Партійно-політичне структурування і майбутнє України

Політичне структурування України напряму залежить, подобається чи неподобається це комусь, від трансформаційних змін у Партії Регіонів. Чи вдасться Віктору Януковичу структурувати партію, зупинити потік політичної корупції серед її членів, на яку їх штовхає (а ті з радістю приймають) у своїй безвиході Банкова, – питання риторичне.

Останнім часом телебачення та Internet, шпальти газет і журналів переповнені відгуками на політичні процеси, обсмоктуванням політичної культури, мотивів і вчинків політиків, копирсанням у їх білизні. Суспільству це цікаво. У своїй більшості воно зневажає політику і політиків, проте із захопленням займається самоприниженням. Частина його, правда, здатна визнати це, друга – ні.

Державні мужі переймаються проблемами об'єднання не "за", а "проти". До того ж, не проти ідей, політики, стратегій, а проти конкретних персон. Стратегічне визначення сягає не далі турботи про те, кого треба вшанувати орденом, посадою тощо.

Політики займаються чим завгодно, тільки не політикою. І, в першу чергу, тим, що приємно душі і відчутно для карману. А душа, серце болить за Україну здебільшого на публіці, як прояв любові до народу.

Загальна культура... Культура, духовна спадщина, як і освіта і освічення зазнали складних часів і досі не оговталися від суспільних трансформацій 90-х. Зачистки початку 2005 року знищили рештки справжніх держслужбовців часів Радянського Союзу, остаточно поклавши край спадковості влади у її найкращому розумінні. Відбулося унормування іншої, порочної, спадковості. Сини, дочки, брати зайняли місця поряд з рідними – уже сталими професійними любителями народу, аби "відбутися" самим. Братовство, сватовство, кумівство стало нормою. У владу прийшли "феодали" загальнонаціонального, регіонального і містечкового рівня. Вони вмостилися на щаблинах владної вертикалі, кожен у відповідності до можливостей свого гаманця і зв'язків. Аби не руйнувати звичний стиль життя і ні в чому собі не відмовляти, вони прийшли зі своєю челяддю – банщиками, водіями, секретарями й охоронцями, не забули і про коханок.

За таких умов, більш ніж надуманими, і просто побажаннями виглядають розмови про громадянське суспільство і становлення його інституцій. Тому, мабуть, питання політичного будівництва у прийдешніх політиків відходить на другий план.

Ми ж хочемо привернути увагу до проблеми політичного структурування. Напевне, це єдиний вихід з того глухого кута, у якому опинилася країна. Розмови про нібито активне формування "середнього класу" в Україні як основи громадянського суспільства, зростання його кількості і впливовості на суспільно-політичні процеси у державі – пусте базікання можновладців та їх прихвоснів.

Ведучи мову про політичне структурування, вважаємо за необхідне зосередитися на ролі партій.

Сьогодні два блоки – Блок Юлії Тимошенко і Блок "Наша Україна-Народна Самооборона" – заявили про створення єдиних партій. На відміну від Юлії Тимошенко, якій вдалося згуртувати свої ряди, пропрезидентська сила вкотре "наступила на граблі". Ми вже не раз зазначали, що НУ-НС апріорі не здатен створити єдину партію, у крайньому випадку не таку, як бачиться, чи, скоріше, бачилося, його творцям. Ми також згадували, що цілком прогнозованою є перспектива приєднання як ряду партій, що входять до складу НУ-НС, так і окремих членів блоку до БЮТ на етапі перетворення його на єдину партію. Це – питання часу, хід якого контролюється Юлією Володимирівною. Отже, маємо партію номер... раз.

Далі. Соціалісти ще довго оговтуватимуться. Нинішні розмови про об'єднання лівих сил, з огляду на особистості їх лідерів, нічого путнього не провіщають. Безпосередньо комуністи у найближчі роки утримуватимуть свої позиції, і не більше. Той же, скажімо, Блок Литвина, на жаль, не здатний сьогодні за об'єктивних умов визначальним чином впливати на партійно-політичний простір в країні, хоча приклад надати може.

Відтак, другою партією, яка за визначенням повинна впливати на партійно-політичне структурування України, є Партія Регіонів. І тут виникає ряд питань, і, перш за все: чи виявиться спроможним лідер Партії Регіонів Віктор Янукович відповісти на внутрішньопартійні виклики і адекватно реагувати на зовнішні, а партія – позбавитися від своїх "любих друзів". У разі нездатності це зробити, її очікуватиме сумна доля НУ-НС – чвари і внутрішньопартійне протистояння.

Зосередження на бізнесі, при одночасній зайнятості у політиці похідцем, сприяло капіталізації бізнесу і принесло неабиякі дивіденди певним членам Партії Регіонів. Водночас, увергло країну в хаос. Змова з Банковою проти Тимошенко обернулася змовою проти нації. Лідера Партії Регіонів "нагнули" рядові-нерядові члени, і вся країна пішла на вибори, а могло би бути інакше. Зрозуміло, ні соціалісти, ні комуністи за таких умов нічого зробити не могли, адже слідували у фарватері Партії Регіонів. Проте, якщо замислитися, що у фарватері "рядових-нерядових"... Це честі жодній з цих політичних сил не робить. Проте, така у нас політика...

Все і одразу – хотіла тодішня коаліція, яка назвала себе антикризовою. Проблема стратегічного бачення, намагання брати кількістю, а не якістю – завжди вирізняла Партію Регіонів. У підсумку, тактичні міркування взяли верх над стратегуванням і обернулися більш ніж невдалим експериментом. Закон про Кабмін, як результат змови ПР з БЮТ, і амбітність з намагання де-юре оформити існуючу де-факто конституційну більшість відбилася у теперішній позиції (позі)... ні не Партії Регіонів, а, перш за все, країни.

Партія Регіонів розмаїта. Спікери партії "хворіють на неконгруентність". Сьогодні Регіони опинилися перед ризиком бути втягненими в активне протистояння з протиборчими силами при дуже слабких тилах.

Можна перейматися долею країни, а можна рятувати президента і хвилюватися за своє місце під сонцем. Однак "Сонце" тепер – це Юлія Тимошенко, і навряд вона обійде "теплом і ласкою" своїх заклятих друзів. Першим "горітиме" у її палких обіймах Президент.

Політичне структурування України напряму залежить, подобається чи неподобається це комусь, від трансформаційних змін у Партії Регіонів. Чи вдасться Віктору Януковичу структурувати партію, зупинити потік політичної корупції серед її членів, на яку їх штовхає (а ті з радістю приймають) у своїй безвиході Банкова, – питання риторичне. Адже об'єктивні обставини почасти сильніше нас...

Відтак, вся увага на Юлію Тимошенко, яка знає, що її час, іще не почавшись, уже вичерпаний – електричний струм біжить по дротах. Однак, як би не тішили себе два Віктори – Ющенко із Балогою, не забувайте, в неї – свій час, ним вона керує і керується...

Віктор Вірний, політолог,

"Фундація Аналітичної Думки"