Україна – геть від Москви!

Україна, хоч не без втрат, щораз впевненішою ходою долає завали на шляху до європейської демократії.

Свідками дивних метаморфоз ми з вами є зараз. Після мало не століть заперечення московитами природного права української нації на власну мову, культуру, історію на в них просто на наших очах відбувається якись злам. Навіть найзатятіші з них починають усвідомлювати, що Україна вже для них втрачена назавжди. Це стає особливо помітним, коли проаналізувати суспільну психолгічну атмосферу обидвох сусідніх і ніби спорідниних спільнот.

Україна, хоч не без втрат, щораз впевненішою ходою долає завали на шляху до європейської демократії. Так, нас не оминули помилки і збої на цій тернистій дорозі, але ми зуміли пройти і революційні піднесення і постреволюційні синдроми розчарування не проливши ні краплини крові, не вводили обмежень на персональні свободи громадян, не забороняли діяльність жодної політичної партії, навіть комуняк, діяльність яких таки варто би було заборонити, як структуру, яка відверто заперечує право Української Держави на самостійність.

Демократичність Української Держави обумовлена перш за все нашим генетичним несприйняттям духу несвободи, насилля людини над людиною, над її поглядами. В нас століттями співіснують дві Українські Церкви і одна суто ворожа нашій державності структура під назвою Московський Патріархат. В нас впродовж віків, попри дикі гоніння збереглися наші особливі релігійні традиції, чого не мають наші східні сусіди. І все це тому, що Україна ніколи не знала рабства, в такій дикій формі, в якій зазнали наші східні сусіди. Рабство в східній Україні проіснувало лише біля семи десятків літ і наслідки його ми відчуваємо і донині. Страшно уявити, що ця імперія, яка знову намагається відродитися поки що в межах РФ ще якихось 200 років тому торгувала єдиновірцями, мов худобою, на ярмарках! Що безжально виривала дітей від батьків, чоловіка від дружини! А формальне скасування невільництва відбулося тільки менш ніж півсторіччя тому! То ж виникає законне питання, чи не залишилося це рабське тавро на душах сучасних людей?

Події комуністичного періоду показали, що попри формальну відсутність невольничих торжищ, вартість людського життя в есересері була зецінена вщент. Людські істоти, вихолощені з решток Божої іскри, були перетворені комуняцькою ідеологією на абсолютних рабів держави, Великими Голодоморами зведені до тваринного стану пожерачів власних дітей. Таке могли творити і оправдувати лише найпідліші з рабів – цілковити холуї і хами.

Тепер, в нашій Незалежній Україні рабські душі, нащадки колишніх рабів пробують нам знову навязати міф про "вищість" своєї рабовласницької імперії. Шукають простаків, готових сприйняти їх маячню на віру, лякають малодушних перспективою приєднання нашої України до Європи, жахають ідіотськими залякуваннями членством в НАТО.

І хто нас тим лякає – ці вєлікодєржавники, які є на генному рівні рабами. Це про них писав Лермонтов – "страна рабов", а Герцен – "Раби! З верху до низу – всі раби!" Не може країна,яка запровадила ВІКОВИЙ СТАН РАБСТВА для ВЛАСНОГО НАРОДА, не для полонених, не для привозних туземців, а для ВЛАСНИХ ЄДИНОКРОВНИХ братів і сестер, звела їх до стану товару прокинутися назавтра іншою. Тому колись в школах вчили дітей писати рядки – РАБИ НЕ МИ. МИ НЕ РАБИ! Перегляньте старі підручники і Ви знайдете ці страшні своєю правдою рядки. Ви можете тут скільки завгодно заперечувати, але в кожному московиті сидить раб! І Ви замість вичавити його, навпаки плекаєте його в собі,оспівуєте його!

Зараз ми спостерігаємо в РФ становлення нового авторитаризму. Дай Боже, щоб він принаймні був цивілізованим і не супроводжувався насиллям, хоча "мочення в сортирі" цілої Республіки Ічкерія і перетворення її знову на регіон з голосуванням 99,9% за партію головного натхненника цього "мочення" залишає мало шансів на цивілізований шлях розвитку там. Але раби, які оспівують і виправдовують свій рабський стан є поширеним явищем в імперії. Раб не мусить бути в кайданах. В кайданах може бути вільна людина! Раб може бути в сяючому мундирі з еполетами, але підписуватиметься – ніжайший і нічтожнєйший із рабов. Душа є рабською.

Україна пішла своїм незалежним шляхом в Європу. І хоч би яким цей шлях не був трудним, ми з нього не звернемо, бо не раби. Ми були в кайданах, але душі наші були вільними.