Однак й серед найбільш ймовірних опонентів рівних їй до цього часу не було. Ні Віктор Андрійович, що остаточно втратив довіру народу за бізнес-ланчами з олігархами в підтримку бідних і знедолених. Ні Віктор Федорович, який ніколи по суті не мав переважаючої довіри народу не здатні бути достойними опонентами Тимошенко. Про Литвина, Симоненко та інших говорити навіть не хочеться. Такий стан речей для Юлії Володимирівни мав місце до 4 грудня цього року, коли вона фактично власними руками зробила спікером Арсенія Яценюка.
Арсеній Петрович Яценюк – представник тої молодої еліти, яку ми так довго чекали в українському політикумі, і яка повинна, врешті-решт, замінити совдеповських політиканів. Його феєрична кар'єра може бути предметом захоплення, але водночас залишає дуже багато запитань, зокрема, Як у нього це вдалося?, Завдяки чому чи кому?, і в кінці кінців, Що він приховує?, цей, молодий інтелігент з Чернівців.
Перші кроки на посту спікера ВР дали змогу переконатись, що Арсеній Петрович не буде просто хлопчиком на побігеньках у Ющенка, як колись Єхануров на чолі уряду. Яценюк буде вести свою самостійну політику, що, напевно, спиратиметься на національні інтереси, однак і сприятиме зростанню його підтримки у населення та налаштуванню взаємовигідних зв'язків з усіма політичними гравцями, зокрема Партією Регіонів. Остання функція є однією з найважливіших для голови ВР, проте для молодого і перспективного Арсенія Петровича – вона є визначальною. Бути, якщо не своїм, то хоча б не зовсім чужим у всіх без винятку таборах політичних сил дасть йому перевагу при вирішенні спірних ситуації на свою користь. В нашій державі, як відомо, всі важливі державні рішення ухвалюються спочатку за столом переговорів, а вже потім підводяться під чинне законодавство.
Юлія Тимошенко, наразі, таким козирем похвалитися не може – її недолюблюють як у стані Ющенка, так і в лавах антикризовиків, що безумовно не є перевагою для досягнення політичних домовленостей, свідками чого ми і були попередні два місяці та фактично вже багато років.
До того ж важке становище економіки, залишене попереднім урядом, та захмарні передвиборчі обіцянки можуть не дозволити Юлії Володимирівні в повній мірі реалізувати свій потенціал у якості прем'єра, що стане черговим приводом для критики з боку опонентів. Що ж до Арсенія Петровича, то він уже користується достатньою повагою серед лідерів фракцій та народних депутатів, що, враховуючи, його дипломатичність, формує сприятливий грунт для нових звершень, уже в якості Голови Верховної Ради.
Також важливим аспектом є те, як спрацюється тандем Тимошенко-Яценюк. Даний союз за своїм потенціалом спроможний витіснити з політичної орбіти Віктора Ющенко, не кажучи про депутата Януковича, однак навряд чи Президент разом зі своєю братією з Секретаріату та Партією Регіонів будуть спокійно спостерігати за цим і при кожній зручній нагоді на тикатимуть палиці в колеса.
У Віктора Андрійовича на сьогодні є практично нерозв'язна дилема. Як йому вдруге стати Президентом України, не маючи підтримки населення. Проте є в нього ще більша проблема, як зробити так, щоб Президентом не стала Юлія Тимошенко. Допомогти йому може, як завжди, Арсеній Яценюк. Зробити він це може, ставши єдиним реальним суперником Тимошенко на виборах Президента, гарантувавши при цьому як Ющенкові, так і Ахметову, Пінчуку і т.д. захист їх інтересів.
Чи реальний такий сценарій? Думаю так. Партія Регіонів з радістю об'єднається з Ющенком проти Тимошенко і підтримає кандидатуру Яценюка. До того ж "донецькі" шукають зараз нового лідера, а при швидкій реорганізації та спрямуванні всіх зусиль на завербування Яценюка, можуть досягти вдалих результатів. При цьому на виборах весь адмінресурс, яким володіють противники Леді Ю однозначно буде спрямований на підтримку її опонента, хоча явних ознак прямої підтримки, як одні, так і другі можуть не видавати. Ставка, в такому випадку, може бути зроблена на східні і південні регіони, де то Тимошенко ставляться відверто погано, а з Яценюка ще можна в очах громадян зліпити будь-який потрібний образ. Однак, чи погодиться сам Яценюк на такий сценарій? Не знаю... Скоріше ні. В першу чергу тому, що матір'ю Яценюка у дійсно великій політиці по праву можна вважати Юлію Володимирівну. Саме вона, фактично, своїми руками посадила його у крісло спікера, хоча в політиці це й не дуже вагомий аргумент. По друге, він має розуміти рівень підтримки Тимошенко і те, що для молодого політика роль її опонента може бути не сприйнятою частиною населення України, хоча такий фактор може стати й плюсом для тих, хто "популістку" Юлію Володимирівну не сприймає хронічно, а в обличчі "прагматика" Яценюка побачить їй реальну альтернативу.
Але є ще один аргумент не на користь такого сценарію. А саме той, що Яценюк вибори програє. Чомусь є у мене таке переконання, що Юлія Тимошенко стане Президентом України. А Арсеній Петрович буде її вірним соратником у процесі розбудови України. Одним із найголовніших вмінь для політика є прорахування багатьох ходів наперед. І саме підтримка Юлії Володимирівни буде найкращим варіантом для Арсенія Петровича, і аж ніяк не поразка від неї на виборах. Для України, на мою думку, це буде також не найгірший сценарій.
Залишається слідкувати за тим, як надалі буде поводить себе Арсеній Яценюк на посту глави Верховної Ради, та які взаємовідносини складуться у нього з основними політичними силами України.
Сьогодні ми є свідками того, як в Україні зароджується демократія дійсно європейського зразка. Молоді політики, такі як Арсеній Яценюк приходять до влади. Такі досвідчені політики, як Юлія Тимошенко мають змогу, нарешті, здвинути грандіозну за своїм потенціалом Україну з місця і рухати її в напрямку розвитку економіки майбутнього та побудови справедливого суспільства. Через два роки Арсенію Петровичу виповниться 35, вік, який дозволяє балотуватись в президенти. Однак, важливіше те, щоб політики попри свій вік ніколи не забували своє покликання – служіння Батьківщині, праця, яка не залишиться непоміченою як в низах, так і нагорі.
ANONIM 
