Чи є образою слово "хохол"?

Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної Украйни!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.

Давайте спробуємо трішки поміркувати, яка одміна між хахлом та українцем є в мовленні на українській землі – оскільки досить таки зрозуміло, що ці два поняття досить таки суттєво відмінні, і скажімо називати хахлів українцями було б неправильно – а може й навіть і образливо саме для них, для хахлів. Те ж саме очевидно має місце й навпаки.

Зразу почнемо з відмінності, що саме хахол має за предмет гордості, і чого в українця зовсім нема. (Про етнічне походження мова не йде, тут повний еквівалент).

Ще з петровських часів існують перекази про козака, який під час Полтавської битви дуже вдало щось там зробив на шкоду Мазепі. Деталі, на жаль, та джерело призабулися, тай і не має це значення в даному випадку. Отже той козак щось таке втнув, назвемо це так, і відразу ж радісно доложив про цю свою вдалу акцію Пєтру Пєрвому. Пйотр вислухав, а тоді каже: "Маладєц, казачок!"

Що ті казачкі в подальшому анітрохи не зникли, а навпаки набули подальшого належного розвитку, свідчать спостереження Тараса Шевченка (1845). Він, називаючи таких казачків "раби, подножки, грязь Москви", пише:

"Чого ж ви чванитеся, ви!

Сини сердешної Украйни!

Що добре ходите в ярмі,

Ще лучше, як батьки ходили.

Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,

А з їх, бувало, й лій топили."

Зауважимо, хахли _чваняться_ тим, що добре ходять у ярмі.

Геніальне спостереження Тараса Шевченка не було останнім. Йшли роки. Процес розвивався далі. Глибшав, ширшав. Може хтось того не помічав, але декому це дуже було помітно.

Свідчення Володимира Самійленка (1893), воно повністю присвячене питанню "а хто ж то такі, хахли", наведу повністю:

""""""""""""

Сон

Я бачив сон, немов зібрались ми гуртом,

Щоб справити велике свято;

Багато нас самих сиділо за столом,

І ще прийшло гостей багато.

І гості ті були неначе й не чужі,

Але було й одміну знати,

Як кинулись вони прожогом до їжі,

Забувши нас і привітати.

І бенкет розпочавсь; як хижі ті вовки,

Глитали гості нашу страву,

А ми сховалися в далекії кутки

І відтіль їм співали славу.

І як хто з них шпурне обгризений шматок,

Ми кидались, як ті собаки,

Ловили, хто пійма, й, вернувшися в куток,

Слізьми вмивалися з подяки.

А гості жерли все; роздулися, як піч,

І, страшно вирячивши очі,

Нас лаять почали, ми ж слухали ту річ,

Як слухають слова пророчі.

І кажуть гості нам: "Ми бити вас прийшли,

Чи хочете, – ми вас скараєм?"

А ми вклонилися і смирно відрекли:

"Від вас батіг нам буде раєм".

І гості крикнули: "Давайте ж нам батіг,

Бо в нас немає чим вас бити".

І миттю кожен з нас по батога побіг,

Щоб волю тих гостей чинити.

І пуги принесли, і полягли самі,

Немов на тирлі тії вівці.

Та й кару прийняли, а як устали ми,

Було червоно на долівці.

Вони ж гукнули знов: "Скажіть ви нам тепер,

Чи нас ви любите як бога?

Чи не ховаєте в душі яких химер

Та проти нас заміру злого?"

І знов ми відрекли: "Ми любим тільки вас!

Нема в нас іншої святині".

"Так доведіть же нам, як любите ви нас,

І покажіть на власній спині!"

Тоді на честь гостям звірями стали ми

Й змішалися в безладній січі:

Ми бились, різались, топтались чобітьми,

І брату брат плював у вічі,

А інший сам собі давав ляща в лице

І смикав голову чубату,

А гості тішились та, дивлячись на це,

Аж реготали на всю хату.

І снилося мені: ми Матір волікли,

Хто за косу, а хто за ноги,

Зривали одіж їй, і били, і товкли,

Аж кості хрускали в небоги.

І стався дикий крик, пекельний, навісний...

Враз бризнули струмки криваві...

Тут кинувсь я від сну, але той сон страшний

Мене не кидає й на яві.

У серпні 1893 р.

""""""""""""""""""""""

Грунтуючись на цих, а також й на безліч інших, у тому числі й безпосередніх особистих спостережень, вирізняється специфічний різновид особи українського походження, який досі поширений у природі. Предметом гордості хахла є усвідомлення того, що він являється добрим та якісним предметом типу "раби, подножки, грязь Москви".

Ось це стійке та стабільне явище й відрізняє хахла від українця. В українця такий предмет гордості повністю відсутній.

Для хахла характерно бути русскоязичним при найменшій нагоді. В службі московському холую він працьовитий, спритний, хитрий. При використанні московським злочинним оргутворенням хахла проти українського (або іншого) народу він дисциплінований, розумний, терпеливий та хоробрий виконавець. Чудове гарматне мясо для використання в різного роду акціях типу Афганістана.

Як на мою скромну думку, слово хахол вже давно використовується для позначення саме якраз такого різновиду осіб українського походження. Саме такі, свої, сільські, не українці – хахли – особливо пильно, ретельно та старанно нишпорили під час московських голодоморних убивств українського народу по сусідських хатах, щоб одібрати в українських дітей останню крихту чогось їстивного.

(За матеріалами дискусій у форумі ukr.politics до 2001 року)

Олександр Франчук

http://www.geocities.com/olexandr