Коли ж "ціннісний тип" управління державою набуде ціни?

Народ, нація – основні носії і хранителі культурно-духовних цінностей. Передбачається, що підтримка цінностей, які інтегрують суспільство, повинна бути напрямною правлячої верхівки та її ідеологічного апарату. Однак...

Незалежність України. Патріотичне натхнення кожного українця і складний шлях трансформаційних перетворень. Гіперінфляція і боротьба за виживання. "Кравчучка" як основне знаряддя праці. "Човниковий бізнес". Кучмізм як епоха. Технологія кольорових революцій в дії і піднесення Майдану. Популізм і кадрові чистки. Деміфологізація Помаранчевої революції, у якій найбільше спромоглися не тодішні так звані опоненти, а саме ті люди, які проголошували ідеї Майдану. Вони виявилися далекими від галасливо заявленого. Йдеться навіть не про зраду ідеалів Майдану. Проблема тут у невідповідності наших "героїв" героям історичним, звідси і їхня неспроможність тягти ношу. До деміфологізації до¬клали рук усі без винятку з так званих одіозних фігур Майдану, першість серед яких, поза сумнівом, тримає сам Віктор Ющенко. Звеличили ж нерішу¬чість замість виваженості, простакуватість замість далекоглядності, "маленького українця" замість видатної постаті ("Символи позбавляються шат, або Руйнування штучних політичних міфів", http://www.personal-plus.net/197/).

Повернення до влади бувших і бувалих. Метафора "політичної зради" як муніпулятивний прийом. Метафора – рясна, ірраціональна і життєздатна. Об'єктивація спонтанності, інтуїції і творчості в межах контекстного мислення. Продовження гасла Майдану "Бандитам – тюрми!", корупційного скандалу, що об'єднаний словосполученням "любі друзі", чуток про гроші, що отримали соціалісти за зраду "ідеалів Майдану", звинувачень Нашою Україною Тимошенко у змові з Партією Регіонів і БЮТу – в зраді при голосуванні за закон про Кабмін в обмін на голосування за імперативний мандат для місцевих рад ("Вивільнити час, знешкоджуючи помаранчевий міф і руйнуючи міф біло-голубий", http://narodna.pravda.com.ua/politics/46d2bbe9ea031/).

"Багатоходівки" смакують, немов приправа до політичної кухні, вони інтригують і захоплюють. І лунає переможним маршем у вустах Юлії Володимирівни після голосування БЮТу за подолання президентського вето на закон про Кабмін: "Ми зараз абсолютно свідомо прибрали кон¬флікт, який руйнував державу!..." Та навздогін "щиросердне": "Ганьба "Нашій Україні" за те, що вони збираються хаос зберігати в країні!"

З моменту голосування за імперативний мандат Юлія Володимирівна не просто перехоплює ініціативу, а відтоді пресує і дресирує і Партію регіонів. "Пастка для Януковича готова. До того ж її обставлено прапорцями. Навколо неї вже всі прапорці виставлено", – кепкує Юлія Володимирівна. І хор голосів їй підспівує, щоправда, кожен на свій лад, хоча ніхто не розуміє: вполювати Януковича – не самоціль для Тимошенко, а ось затоптати – за радість! ("Конспіративізм української політики", http://www.personal-plus.net/210/).

Воїн Світла, що несе Темряву (http://www.personal-plus.net/211/). Вона, яка звикла до зради. Вона відчула її на собі. Вона несе її в собі. Любити і ненавидіти. Ненавидіти весь світ, який зрадив тебе, і все життя покласти на те, аби довести йому... Пробачте, спершу собі, що ти здатна...

Перший Указ Президента "Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради". Самолюбування, що закінчується шоком. Постпомаранчева технологія привнесення хаосу. Череда указів. Штучні біло-голубий і помаранчевий майдани. Дискредитація парламентаризму, руйнування державних інституцій, блокування роботи Конституційного Суду та ЦВК, втручання в роботу судової системи та правоохоронних органів. У боротьбу за владу втягуються СБУ, МВД, Генпрокуратура. Протистояння Кабміну і Секретаріату Президента. Водночас, у кожній з цих ланок точиться своя, внутрішня, війна, де торжествує конспіративістський менталітет. Конспіративізм української політики...

Керований Секретаріат керує, а СБУ вже давно перестала виконувати покладені на структуру функції – трансформації і кадрові перетрубації вирішили справу. "Хіт сезону" – коли такий собі простакуватий Валерій Гелетей, наразі чинний керівник Головної служби Секретаріату Президента з питань діяльності правоохоронних органів, самотужки намагається "запобігти замаху" на лідерку опозиції, а вона так відчайдушно опирається ("Дурнуватий народ – міцна демократія...", http://www.personal-plus.net/222/).

На часі повна і остаточна дискредитація РНБОУ. Проте, що там про неї, це все ж таки консультативний, дорадчий орган... Проблемами національної безпеки вже давно ніхто не переймається...

Інститут парламентаризму протиставляється диктатурі сили, сили лицедійства і лицемірства, нахабній неправді і відвертій демагогії, популістській демократії і псевдореальній політиці. Парадокс, проте факт: через вмотивовані дії певних політиків нинішній "історичний вибір народу" – це дострокові вибори, "загальнонаціональний проект" – псевдоподолання "політичної корупції". Тасується все та ж колода з політиків, яка являє собою втілення приватних і корпоративних інтересів. Укорінюється підміна вибору народу через примітивізацію нації псевдоопозицією, псевдорухами, псевдодомовленостями. Визначально-показово. Президент України Віктор Ющенко вельми цінує і поважає інститут парламентаризму в Україні, засади парламентсько-президентської республіки, тому, мабуть, і проголошує: "Якщо ти не падлюка, то в тебе начебто і не має шансів бути депутатом". Безумовно, така заява гідна уваги – і в контексті промови, і поза дискурсом зустрічі Президента з так званими опозиціонерами. Відтак, чи не слід розширити "пошук падлюк" на всю владу як таку, ну хоча б на більшість її представників? ("Так-от: Вам просили передать, що Ви – падлюка!", http://www.personal-plus.net/224/).

Отже, уже двічі так було, що інтереси кожної з команд збігалися з інтересами БЮТ, точніше Юлії Тимошенко. Спочатку прем'єрська команда під час голосування закону про Кабмін (коли ПР припускається стратегічної помилки в обмін на ситуативні вигоди) отримує підтримку БЮТ в обмін на голосування із запровадження імперативного мандата для місцевих рад. (Напередодні Юлія Тимошенко опинилася відстороненою від загальних фінансових потоків і втрачала чи не щодня контроль над ними у регіонах, на партію чекав фінансовий колапс.) Потім – президентська команда і, відповідно, блок "Наша Україна" вирішують, що зволікання – це очікування смерті, адже Прем'єр і Ко з кожним днем підсилюються, і з тим же БЮТ ставлять питання про розпуск парламенту і призначення дострокових виборів до ВР України. (Тоді оточення Юлії Володимирівні добре розуміло, якщо щось терміново не зробити, – політичне життя Тимошенко зійде на "бомжування".) ("Сеанс одночасної гри гросмейстера Балоги", http://www.personal-plus.net/233/).

Мариво авторитаризму. Кулуарні домовленості. Сеанс одночасної гри гросмейстера Балоги (http://narodna.pravda.com.ua/politics/469b5b2dd4588/). Змови. Зрада. ("Павуки у банці", http://www.personal-plus.net/238/).

Все це, як бачите, передбачуване...

Новітня історія України... Її можна розглядати під різним кутом. Але, перш за все, в очі впадає руйнування системи загальнонаціональних і соціокультурних орієнтирів, криза елітарних структур, деформація їх соціальних ролей, викорінення інтелектуальної еліти. Суспільство із пошматованою героїкою, що позбавлене національного лідера. Моральна деградація і маргіналізація. Відмова від ретрансляції інтегративних духовно-культурних кодів і спроба змінити цивілізаційний вибір нації. Цього вимагають від Віктора Ющенка і про це він волає...

Меркантильна мета і залежна особистість... Така особистість апріорі не може стати історичною. Значення особистості визначається тим, яку місію вона на себе бере, і відповідальністю за скоєне. Від політика національного масштабу вимагається наявність стратегічного бачення і політичної волі. Перше – цілковито відсутнє, а другого – вельми бракує ("Віктор Ющенко: взяти верх над Володимиром Великим, змінити історію...", http://www.narodnapravda.com.ua/politics/46d2949db34c9/).

Сьогодні ми споглядаємо спроби кардинальних змін цивілізаційного вибору. І вже сьогодні ми є свідками масштабної деградації населення, що є не стільки результатом соціально-економічним у власному сенсі, скільки культурно-духовним, в основі якого лежить цивілізаційна дезорієнтація народу. Західний вектор України – це не вибір на користь того ж "протестантизму Європи", європейських цінностей, зокрема, свободи слова і верховенства права, чи кращого життя. Нам пропонується вибір не в ім'я України, а на користь Сполучених Штатів Америки – країни, нехай і наддержави, але тієї, що ніколи не була і не може стати духовним центром, адже є Центром інобуття. На відміну від Європи, що була і є одним із духовних центрів світу, вибір, який нам пропонує Віктор Ющенко, – це вибір в нікуди.

Мета зміни цивілізованого вибору України задля руйнування Росії, що прагне відновити свою міць, зрозумілі як у Москві, так і в Києві. Зацікавленість США і ЄС у послабленні Росії через ситуацію в Україні, очевидні. На Близькому й Далекому Сході як недруги, так і друзі, також небайдужі до того, що відбувається в Україні. Всі переймаються тим, чи вдасться Росії віднайти свою ідентичність і морально-психологічну опору в Києві, у лоні Печерської лаври, у стінах Софійського собору (до речі, який, як багато-хто вважає, потрібно буде перехрещувати після використання того Віктором Ющенком), а Україні посісти достойне місце в світі, не бути роздертою та пошматованою привнесеним ззовні сепаратизмом ("Ми маємо усвідомити себе нащадками Київської Русі", http://www.personal-plus.net/236/).

Виняткова роль лідера в історії. Він, лідер нації, – початок, відлік того історичного шляху, що належить пройти нації. Він – уособлення відповідальності перед нацією та історією. Невже можна серйозно вести мову про Віктора Ющенка як лідера національного масштабу?... Коли мають місце уникнення відповідальності і посилання на обставини, жадоба необмеженої влади і невміння скористатися нею, пустопорожня балаканина про цінності і неспроможність консолідувати націю. Керувати банком і керувати країною – це фізично різні речі. Люди і цифри... Дебіт і кредит можна звести, а от відсутність чуття на людей, невміння створити команду – цього виправити не можливо. ("Володимир Великий проти тих же регіоналів, ющенків, тимошенків і Ко", http://narodna.pravda.com.ua/politics/46dfaae0a7939/).

Мене коробить, коли духовність повинна послуговувати меркантильності владноможців, коли має місце вульгарна біганина наших нинішніх державних керманичів від церкви до церкви, від церкви до синагоги. Мене жахає, коли представники Церкви роблять політичні заяви і на святих місцях накривають святкові столи. Коли політичні авантюристи і відверті пройдисвіти намагаються актуалізувати національну ідею, вбачаючи в нації – бидло, а у нащадку Київської Русі і Володимира Великого – "маленького українця", який окрім шматка сала чи американського долара нічого не потребує, який керується виключно матеріальними інтересами і очікує від держави тільки-но соціальної захищеності. Відтак, з'являються "плани Маршала" і "Українські прориви". Одні для нас виписують чужинці з-за океану, інші – кличуть нас здійснити "економічний стрибок корейського тигра" та відтворити китайське "економічне диво". Я це собі так міркую, в одному випадку – я повинен відчути себе тигром, якого, якщо бачив, то в цирку чи зоопарку, і водночас корейським (?), в другому – китайцем. І тоді дуже хочеться спитати у Юлії Володимирівни: як-то бути китайцем, мислити як китаєць, працювати як китаєць (до речі, по 12 годин на добу з двома вихідними на місяць і платнею до ста доларів на місяць), живитися як китаєць (зразу ж питання: вона має на увазі тих, хто виключно здоровою їжею живиться, чи тих, хто сидить на рисовій "дієті" з білковим наповнювачем з комах, хробаків, слимаків тощо?). Може краще піти на Київський ринок "Троєщина" у китайські ряди, і там запитати?... ("Володимир Великий проти тих же регіоналів, ющенків, тимошенків і Ко", http://narodna.pravda.com.ua/politics/46dfaae0a7939/).

Юлія Володимирівна, не треба нас вчити бути азіатами чи відсилати до старої Європи, ми – інші. Накажи копати яму китайцю чи німцю, і перший, і другий будуть копати – обидва тому, що наказали, проте другий в ім'я конкретної мети – грошей. Доручи слов'янину, він – не буде копати попри наказ і гроші, поки не зрозуміє "навіщо?" ("Володимир Великий проти тих же регіоналів, ющенків, тимошенків і Ко", http://narodna.pravda.com.ua/politics/46dfaae0a7939/).

Мені говорять про "ПРОРИВ" як антитезу повільній черепаховій еволюції", а я собі думаю, що не слід українцю ставати корейцем чи китайцем, змінювати національний характер і топтатися по традиціях, що необхідно звернутися до національної історії, культури і духовності нації, що першим завданням політики і політиків повинно бути відновлення цінностей нації і етнічної самосвідомості, усвідомлення спільності слов'янських, в першу чергу, східнослов'янських етнічних груп. Так, слід пам'ятати, що Київська Русь виникла як державне об'єднання багатьох різних слов'янських і неслов'янських племен, що київські князі збудували державу імперського типу, але не створили і не намагалися створити єдиної давньоруської народності, проте корейців чи китайців так тут і не було. Особливу ментальність русичів складала їх язичницька сутність, що прийняла християнство за пишним візантійським обрядом. Я проти, аби українці, як частка слов'янського суперетносу, перетворилися на субстрат, а українська нація перетворилася на політичну націю ("Володимир Великий проти тих же регіоналів, ющенків, тимошенків і Ко", http://narodna.pravda.com.ua/politics/46dfaae0a7939/).

Мені говорять, що тенденції глобалізації ставлять питання щодо доцільності традиції. Берег Культури... Мас-культура, хвиля за хвилею, підточує його. Мені твердять, що потрібен новий, інший, вибір. Мене заколисують, вестернізація культури – мій вибір... Я не погоджуюсь, адже знаю, що ціннісні переваги народу мають ментальні основи, що укоріненні у його історичній, культурній і духовній спадщині. Я впевнений, що у людства загальне цивілізаційне майбутнє з багатокультурним обличчям. Ви наполягатимете, що це – в першу чергу, філософська, а потім вже політична, економічна, між- чи наддержавна проблема. Я ж не погоджусь, адже культурно-духовний початок є основою існування і базою міжнаціонального і міжцивілізаційного діалогу. Я веду мову про істинні цінності... ("Володимир Великий проти тих же регіоналів, ющенків, тимошенків і Ко", http://narodna.pravda.com.ua/politics/46dfaae0a7939/).

Західні цінності... Як правило, їх сприймають як утвердження свободи, демократії, ліберальних цінностей. Свобода сприймається як абсолют, а про відповідальність і мова не ведеться. Водночас, зверніть увагу, як сприймається свобода тими ж Сполученими Штатами, уособленням західних цінностей, – в Іраку. Згадаймо Югославію, В'єтнам чи скинуті атомні бомби на Хіросіму та Нагасакі. А чого варте лише так зване утвердження сфер національних інтересів і визначення вісі Зла... Свобода для себе, як несвобода для інших... Вони вірять в Бога, проте вірять по-іншому. Ми – єдині в Богові, Вони, якщо довести цей посил до абсурду, – кожен собі Бог...

У Західній Європі поширений антиамериканізм. Він різний, якщо взяти Францію, Німеччину, Іспанію, Грецію, або Англію, проте він єдиний у протистоянні національного загальній уніфікації. Не все гарно і в самому Європейському Союзі. Нещодавно видатний іспанський політик, бувший голова Європарламенту Хосе Боррель заявив: "Ми (члени ЄС) переживаємо глибоку кризу. Нас тепер багато, у нас зовсім інші погляди на світ, відсутня загальна воля і загальний політичний проект". За словами Борреля, Євросоюз намагається підмінити політичну програму галузевими проектами, зокрема, в енергетиці, телекомунікації і міграції, які не мають сенсу в умовах "відсутності бажання діяти спільно". Подібна ситуація ставить питання щодо подальшого існування ЄС. Політик наголосив, що розбіжності між членами ЄС відчуваються щодня і на всіх рінях. ("Володимир Великий проти тих же регіоналів, ющенків, тимошенків і Ко", http://narodna.pravda.com.ua/politics/46dfaae0a7939/).

Мені здається, що нинішній державний керманич, попри свій інтерес до тієї ж Трипільської культури, тяжіння до колекціонування антикваріату та іншого, сам не розуміє того, що всебічно сприяє уніфікації культурної традиції. А може й розуміє, і за цих причин допомагає своєю пустопорожньою балаканиною, ні, скажемо м'якше, не протистоїть знищенню культурно-історичної спадщини, варварському пограбуванню і розтрощенню древніх пам'яток?... А може, взагалі, питання лежить у площині носія цінностей і його ціннісного світу (До речі, колекціонування ікон не додає духовності. Людина, що щиро вірує, вірує серцем, ікону – квінтесенцію духу – не буде розглядати як витвір мистецтва)?... ("Володимир Великий проти тих же регіоналів, ющенків, тимошенків і Ко", http://narodna.pravda.com.ua/politics/46dfaae0a7939/).

Традиція і маргіналізація традиції... В процесі глобалізації присутні дві взаємозалежних і протиборчих тенденції, котрі можна визначити як загально цивілізаційні та культурно-національні. У першому випадку мова йде про глобалізацію економіки, фінансів, інформації і технологій, в другому – про національну культурну і духовну спадщину, що перетерплює сплеск відродження і актуалізації.

Традиція світська і духовна... Це збереження і розвиток усіх цінностей, накопичених народом протягом часу. Це історичний урок, це злети і падіння. Спільна історія – це і є та об'єднуюча ідея. Маргіналізація традиції – це знищення нації. Сучасне суспільство – це осучаснення традиції через діалог особистості і суспільства. ("Володимир Великий проти тих же регіоналів, ющенків, тимошенків і Ко", http://narodna.pravda.com.ua/politics/46dfaae0a7939/).

Коли я ставив питання ("Віктор Ющенко: взяти верх над Володимиром Великим, змінити історію...") щодо спроби і намагання з боку наших керманичів кардинальних змін цивілізаційного вибору нації, я звертав увагу на масштабну деградацію населення, що є не стільки результатом соціально-економічним у власному сенсі, скільки культурно-духовним, в основі якого лежить цивілізаційна дезорієнтація народу. Так, невірно грубо протиставляти західну ментальність і слов'янську, як так само неприпустимо зрівнювати ментальність мешканців Старої Європи поміж собою і з Європою, що залишилася, а також громадян ЄС з громадянами США. Я приєднуюсь до тих авторів, які вважають, що попри активну, як суб'єкт, участь у творенні власної історії, носієм ціннісних норм є народ. Історичний простір визначає вибір, а він був зроблений з Хрещенням Київської Русі Володимиром Великим.

Сьогодні ми є свідками сплеску націоналізму по всьому світові, пошуків щодо відновлення і здобуття національної ідентичності. Кожна нація (я не маю на увазі так звані політичні нації на кшталт США) на виклики глобалізації відповідає зосередженням на відновленні національного духовно-історичного початку. Україні-Русі не потрібне тривале історичне шукання, адже формуванням нації вона завдячує Володимиру Хрестителю, засновнику і натхненнику Київської Русі, політику, військовому лідеру і духовному вождю, приліченому до лику святих. Це виключний випадок, коли Богом даний – і святий, і засновник держави в одній особі.

Безумовно, Україна в сьогоднішніх кордонах переобтяжена реальними і штучно створеними політичними і соціально-економічними протиріччями. Багатонаціональна і поліконфесійна країна через недолугу політику керівників потерпає від соціально-психологічної напруги, що відбивається тим чи іншим чином на житті кожної людини. "Народ не вірить владі, влада – народу, ніхто не вірить в майбутнє України", – підсумував нещодавно Леонід Кравчук. Від себе додам: "не вірять", адже не бачать! ("Володимир Великий проти тих же регіоналів, ющенків, тимошенків і Ко", http://narodna.pravda.com.ua/politics/46dfaae0a7939/).

З України, з нації, довго і наполегливо, волаючи до глибоко укоріненого "гетьманства", робили віслючка, який бреде за морковкою. Сьогоднішній, що посідає верхи, вже б давно прирізав віслюка, проте розуміє, що галас здійметься не на жарт. От і перетворюють віслючка на буриданового віслюка (ну, ви пам'ятаєте, хто не знає, нагадаю, що буриданов віслюк помер від голоду, оскільки не міг обрати між двома копицями сіна, з якої починати). До речі, якщо замислитися, то навіть і фактажу не потрібно, аби зрозуміти, що керують процесом одні й ті самі, що стоять не за, а над Ющенком, Тимошенко і, якщо не всією, та більшою часткою Партії Регіонів...

Коли ставлять питання щодо цивілізаційного, культурного вибору, я би звернув увагу на ступінь зрілості моделі культури, за яких таких причин і згідно якому табелю рангів українській нації ставлять за взірець цінності політичної нації, країни, що налічує лише декілька сот років, основу якої, скажемо чесно, складали вихідці з Європи на кшталт шукачів пригод і, як кажуть, лихі люди, різноманітні біженці і вигнанці, а також чорношкірі раби та їх нащадки, і законом там був "Кольт".

Уявлення про історичну місію нації, визнання богообраності... Звернення до Київської Русі, до князя Володимира Святого надають можливості відчути кожному українцю причетність до власної історії. Таке звернення забезпечує сутнісну ментальну і архетипову спадковість.

Ідеали і основи державності нації... Держава... Вона – "тіло нації". За Олексієм Лосєвим, "тіло – не просто вигадка, не випадкове явище, не ілюзія тільки, не дрібниці. Воно завжди прояв душі – отже, у якімсь смислі сама душа". Історично-культурна спадщина, духовність і віра є "душею нації". Вони – "душа нації" і "тіло нації" – складають перспективу для суспільства. Україна має історичну місію. Дзвони дзвонять, її звеличуючи... ("Володимир Великий проти тих же регіоналів, ющенків, тимошенків і Ко", http://narodna.pravda.com.ua/politics/46dfaae0a7939/). Про це мовчить Партія Регіонів і особисто Віктор Янукович. Відлуння цього – ситуація, в якій опинилася Партія Регіонів. Такі дріб'язки поза увагою Деміурга Президента (http://www.personal-plus.net/248/) (про Президента вже все сказано) і креативної, здатної сприймати все нове, а ще краще добре забуте старе, Юлії Володимирівни Тимошенко.

У своєму зверненні до народу на телеканалі "Інтер" 20.12.2007 новий-старий Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко з понад ста рядків цілих три присвячує Духу і Духовності, патріотизму і любові до своєї Землі. Але все ж присвячує: "Ми зробимо все для того, щоб підняти Дух та Духовність Нації, відновити та вивчити правдиву історію нашого народу. Повернемося до виховання патріотизму та любові до своєї Землі. Україна більше не буде зоною культурного лиха, вона буде територією високої культури і краси", – говорить вона у своєму виступі. Ще пару рядків, які прийнято озвучувати: "Ми – єдина нація, єдиний народ, єдина країна. Нам немає чого ділити. Ми повинні спільно вирішувати ті завдання, які стоять сьогодні перед країною. Без єдності людей, без консолідації зусиль це буде зробити надзвичайно складно". Як водиться, рядки з прославляння себе прямо чи опосередковано, своєї політичної сили і обіцянки. І десятки і десятки рядків, які зводяться до основного посилу: "Хаосу в країні більше не буде. Буде – порядок. Моя прем'єрська етика проста і зрозуміла... Я не наївна людина і знаю, що справжній порядок в країні не потрібен майже нікому, крім самого народу України. І ми віддаємо собі звіт, який колосальній спротив будуть нам чинити корумповані структури, олігархічні групи, середня ланка саботуючої бюрократії, продажні експерти і політологи. Якщо вони витрачали мільйони доларів на те, щоб не допустити створення демократичної коаліції та формування нового Уряду, то зараз вони кинуть мільярди для того, щоб зупинити наш Уряд і зруйнувати демократичну коаліцію. Адже вони навіть не планують ані очищатися, ані жити чесно. Добре проплачена дискредитація Прем'єр-міністра та Уряду почнеться вже сьогодні, і я звертаюся до Вас з проханням не вірити чорній пропаганді, а разом пройти шлях очищення, розвитку та становлення прекрасної, успішної країни. Ставтеся критично до руйнівної пропаганди. Це будуть робити ті, кому ми закриємо брудні схеми для збагачення". І страховка-попередження Ющенкові: "І знайте, коли я говорю "Ми зробимо, Ми виконаємо, Ми наведемо порядок" – я маю на увазі єдність Президента України, Уряду та демократичної коаліції у Верховній Раді. Єдність, яку я нікому не дам зруйнувати".

Ілюзія розумного, "просвітницького деспотизму" при тяжінні до соціально-репресивного контролю. Вона здатна "називати речі своїми іменами", демонструвати "нове мислення" і впливати на уми. Вона завойовує довіру...

Віддаючи належне особистісним якостям лідерки БЮТ, не можемо не наголосити, що це результат кризи "публічної еліти", яка є результатом загальної кризи еліт. Народ, нація – основні носії і хранителі культурно-духовних цінностей. Передбачається, що підтримка цінностей, які інтегрують суспільство, повинна бути напрямною правлячої верхівки та її ідеологічного апарату. Але сьогодні відсутні необхідні традиції (старі – знищені, нові – не створені) і механізми їх соціального відтворення. Трайбалізм, клановість – стали нормою, викривленою традицією. Відбулося внормування іншої, порочної, спадковості. Сини, дочки, брати зайняли місця поряд з рідними – уже сталими професійними любителями народу, аби "відбутися" самим. Ніякого докору сумління не викликає, коли батько "протягує" до депутатської зали сина, а син допомагає вмоститися у міністерське крісло батькові. У владу прийшли "феодали" загальнонаціонального, регіонального і містечкового рівня. Вони вмостилися на всіх щаблинах владної вертикалі, кожен у відповідності до можливостей свого гаманця і зв'язків. Аби не руйнувати звичний стиль життя і ні в чому собі не відмовляти, вони прийшли зі своєю челяддю – банщиками, водіями, секретарями й охоронцями, не забули і про коханок. Ця "традиція" не започаткована, проте вдосконалена Тимошенко так само, як Ющенком і Януковичем. У Києві – мером Леонідом Черновецьким...

Криза публічної еліти. Декілька більш-менш відомих імен, де яскравою зіркою виглядає Юлія Тимошенко. Без зайвої чванливості, з одвертістю дитини і пристрастю хижака зіштовхує вона з цього подіуму всіх, хто хоч як-небудь може скласти їй конкуренцію. Вінегрет "самодержавного демократизму", ілюзії націоналізму і неосоціалізму. Вона орієнтована на "загальну публіку", а не на спеціалізовану аудиторію. Вона чудовий оратор і не менш спокусливий опонент, однак як ефективний менеджер доволі слабка (тому їй так потрібен імперативний мандат). Вона, якщо і спеціаліст, то лише на терені постачання вуглеводнів і вузьких місць у законодавстві. Вона жадає беззаперечного підкорення і безмежної влади. Водночас тепер, вдруге, вона вимушена буде стримувати себе. Вона готова запустити репресивний апарат, і в цьому її є кому підтримати (наприклад, тому ж, спершу невідбувшомуся, термінатору Юрію Луценку). Розправа з опонентами буде вибірковою, проте показовою.

Уряд, склад якого спрощено, аналітики і журналісти поділили на дві частини. Першу – нарекли "передвиборчим штабом Юлії Тимошенко", натякаючи на президентські амбіції лідерки БЮТ. Другу – "великою пропрезидентською родиною", що за всіма ознаками такою і є. Він більш строкатий, чим здається на перший погляд. Однак до таких урядів нам не звикати.

Зрозуміло, що дежавю адміністративно-командного стилю і визнання необхідності стримувати себе, буде формування ламаної кривої зі злетів і падінь у діяльності нового-старого Прем'єра. Сумнівно, що новий, "оновлений" склад Уряду і його "молода кров" спроможні попри об'єктивно існуючу соціально-політичну складову орієнтуватися на стратегію, на серйозну аналітичну і практично-організаторську роботу по вдосконаленню державного механізму і займатися економікою країни. Проте, передвиборчі декламації того ж Віктора Пинзеника – символу невмирущості української економіки, для якого це вже шосте пришестя у Кабмін (він побував на різних посадах – від першого віце-прем'єра до міністра економіки в урядах Леоніда Кучми, Євгена Марчука, Павла Лазаренка, Юлії Тимошенко (її першої каденції) і Юрія Єханурова), говорять про інше...

Щодо програми дій новоствореного Кабінету міністрів, то тут розв'язання ключових проблем годі й чекати, адже вони потребують непопулярних реформ, які не сприятимуть перетворенню Юлії Тимошенко на загальнонаціонального лідера. Слід очікувати, що на "порядку денному", окрім бюджету на наступний рік (до речі, це, скоріш за все, єдиний бюджет, який доведеться складати цьому уряду) стоятиме питання повернення боргів Ощадбанку СРСР. Одночасно суспільну увагу відволікатимуть викриттям "корупційних звитяг" минулого Кабміну (не дарма ж поряд з підготовкою нового бюджету першозавданням для міністрів від Юлії Тимошенко стала перевірка використання державних коштів урядом Януковича: "... я гарантую, що ми перевіримо кожну витрачену копійку, кожен тендер, кожну ліцензію, кожен незаконний акт приватизації. Нехай ніхто не сумнівається – за всі темні, незаконні справи доведеться відповідати".).

Вельми крихка коаліційна єдність також не сприятиме роботі нового уряду. Отже, для оптимізму підстави відсутні.

Цікаво звернути увагу на те, про що мовчить Юлія Володимирівна. Мовчить вона, а говорять Борис Тарасюк, Ксенія Ляпіна, Олесь Доній, інші нунсівці, критикують і звинувачують Главу президентського секретаріату в тому, на що донедавна мовчазливо погоджувалися, його першість визнаваючи. Вони впевнені, що влада Ющенка тримається лише завдяки зусиллям Віктора Івановича. Знищивши його, вона прибирає останню перешкоду на шляху до свого президентства. Мовчить вона, але, здається, вже найближчим часом ресурсні можливості Секретаріату (читай Балоги) будуть значно зменшені – їх обкарнає Уряд. І ні пан Васюник – "вуха і очі" Балоги, ні пан Єхануров – довірена особа Президента, нічого протиставити цьому не зможуть. Юлія Тимошенко не купує і не перекуповує окремих членів чи цілі партії, що донедавна присягали на вірність Президенту, аби потрапити до парламенту. Вона добре розуміє, що ображений депутат чи чиновник, не отримавший бажану посаду, – перший претендент на зраду. Вони самі біжать і чим далі, тим швидше будуть бігти "під крило" непереможної Юлі, добре розуміючи, що кількість місць у патронаті "королеви в білому" – обмежена.

У цьому плані показова позиція екс-міністра оборони Анатолія Гриценка (цивільний військовий, що уособлює собою тих, про яких говорять як про "сірі шинелі", що здатні на заколот і військовий переворот). Він був Міністром оборони в трьох попередніх урядах: Тимошенко, Єханурова та Януковича за квотою президента з 2005 року. Сьогодні він відвертий, як ніколи. Сьогодні депутат від НУ-НС Анатолій Гриценко заявляє, що в нього немає конфлікту з Главою держави, що він не прийме від Віктора Ющенка жодної кадрової пропозиції, водночас зазначаючи, що таких від Президента і не поступало. Він говорить, що "є конфлікт Президента з ним же самим по оголошених принципах", коли він, Гриценко, "не відійшов від принципів "трьох П" – порядність, патріотизм, професійність", на відміну від Ющенка.

Сьогодні він йде далі, і напряму звинувачує Секретаріат Президента, і опосередковано Президента, у корупції, провіщаючи на всю країну, що нібито випадково під час перебування у Секретаріаті в кабінеті глави цього відомства Віктора Балоги, він бачив проект указу, який передбачав безоплатну передачу земель Міноборони у Києві бізнесменам, які мали звести об'єкти під Євро-2012. Про це він доповідав Президенту, і лише тільки завдяки його пильності в останню мить вдалося включити пункт, що майно передається "з адекватною компенсацією Міністерству оборони". Про це Гриценко говорить в ефірі програми "Свобода слова" на ICTV. Він підтверджує, Юлія Тимошенко погодилася підтримати його на посаду голови комітету Верховної Ради з національної безпеки і оборони, комітету, що належить за квотою блоку Тимошенко, а не НУ-НС, а він, Гриценко дав зрозуміти, що в разі призначення на цю посаду, буде займатися питаннями енергетичної безпеки України.

Нині коаліція, що назвала себе демократичною, тріщить по всіх швах, адже НУ-НС розповзається, що нескладно було передбачити. Слід визнати, що пропрезидентський блок, як справжній "Титаник", знайшов свого айсберга у вигляді Юлії Тимошенко. Проголошене створення єдиної партії зависло у повітрі і от-от гучно лусне, стикнувшись з "жорстокою реальністю". Поряд з кризою, яку переживає блок НУ-НС, якої зазнала СПУ і яка наздоганяє Партію Регіонів, один лише Блок Литвина дивує чіткістю своїх позиції і національно-патріотичним спрямуванням.

Повторюсь іще раз ("Партійно-політичне структурування і майбутнє України", http://narodna.pravda.com.ua/politics/476a8209de7f1/), що політичне структурування України напряму залежить, подобається чи не подобається це комусь, від трансформаційних змін у Партії Регіонів. Боротьба за політичну і морально-психологічну вищість стала основою життя українського політичного Олімпу, коли електоральні уподобання купуються, а не доводяться повсякденною кропіткою працею з відстоювання інтересів кожного громадянина, захистом загальнолюдських і духовних цінностей нації. В умовах світоглядної кризи, що спричиняє одна політична сила, опозиційні їй сили повинні стати авангардом подолання "розм'якшення мозків", яке веде до панування в людських уявленнях про партії і політику не особистого досвіду і не власних життєвих відчуттів людини, а штучно змодельованих і викручених у суспільній свідомості образів і негативних стереотипів. Шлях подолання – не боротьба з вітряками, не протистояння, а вичищення власних авгієвих стаєнь, пошук і знаходження нових облич, а вже другим етапом – мобілізація мас довкола ідеї, цінностей.

Віктор Янукович і Віктор Ющенко, як перший, так і другий – "профукали" владу. Перший – це вже визнав, другий – ніяк це прийняти не може. Юлія Володимирівна ж вдруге свій шанс не занапастить. Вона структурує фінансові потоки, і, незалежно від того – у владі вона чи в опозиції, ці потоки працюватимуть на неї.

Нині надзвичайно складно вести мову про застосування морально-етичних настанов у політиці. Древньоіндійський трактат "Артхашастра чи Наука політики" або "Государ" Миколи Макіавеллі вказують на політику як особливу сферу людської діяльності, де панує імморалізм, але ні в якому разі не аморальність. Вибір переходу від управління цілями до управління цінностям прийде. Однак сьогодні про "ціннісний тип" управління державою навіть мова не йдеться...

Віктор Вірний, політолог,

"Фундація Аналітичної Думки"