Багатьох не влаштовував перший глава незалежної України хитрий Леонід Кравчук, оскільки начебто різко взяв під гору, віддаляючись від Москви. Для мільйонів людей, вихованих в дусі радянського колективізму, ідеологічного сіамства з думами і помислами кремлівських вождів, це було все одно, що на уламку крижини відправлятися в кругосвітнє плавання. З позиції нинішнього дня можна вже сказати, що, напевне, Леоніду Макаровичу треба було тоді діяти ще крутіше, настирливіше. Ще діяльніше, завзятіше. Історія його б неодмінно виправдала: переможців, відомо, не судять.
Але ж недооцінили, як бідного Галілео Галілея всенародно безглуздо інквізували, абсурдно промінявши на Л. Кучму.
Десять років його правління – коту під хвіст. Період ганьби і жахливого обмеження прав та свобод. Фазис небаченого переслідування людей за погляди і переконання. Допустима можливість і практичне здійснення фізичного знищення неугодних режиму людей. Час небаченого розквіту корупції і казнокрадства.
Багато громадян, і я серед них, відчували себе у тому суспільстві, як у кімнаті без дверей: як звідси вийти?
Тому прихід Віктора Ющенка на Банкову дехто оцінив як пришестя месії. Бо його на Печерський горб буквально знесли на руках. З Майдану на Банкову. Під штандарти Президента. З великою надією на те, що його чиста християнська, богомільна душа дасть людям передусім розкріпачення уярмлених свобод. І, переконаний, можна вважати, що кінець 2004-го року став еквівалентним 1861 рокові, коли було скасовано кріпацтво для наших прадідів.
Не всім, на жаль, дано зрозуміти важливість цього моменту істини. За них це з часом, переконаний, зробить історія.
В. Ющенко, як на мене, мораліст. І це чудово. Позаяк душевний комфорт це первинне для самопочуття і душевного стану людини. Саме розкріпачені образно-емоційні функції формують суспільний настрій і дають змогу розкриватися особистостям. Хіба ж не видно, як пішли ми, приміром, далеко вперед у цій сфері, зрівнюючи стан свобод і рівень суспільного мислення українців у зіставленні з заярмленими, придушеними ФСБешним режимом росіянами.
Але, зрозуміло, що цього ще мало. Бо головне зло України двадцять першого століття – корупція і казнокрадство неподолані, бо прокурорсько-судівська мафія тільки зміцнилася. Нарешті, немає руху вперед у подоланні бідності і стримуванні галопуючого росту цін. А чи не сфера це діяльності глави держави?
Розмірковуючи над цими проблемами, я якось наштовхнувся на замітки ученого, який стверджував, що в окремих давніх динозаврів було два мозки. Один із них відповідав за діяльність передньої частини тіла, а другий був розпорядником для задньої. Саме тоді й стрельнула курйозна, дивакувата думка: а чи не потрібно нам добирати у лідери таких людей, які б мали... два мізки? Щоб нічого у них не випадало з поля зору. Щоб їх передусім не обходило біологічно зумовлене прагнення власності, вивищення й влади, яке завжди спричиняє багато асоціальних, кримінальних чинників, іншими словами, мішає в зарядженості на криштальну чесність у роботі.
Мої фантазії вгамував друг-лікар. Він відкрив мені істину, що люди, зрозуміло, не динозаври, але в них практично розвинуто два мозки – це ліва і права півкулі кори головного мозку. Одна із них відповідає за абстрактно-раціональне мислення, інша якраз за образно-емоційні функції.
Одне слово, виходить, що з правою півкулею мозку в нашої неньки-України, слава Богу, начебто все гаразд. А з іншою?
Спостерігаючи за тим, як глава держави В. Ющенко та харизматична керманич БЮТу Ю. Тимошенко буквально в голчане вушко протискували, всаджували у перспективне крісло голови Верховної Ради тридцятилітнього яйцеголового і далекосяжного молодика Арсенія Яценюка, я чомусь подумав про те, що ні він, ні вона не розуміли, мабуть, що цим самим вони власноруч завзято готують собі успішний провал на президентських перегонах 2009 року. Судіть самі, Арсенію Петровичу у травні 2009 року виповнюється тридцять п'ять років, і з цим самим відкриється перспектива балотуватися на найвищий державний пост. Оскільки такий віковий ценз встановлено Конституцією. І якщо він усі дні до часу офіційної реєстрації кандидатів на пост Президента буде завзято запевняти всіх, що про це не думає, не мріє, будьте певні, не так воно є насправді. Адже, скажімо, свого часу і Віктор Андрійович Ющенко всяко відхрещувався від подібних закидів. Він до останнього казав, що кабінет на Банковій йому недошмиги.
Не забуваймо: короля робить свита. І тут, не дивуйтеся, не беріть під сумнів, все буде, складеться точнісінько так, як чимало разів уже траплялося в багатовічній історії людського роду і розвитку державностей. Знайдуться такі, які переконають молодого керівника вищого законодавчого органу держави в тому, що тільки в нього одного є той, так необхідний Україні, третій мозок лідера нації.
Щоправда, цього не одбереш: Яценюк це справді тип якісно нового, глибоко мислячого, знаючого справу управлінця. Мені кілька разів, що називається, зблизька довелося спостерігати за тим, як він у ранзі міністра економіки України вів спільні із Мінагрополітики засідання робочих груп по введенню квотування на вивіз за межі України цукру та зерна. Як він подібно до того, що без найменшої запинки читав із суфлера, видавав економічні викладки щодо теми розмови, як від рівня товаровиробника до міжнародного престижу держави обраховував вигоду і економічні, політичні ризики. Це був справжній сучасний менеджер найвищого польоту. Справжній міністерський орел!
Навряд чи Яценюк може "згоріти" на посту голови Верховної Ради за двадцять три місяці до президентських виборів. Тим паче, що він якраз фаховий юрист і законотворча діяльність для нього по суті рідна кутя. До того ж, за цих кілька днів роботи парламенту під його керівництвом, А. Яценюк якраз продемонстрував свою блискучу ерудицію, повагу до норм і вимог чинного законодавства. Не вивели його з рівноваги і несподівані штурми трибуни та капітанського містка спікера парламенту представниками новітньої організованої депутатської опозиції. Будьте певні, він доведе до логічного кінця справу з викрадення його картки для голосування.
А вельми серйозні ризики (ой, як же ж це вірогідно!) можуть за цей час до жовтня 2009 року чатувати на Юлію Тимошенко та Віктора Ющенка. Чого лише варті будуть майбутні газові розбори з Росією. А одягання гальм на дикий ріст цін на продукти харчування, на пальне? Повна відсутність у державі умотивованої розв'язки енергетичних ризиків. Словом, на їх шляху повсякчас, то підводний камінь, то справжні підступні пороги. А де гарантія того, що в новому благородному сімействі, якщо Ю. Тимошенко очолить новий Уряд, буде все гаразд, що під оливами Віктора Андрійовича та Юлії Володимирівни нарешті вварюється мир...
Гадаю, що в сесійному залі Верховної Ради тільки Володимир Литвин, уважно спостерігаючи за діями помаранчевої коаліції під час виборів спікера парламенту, проглядав все далеко вперед, добре розуміючи, що сходження Арсенія Яценюка на капітанський місток може стати карт-бланшем у майбутніх серйозних ігрищах довкола оволодінням святим і вельми дорогоцінним постом Президента України. Що дорога до заповітного найдостойнішого крісла на Банковій, 11 відтак стає тіснішою, а майка лідера вірогідно може потрапити якраз на спину молодого політика.
Адже через п'ять із лишком років Арсеній Яценюк фактично до певної міри повторює ходи самого В. Литвина. І Володимира Михайловича 2002 року відомі діячі з канцелярії Л. Кучми завзято проштовхнули на парламентський подіум з перевагою лише в один чи два голоси до мінімуму. І пан Литвин тоді не мав щонайменшого досвіду парламентської діяльності.
Аналізуючи шанси майбутніх претендентів на майбутню папаху Президента, Володимир Михайлович, напевне ж, сказав би мені, що для атаки крісла на Банковій Арсенію Яценюку не вистачає одного – партійної підтримки, а ще точніше – власної партії. І це правда.
Пригадую, здається, влітку 2002 року я у справах нагодився до кабінету тодішнього народного депутата України і почесного голови НАК "Украгаролізинг" Василя Шпака. А він сидів весь у розпачі.
- Я із хлопцями учора, – розповідає, – оббив усі пороги Володимира Михайловича Литвина, вмовляючи його очолити Аграрну партії України. Бо у нас із вождями ніяк не складалося, та й у лідери партії потрібен такий політик як він. А Литвин і слухати не хоче. Мовляв, навіщо це мені, у мене й без того турбот вистачає у Верховній Раді. Тут, у парламенті щодня такий гармидер, що я додому приходжу сам не свій. Ще повісьте на мене партію і я тоді взагалі не піднімусь...
В. Литвина, як знаємо, все таки вмовили. Був якийсь там гучний гармидер із колишнім головою АПУ М. Гладієм, але найважливіше те, що тодішній спікер парламенту, на моє приватне переконання, допустив необачність, що заходився каструвати Аграрну партію. Перейменували її спершу в Народно-Аграрну, а потім бридливо опустили другу приставку в назві партії, зробили її просто Народною. Воно й зрозуміло, що голові Верховної Ради, вчорашньому главі адміністрації Президента якось було завузько відчувати себе в образі і шатах самого лише селянського партійного вождя. А от всенародного – це начебто до ладу. Ніби так і треба.
Переконаний, що саме це у період парламентських виборів 2006 року і зіграло з Володимир Литвином жовчний, злісний жарт. Українське, усіма зобиджене село, від Литвина у сльозах відвернулося, а ось широкий всеукраїнський люд, якого так хотів очолити Володимир Михайлович, злобливо його обійшов увагою, ставлячи галочки у передвиборчому бюлетені навпроти назв інших фігурантів парламентських виборів.
Так ось, для В. Литвина і інших, хто, можливо, має задумки брати участь у майбутніх президентських перегонах маю вістку таку. Є одна партія, яка з громами й блискавками зійшла з парламентських рейок, лежить нині на боку у кюветі, і деякі люди із неї хотіли б бачити саме перспективного і дужого нового голову Верховної Ради своїм лідером. Кажуть, навіть із цією ідеєю уже й на прийом до А. Яценюка пробивалися. Не важко здогадатися, хто буде активно виступати проти цього. Хто завтра не менш завзято вишукуватиме в своїх партійних рядах нових "зрадників". Бо це ж вийде, що А. Яценюк сяде одразу у два крісла одного колишнього господаря...
Так і знайте, якщо Арсеній Петрович посватається в лідери партії, значить він штурмуватиме пост глави держави.
Утім, від цього йому нікуди не дітися. НУНС, зрозуміло висуне кандидатом у Президенти Віктора Ющенка, БЮТ – Юлію Тимошенко, Партія Регіонів – Віктора Януковича, Народна партія – Володимира Литвина, КПУ – Петра Симоненка. А хто ж поручиться за напевне ж найперспективнішого Арсенія Яценюка?
Якщо на крок партійного лідерства не зважиться сам Арсеній Яценюк, молоде й агресивне оточення неодмінно підштовхне його до цього. З приходом А. Яценюка на третій по значимості в державі пост, "молоді вовки", чи як іще їх називають у народі – переярки з печерських пагорбів, неодмінно підуть у відкритий наступ. Вони вважають, що їх час прийшов. І, думаю, що від цього Україна не програє...
Олександр ГОРОБЕЦЬ,
журналіст.
