Лебідь, щука і рак знову попробують затягти українського воза в Європу

Чи запрацює новий уряд для людей? Що нас чекає з цим продуктом компромісу великих капіталів? Яким буде 2008 рік для громадян України? В якій країні ми просипатимемось кожного ранку? Чи й далі умови життя нас гнатимуть подалі звідси?

Всі ці взаємозв'язані питання випливають з тривоги за здатність працювати всій державній владі в одному напрямку. Як показав досвід 2005 року прихід до влади єдинонаправлених прозахідних сил зовсім не означає злагодженої роботи. Поділ і розмноження кандидатів на ті чи інші місця досить швидко робить затісною владу в країні і катастрофічно стає не вистачати тих, ким можна покерувати. Наслідки такого процесу прогнозовані і полягають в погіршені життя не тільки від розбитих надій, а й від реального розповсюдження пристосуванства і паразитування на народних ресурсах. Корупція, що процвітатиме від безконтрольності, владна сваволя, що триматиметься на підлизах, ...-ось, що демонструватиме найбільший рівень виживання, звичний для умов хаосу.

Та почалось це се зовсім не сьогодні. Внаслідок конституційної Реформи Мороза, обміняної на третій тур Виборів Президента України в 2004 році, основна влада сконцентрувалась в Прем'єрських руках. Саме це і вважали чи не першоджерелом анархії в країні, констатуючи розбалансування влади. Через три роки влада повернулась до тих, в кого їх забирала ця Реформа: не обділеним до статусу Королеви Англії Президентом залишився Ющенко, і необмеженою прямими інтересами Ющенка Прем'єрство знову усміхнулось Тимошенко. Та тепер баланс сил зі значною перевагою на боці Прем'єра Юлії Тимошенко, а не на стороні Президента Віктора Ющенка. Причому така розстановка сил співпадає з співвідношенням рейтингів народних симпатій до цих осіб як політиків.

Але можливість знову посваритись в них є, бо до свого Прем'єрства Тимошенко намагалась ініціювати Референдум за відміну Реформи, а відмова від таких намірів тепер, називатиметься подвійними стандартами. З іншого боку вимога відміни антиконституційної Реформи Мороза сприйматиметься, як дії направлені на шкоду новому Уряду, і не важливо якщо ініціатором цього буде Президент. Хоча це було б тільки способом вибивання чогось, в практиці ж, швидше за все, за таким Референдумом наступила б вимога одночасного переобрання Президента. Тому не виключено, що протягуватимуть ідею відміни антиконституційної Реформи візьметься щойно з влади проросійська опозиція, шукаючи тихої підтримки Ющенка, запевняючи звісно, що вони проти його перевиборів. Але останні не раз вже вдавались до обману, то й зараз шукатимуть всіх способів повернутись до влади. А найкоротший видимий шлях-це Вибори Президента України.

Про те, як від цього погіршується життя громадян не варто багато розповідати, бо останні роки дали відчути це сповна. Тому що українці, як і інші національності, проживаючі в нашій державі, є повністю залежними від ефективності роботи державної влади. І це не є чимось неправильним, а лиш вимогою часу і етапом розвитку цивілізації. Та в інших країнах знайшли механізми рахуватись з думкою людей. В Україні ж важка спадщина від СССР: коли голоси громадян кардинально різні і не знати кого слухати, ще й нема кому до цих голосів дослухатись. В такій ситуації, очевидно, що без глибоких реформ така ситуація не зміниться. Але якщо таки настане час реформ, то при впровадженні їх інтересами когось прийдеться знехтувати і чиюсь думку не почути. А щоб не було критично багато незадоволених має бути організована робота по переконанню в правильності обраного шляху. Та це справа не одного дня, а стратегії. Стратегії, якої в новому Уряді і в Президента не помітно...

Чому так часто міняються уряди?

Не тільки через те, що їх хтось відправляє у відставку, а й через те, що є за шо. Тобто великого обурення громадян країни таким подіям не має. І звідки воно може взятись, якщо, що не уряд, то щось натворив, а життя людей від того ні чуть не покращилось. А які сподівання покладаються на деяких розрекламованих прем'єрів... але долі на Україні у всіх них поки що однакові-не добровільна і не з щирою вдячністю за зроблене відставка. Ось тому, чи не надзавданням кожного нового уряду є перервати цю традицію, щоб хоча б з не тільки етичною подякою звільняли.

Кабінет Міністрів, очолюваний щойно призначеною Тимошенко, має всі шанси це зробити, розраховуючи на підтримку значної кількості громадян, і навіть тих, що не підтримують її політичну силу разом з союзниками. Та має й всі шанси провалитись, завдяки саботажу опонентів-проросійських сил і спротиву шантажистів-союзників. А в разі невдачі, за одні наміри ніхто дякую без прокльону не скаже. Така вже та політика, бо людям ситніше і тепліше тільки спочатку від намагання дістатись якогось щастя стає, а потім на діло орієнтуються. На користь реальної спроможності нового уряду до позитивних змін також говорить оновлений його склад більше згідно точки зору професіоналізму, а не як подарунків за вислугу шефам чи зраду. Та нажаль знову є заслані козачки, яким не до командної роботи, а до забезпечення політичного престижу як свого так і Президента. Таким чином є всі підозри чекати не на швидке покращення життя людей, а на чергові тертя і взаємні звинувачення в неправильності тих чи інших дій. І тільки після завершення кризового моменту цих суперечностей зможе початись справжня робота з результатом.

Крім того, уряд не просто став урядом, а політичні сили його призначили і взяли відповідальність на себе за його діяльність. І кожна з цих політичних сил, щоб стати формувачами Кабінету Міністрів, вже також мали зобов'язанння, які голосами підтримали виборці напередодні. Що ставить значним питанням оцінки діяльності нового уряду степінь перетворення політичної волі партій більшості на практичне втілення їх політичних позицій в життя цим урядом. Бо передвиборчі лозунги може й обіцянки-цяцянки, але якщо їх не виконувати, то має бути гідна заміна, яка призведе таки до збільшення якості життя в країні. А збереження спроб виконати те, на чому виїхали на виборах може й піти на шкоду, якщо симуляцією цих процесів закривати реальний стан речей. Не прийнятним є виправдання, яким часто пробують користуватись, перекладаючи значну відповідальність за невдачі на попередників. Ясно, що люди, які свого часу спихали багато що на тяжкий спадок від попередників через півроку після вступу до влади, ще гірший спадок і залишать. Але влада й міняється щоб бути кращою, і якщо справді мають місце катастрофічні наслідки від урядування попередників, то винуватці мають бути покарані не тільки політично. Саме існування реального покарання може остаточно підтвердити справжність важливості вини таких "діячів".

Заключення.

Що ж станеться найближчим часом з нашим життям зрозуміло-нічого нового. Легше буде тільки психологічно, бо не висітиме в повітрі тривога за майбутнє країни без уряду, що було ознакою стану "щось сильно не так в Україні". Звісно, можна сказати, що як владі нема діла до нас, то чого за них переживати? Але колись та й державна влада стане народною, і не з анархії ж починати разом з доведенням світу не щойнонародженості національної влади в Україні і не безосновності її взяття. З поточного ж моменту наслідком є поява в країні знову надії на кращу свою долю. Чи довго протримаються стан сподівання, то покаже це вже час.

Тим більше, що залежать ці сподівання, перш за все, від нового керівництва держави, зокрема нового Уряду. Бо обіцяно багато, а шлях до формування складу Кабінету Міністрів змушує задуматись про його працездатність. Геополітична ситуація складна, іноземний тиск жорсткий і безкомпромісний, з слабшими не рахуються, а в нас країна розшатана... І в покращення життя вже сьогодні, навіть якщо слово "сьогодні" розтягти на невизначений період і "перекрасити в інший колір", все одно мало віриться... Тому це ставить перше тактичне завдання для нової влади-зберегти віру в краще життя в Україні взагалі.