про наше майбутнє – українців в Україні.

Колись селян, відносно іншого населення, в Україні було більшість. Але з кожним голодом, кожною війнами та репресіями ставало все менше і менше. А з розвитком російськомовних міст і всесоюзними будовами селян-українців ставало ще менше.

І от Україна незалежна. Тепер кожний її громадянин записаний як українець та не кожний хоче, збирається і може ним стати. Окрім того, багато українців стали заробітчанами по чужих світах. Це та "легка фракція", що і в минулі тисячоліття переселялась, шукаючи легшої долі. Ті люди приймали участь в побудові інших цивілізацій і тих цивілізаціях розчинялись. Чи вернуться теперішні заробітчани додому? А якщо вернуться, то з чим?

Може ті і вернуться, але їхатимуть геть ще більше. Бо при теперішній конституції і законах править бал в основному неукраїнська, хоч і україномовна, корумпована, а коли прямо говорити, безсовісна верхівка, яка чомусь називає себе елітою.

І зроблено все так, що як не обирай, всеодно вибереш чужих по духу, чужих до твоєї селянської правди, керівників. І ніхто не питає тебе – українця: куди хочеш іти – в Європу чи ще кудись, а може хочеш нормально жити в себе дома? І ніхто чомусь не питає в народу українського: чи потрібна йому земля, що родить урожай? Не питають: кому її віддати?

Так. Багато селян старшого віку, що не дуже переймаються долею своїх нащадків, готові хоч зараз продати свої земельні паї. Вони собі міркують так: "Я б продав би, бо гроші людині потрібні поки вона живе а помру – то комусь чужому безплатно земля достанеться. Хоч поживемо перед смертю". Інші люди, що при владі, які теж одержали паї, не збираються свою землю самі обробляти а чекають можливості заробити на продажі.

Що в цьому поганого? Здавалось, те що дорого земля дісталась покупцю, то те б мало цінуватись і шануватись.

Але хто ж покупці? І як дорого та земля їм достанеться? Може покупець – це простий селянин? Ні. Простий селянин навіть не завжди в змозі купити нового трактора чи комбайна. Чи може він заплатить за гектар від десяти і більше тисяч гривень, коли йому треба сто і більше гектарів (я, наприклад, знаю чоловіка що, сам на старій техніці, обробляє більш як 60 га). І хоч ще діє мораторій, але скупляють землю тисячами гектарів. Лише частина фермерів і одноосібників, маючи в користуванні землю, не збираються ні продавати, ні якось по другому віддавати землю, на якій вони хто з горем а хто, поки що, щасливо працюють.

Де ж ті новоявлені "селяни" взяли стільки мільйонів гривень і чи ці гроші хоч колись оподатковувались?

Про походження частини цих скоробагатьків нам відомо. Є в Україні великі фірми, що торгують сільгосптехнікою і запчастинами. Зрозуміло що велика торгова надбавка, при недостатній якості запчастин, давала змогу цім фірмам заробляти на селянах знову і знову. При цьому ціна на зерно регулювалась державою в певних межах. І ніхто ніколи не чув, щоб влада контролювала ці відносини по справедливості до селян. І тепер ці фірми кажуть: раз у нас меншає клієнтів, бо нема вже в них грошей купляти наші дорогі запчастини, то будемо ми самі брати землю і покажемо селюкам, мов, як треба хазяйнувати.

Я про ворожі плани: як позбавити українців землі. Певно, спочатку скуплять в пенсіонерів, а коли ті продаватимуть неохоче, вимагаючи доброї ціни, через закони і постанови збільшать земельний податок і позбавлять пільг, як власників землі.

Потім будуть утискувати і дрібних фермерів. Прикладом цьому є постанова кабміну про порядок надання техніки в лізинг, коли держава частково компенсує платежі за цю техніку. Така компенсація стосується лише дуже потужних тракторів і комбайнів, сівалок і іншого знаряддя, яке в Україні майже не виробляється. Тобто за наші з вами народні гроші підтримують і так вже дуже багатих "селян" та іноземних виробників. Крім того, комплект такої надпотужної техніки рентабельний на полі розміром не менш декілька тисяч гектарів.

Якщо середняки, по простоті українській і наївності, думають що виживуть в цій вже майже програній боротьбі – вони смертельно помиляються. Ви можете і зараз спостерігати, як, так званим, "рейдерством" забирається, здавалось би, зовсім законна приватна власність у людей, що не можуть захиститися владою чи бандитами.

То як же хазяйнуватимуть банкіри та інші денді, звиклі до легкої наживи? Сільське господарство, як показав 2007 рік, не завжди буває прибутковим і таким і залишиться, бо все від бога. Отож покрутяться новоявлені "потоцькі" і "вишневецькі" та і продадуть вже свою землю знову. Кому?

Чи американцям, чи ізраїльтянам, чи арабським шейхам – для українців це не матиме значення. Використовувати нашу з вами землю для нашого блага ніхто з них, зрозуміло, не буде.

Може ви надієтесь на владу, що вона буде слідкувати за порядком? Ви повинні погодитись, що чим багатші люди, тим важче навіть незалежній владі законно на них впливати. А хіба наша влада незалежна? Якщо і так, то незалежна тільки від народу. Якщо дрібного і середнього землекористувача можна притягти до відповідальності за екологічного плану, санітарного плану, соціального плану порушення в його господарській діяльності, то особисто я не уявляю, щоб зробили відповідальним бізнесмена типу Ахметова чи Порошенка. Зміг би маленький підприємець вивозити з України заморожене м'ясо достатньо високої якості місцевого виробництва в Німеччину по великій ціні, а в Україну завозити для отих дорогих ковбас м'ясо лежале із запасів по малій ціні? Смачного вам, браття!

Таких прикладів ви і самі згадаєте скільки завгодно.

Мені жаль тих людей, які хотіли б розбагатіти на продажі своїх земельних паїв. При економіці із здоровим глуздом можна багатіти лише виробляючи товари і послуги. А одержавши таку купу грошей, що зразу підуть в обіг, скільки буде коштувати та гривня? 10 копійок РФ чи одну?

Вже сьогодні в одних руках збираються великі масиви орної землі. Яка ж вимальовується картина їх господарювання? Використовуючи потужну імпортну техніку, вони обробляють цю землю меншою кількістю робітників. Ці робітники часто навіть не є сільські жителі і не є українці. І зроблять вони з не своєю землею що завгодно, що скаже їм такий же найнятий агроном, перед яким стоїть одне завдання – взяти від землі максимальний прибуток любою ціною. А що ж селяни, що здали в оренду свої паї в надії не тільки мізерної оплати за паї а й працевлаштування? Відповідь уголос: а ви як хочете. А собі під ніс: хоч спийтесь, хоч повісьтесь! І жалітись на тих зайд ніяк, бо керуючий киває на хазяїна, а хазяїн десь у Києві чи в Донецьку.

Якби на цій території та було хоч кілька орендарів цих паїв, то селянам можна було б вибирати – хочу, тому здам, а хочу, здам в оренду другому. Ага, вибереш тут, коли на пів району один землевласник. Приклад? Будь-ласка!

Одна із київських фірм, що займається цукроварінням, має кілька цукрових заводів. Маючи можливість дешево брати землю, ця фірма не заказує посіви цукрового буряка фермерам і агрофірмам, щоб і селяни би змогли на цьому процесі заробити. Ця фірма сама вирощує буряк заявляючи, що економлять на цьому до 30%. Це якраз стільки грошей село не отримало.

Ще одне спостереження. Власники м'ясокомбінатів і молокозаводів закупляють молоко і м'ясо по дуже низьких цінах у населення, а продукція їхня значно дорожча. Одержуючи надприбутки, вони займаються реконструкцією виробництва і будують великі м'ясні і молочні ферми, маючи надію зовсім не купляти ні молоко, ні скотину в селян. На дорозі у селян до організації власної переробки молока і м'яса стоять такі, обкладені інструкціями і жадні до великих хабарів, органи влади як санстанція, ветслужба, пожежні, енергетики, технагляд, екологи і багато інших. Якщо завтра закрити ринки (базарі), то селянин буде "знищений як клас". А монополісти стануть ще багатшими.

Завтра ці надприбутки будуть використані для викупу земельних і майнових паїв у одурівших від можливого швидкого збагачення селян. Як ілюстрація до сказаного: кілька років назад під Первомайськом, там де були зірвані ракетні шахти і потравились люди, там була скуплена в колгоспу земля. Земельні паї скупив один москвич через своїх батьків, що проживали в цьому ж селі. Продав свій пай навіть голова колгоспу. Новостворена приватна агрофірма взяла на роботу не багато людей, а одержані гроші розходились дуже швидко. Хтось вправніший – купив дітям в райцентрі квартиру, хтось – лише машину, інші остались з носом.

Коли Кучма приїхав в село по поводу отруєння, то одна криводушна і єхидна баба стала клясти владу: "мов, зоставила бідних людей без землі і без роботи", а про протринькані гроші промовчали всі.

Виникає питання до влади, зокрема до президента, як одного із сторонників скорішого продажу землі: от коли людина привселюдно намагається завдати собі шкоди (переходить дорогу в недозволеному місці) чи покінчити з життям, то представники влади якось реагують і навіть заважають їй це робити. А коли цілий народ здуру готовий віддати своє національне багатство в окремі приватні і можливо чужі руки, що рівноцінно самогубству, то влада ніби підштовхує в спину. Вона (влада) свої дії пояснює тим, що приватне господарювання ефективніше ніж державне, ще й крупніші форми конкурентоспроможніші за малі.

Давайте розглянемо аргумент про приватне господарювання, яке більш-менш успішно розвивається біля 15 років. Зауважте: без приватної власності на землю. Єдине, що в цьому користуванні землею є негідним, так це непрозорі механізми одержання землі в оренду та користування, а також використання при цьому адмінресурсу, тобто корупція. Скажіть будь-ласка: як все це виправить продаж земельних паїв?

Питання про конкурентоспроможність взагалі в тумані. Звичайно, коли великі землевласники взяли за безцінь у володіння елеватори, і тільки їм дозволено продавати зерно на експорт, і тільки вони мають можливість, коли ціна максимально вигідна, продавати зерно в державну закупку, при цьому часто перепродуючи не своє збіжжя. То про яку конкуренцію ми говоримо?

Але уявіть собі такий великий тваринницький комплекс на декілька тисяч голів худоби. На одну голову на рік треба кілька тон грубих і соковитих кормів і від кожної з цих тварин треба вивезти на поле не одну тонну навозу чи вже перегною. Навіть людині не знайомій з логістикою але дружньою із здоровим глуздом зрозуміло, що чим більш здалеку будуть підвозитись тисячі тон корму і відвозитися назад той навоз, тим більше дорожчатиме продукція тієї ферми. Тобто існує розумна межа гігантизму. Звісно, якщо скористатися державними дотаціями, на розумність можна не зважати.

Колись давно худобу вирощували самим дешевим способом – цілорічно випасаючи її на пасовищі, коли приходила зима – гнали на південь, де значно тепліше. Навіть не косили трави на сіно.

Зараз пасовищне скотарство в цілому неможливе, як менш продуктивне, можливе лише в поєднанні з стійловим взимку. Але, наприклад, в Англії є попит на екологічне м'ясо, на такого собі "щасливого" бичка, що випасається на чистій паші. Ще не так давно, до застосування "дусту", багато хто і із українців їли таке "щасливе" м'ясо. Є в світі попит на екологічно чисту продукцію, вирощену дідівським методом – і на овочі, і на картоплю, і на фрукти-ягоди.

Запитайте себе: чи зможе велика агрофірма, що хазяйнує на десятках тисяч гектарів і власники якої явно безсовісні (бо чесно заробити такі великі гроші неможливо, про що сказано і в святому письмі), зможе ця фірма виробляти дійсно корисну екологічну продукцію для українського народу?

Ви, напевно, чули про скандали з неякісними прививками, неякісними товарами із третіх країн, що шкодять нашому здоров'ю і здоров'ю наших дітей? Може наша влада щось кардинально міняє в цьому напрямку? Ні! Ні одного монополіста не покарано ніяким способом.

При цьому стараються відкрити ворота на Захід, бо в Росію вони відкриті. Мов, як вам тут не подобається – то їдьте деінде. А в монополістів з розв'язаними руками ціни будуть такі, що мабуть не вистачить навіть київської зарплати щоб наїстись.

І тоді поїдуть ще більше українців від рідної землі, що перестає бути ненькою, а стає як та зла мачуха. Поїдуть подалі, де комфортніше життя, де є змога орати і сіяти, хоч і в чужого дядька. Бо ця звичка – ходить коло землі в крові у сотень поколінь. І до іншого не лежить душа.

А що ж "бідні" олігархи? Хто ж на них сердешних працюватиме? А хіба не бачите: стільки китайців, в'єтнамців, індійців та інших готові жити і працювати в нас хоч за миску рису. Хоч і вони, як і наші владці, мріють про Європу але ж "писком не вийшли". І права "не качають". І про мову мовчать. Це ж золоті люди.

НЕ УКРАЇНСЬКА УКРАЇНА