Великі бізнесмени при владі є п'ятим колесом в найліпшому випадку

Мова йде навіть не про олігархів, а взагалі про неприпустимість присутності бізнесменів при будь-якій суспільній владі. Це давнє твердження "про відділення влади від бізнесу" є популярним, але водночас лицемірним, гаслом багатьох політичних сил. Бо застосування його коректується в залежності від поточної ситуації...викривляючи цим зміст принципу.

Загнана національна, культурна, правова, оборонна, економічна, освітня, медична ситуації в країні вимагають від влади нового рівня керівництва. Вмінь, які базуються і орієнтуються на подолання кризового стану у всіх цих галузях. Але кого ж об'являють ефективними так званими "антикризовими менеджерами"? Національну політику рятують колишні борці з нею, з лав перекрашених і покаявшихся, наче не долару, а українській державі, радянсько-вихованих комуняк. За культуру беруться соціалісти, які недалеко втікли від диктату пролетаріату і все, що він робить хвалять, як вияв "краси" трудового народу навіть в безкультур'ї. І такий парадокс, де колишнє зло бореться з теперішнім злом, проголошуючи себе новітнім добром, проник у більшість сфер нашого життя.

Здавалось, хоч в економіці буде виняток, бо ж за її розвиток мов би більшість вболіває. І так мало й статись. Про те, замість цього, нове не радянське зло підгризає міць громадських, суспільних і державних влад в Україні. Описати його загалом можна як "бізнесмен, який протягує свій інтерес видаючи його за суспільну думку, чи наче він користь усім принесе". І може з цього і добре щось було б, якби прибутки не в одні руки йшли, а суспільство не закабалялось все сильніше і сильніше.

Найбільше це відчутно по великих бізнесменах, які в обов'язковому порядку займають якісь посади в системі державного управління чи делегують представників своїх інтересів. Останні не тільки цим займаються, але основним їх завданням, за яке їм представилась можливість побути у владі-це відстоювання позиції спонсора. Від того найбільші реальні бої проходять по лінії загроз тим чи іншим групам об'єднаних за бізнесовими інтересами, що заключаються у втраті ними освоєних монополій.

Зовнішніми проявами такої стурбованості політичного середовища виявляються непримиренні бої по політичним позиціям. Опоненти, при грядущій спробі одних відсторонити від влади інших, стають на диби по питанням, яким тільки при таких шумах і приділяють увагу. Тут кожна дрібниця, стає наче смертельною образою для протиборчих сторін. Взривається все, що вже закопалось було після встановлення балансу: національність, мова, історія, приналежність до регіонів, будь-що. Коли ж знову наступає спокій, і йде підготовка до чергової схватки за владу, людям залишають констатувати які ж в них "хороші обличчя" керують державою. Та не тільки залишки бруду компроматів і не вияснення що з того правда, а що ні є наслідком цих міжусобно-політичних склок. Солідарно забуваються невирішуванні питання підняті і ускладненні міжусобно-політичним шантажем.

Так відбувається, бо державна влада стає виключно на служіння інтересів об'єднаних груп олігархії. Про потреби стратегічного розвитку держави їм ніколи думати, бо конкуренти не сплять і тільки й чекають, коли прийде їх час зайняти панівне становище. Поділитись в них не виходить, тому що світ динамічно розвивається і переваги то одним то іншим створюються самі собою. Додати до цього ставку зовнішніх сил і зміни влади стають частішими, вилітаючи за будь-які системні рамки, які зпрогнозовані і складені для зміни елементів державного управління. Часті зміни урядів і є тим показником пікових моментів підготовок до остаточного повалення господарюючого угрупування іншим. Стабільним залишається одне: національно-соціальний стан народу погіршується і погіршується, внаслідок не вирішення нагальних потреб і розгулу паразитних явищ в звичайному не райському суспільстві.

В свою чергу великий бізнес від такої нестабільності не програє, як це відбувається з державою і суспільством загалом. Тому що в таких умовах не працює єдиний вагомий контролер їх діяльності-це держава, на яку суспільство і покладає такий обов'язок. А можливості великого капіталу укорінившись на місцях, ще й використовують "навколокапітальні" прикормлені ограни влади для подавлення конкуренції. Питання ж захоплення центрального керівництва в державі-це питання розширення і захисту від заміщення на іншого монополіста з іншого регіону чи галузі. Для людей ж це не несе жодних серйозних змін в плані покращення життя, а з позитиву-хіба що подачки для здобуття прихильності тієї чи іншої протиборчої сторони.

І нікому зупиняти цей потяг великого бізнесу до влади. Маючи великі фінансові ресурси, які при наших умовах як правило "нечисті", озброївшись франтівством успішних людей, коли цей успіх зроблений на покалічених долях безлічі людей, гнані переконаністю що якщо не вони, то хтось інший такий самий освоїться у владі, вони трать багато енергії щоб дістатись заповідного державного управління. Бо тільки тоді "золоті ріки", б'ючи джерелом з монополій, на деякий час опиняються в безпеці.

Що робиться в цей час з владою, ми бачимо на власні очі. Її то трясе, то наступає тишина і гладь з наслідком у вигляді чиєїсь насильної смерті. Більшість часу завидники і безцеремонні кар'єристи протоптують собі безчесні доріжки до затишних місць при владі. Вислужники не соромляться свого підлабузництва ні грама, будучи абсолютно переконаними що це нормально, оскільки це прийнято в їх середовищі...

Про яке тут вирішення нагальних і очевидних проблем може йтись, не кажучи вже про втілення побажань громадян. Гірше того, для створення собі іміджу сторони можуть обирати руйнівні для держави ідеї під благим виглядом захисту якихось інтересів окремих груп громадян. До цього наприклад відносить надання статусу регіональної мови російській з встановленням її на місце другої державної. Показовим тут є аргумент наче всі російськомовні цього вимагають, бо їм тяжко дається українська. При цьому змивається факт, що всі російськомовні розуміють українську як мінімум, говорять нею, а багато й по максимуму-писати вміють. Тому це всього лиш "штука", на якій приходять до влади з постійним обнадіянням ворожих московитських сил в зруйнуванні єдиного коду української держави-української мови.

Та політикани їм злісних московитів "кидають", щоб наступного разу було знов на чому прийти до влади. Але що ж буде з державою, коли такі політикани-другомовники впевняться, що прийшли на довго? Розвалять її, з шумом виконуючи політичну обіцянку. Те що їм байдуже доля держави, як такої, випливає з їм мети перебування при владі-це захоплення більшого числа монополій. Тому, де в них більші шанси цього досягти, за те вони й агітуватимуть, навіть якщо це й передбачає територіальний розкол країни чи входження її склад іншої.

І скільки б державна влада не ригала всіма цими бізнесменами-монополістами, яких в народі називають олігархами, повсякчасно виявляючи то тут то там гнилість їх ідеології разом з їх представниками, на їх місце все рівно приходять інші такі самі по суті тільки в "новій обгорточці". Заздрість і мобілізація сил притиснутих конкурентів-ось що змушує бурлити і вступати в конфлікти ці бізнесові інтереси. В інший ж час правило, що "ворон ворону око не виколе" для них діє у вигляді: "олігарх олігарху монополії не зіпсує".

Від такого розподілу інтересів бізнес-груп, які позахоплювали державну владу, своєю бездіяльністю, а місцями і шкідливістю, для суспільства вона починає втрачати авторитет. Громадськість перестає на неї орієнтуватись, вишукуючи підтримки і втілення своїх інтересів де інде. І тільки це в деякій мірі й примушує олігархію, яка захопила державне управління, старатись підтримувати статус влади. Але витрачаючи час на це, конкуренти сплітають свої інтриги і скидають невдах, починаючи вже свою ходу невдах. Найдовше ж тримаються найменш принципові і найбільш байдужі до різних там авторитетів держави, ставлячись до цього, як до вижимання соку з лимона: "доки є доти й витискають, а решта-не хвилює".

Все це створює певну оформлену структуру державного управління країною:

Внутрішньо вона є постійно напруженою і готовою до кадрових перестановок. Що є наслідком непостійності, зумовленої приходом однієї бізнес групи на місце іншої, яка таким чином дає про себе знати. Саме це значно й сприяє посиленню міфу про державу, як не ефективного власника. Бо ж яка може бути ефективність, коли людей зміняють від одного пришестя олігархів до іншого майже на всіх важливих постах. Додати до цього очікування непостійності, ще й вимоги олігархії видавлювати з підконтрольних об'єктів прибутки на ліво, то в таких умовах й справді держава не може бути не те що ефективним, а й ніяким практичним власником.

Зовнішньо ж вигляд державної влади отримав характеристику багатовекторності. Хоча в основі лежить єдина векторність всіх отих складових багатовекторності-це бажання наживи. А різнопоглядовість виступає певною маркою приналежності до окремих бізнес-груп, які спонсорують ці напрямки. Інколи вони об'єднується, потім обманюють один одного, міняються кольорами чи пріоритетами. Загалом живуть своїм життям, незалежним в основному часі від громадян. Але зовсім по іншому це міжусобне-політичне життя протікає, коли потрібна політична підтримка, тоді всі налягають на електорат, об'єднуючись щоб добути перевагу над поточними опонентами. Потім як правило дільож між союзниками... І через деякий час все з початку.

Винуватці такого уродства державної влади в лиці інтересів великих бізнесменів, які таким чином намагаються стати мегаолігархами, докорів сумління не відчувають. Незамінність їх при владі доведена часом. Шляху відсторонення їх від влади крім революції немає і це не гарантує їх не повернення. Переважна бідність і відсутність можливості для реалізації в громадян держави, створює психологічний бар'єр для сприйнятливості простих людей як неефективних керівників.

Крім цього основний принцип відділення бізнесу від влади не має чітких рамок застосування. В політичних баталіях цей девіз перетворюється на "відсунення від влади бізнесу опоненті". Останні в свою чергу, посилаючись на цю несправедливість, вимагають лишись, мов вони теж хороші і за ними багато прихильників. Прихильників, які бач підтримували не тільки їх позиції, а бізнес-інтереси...

Насправді ж бізнес-інтереси у будь-якій владі є шкідливими. Не тому тільки, що представники бізнесу мають погані наміри, а тому, що спокуса є великою. Коли ж можна одному, може й хорошому бізнесмену у владу, то це автоматично притягує туди й не хороших, які виправдовують свою присутність там першим. І тут ніякими правилами не відрізниш, хто з якими намірами йде у владу, маючи за спиною бізнес. Саме тому структури влад, починаючи від звичайної громадської спілки до державного керівництва, мають бути убезпеченні від представників бізнес-інтересів, коли останній може зашкодити комусь, скориставшись владними інструментами. Тобто прямого зв'язку між бізнесом і сферою впливу суспільної влади бути не повинно. Отож, володіючи "свічечним заводіком" чи маючи до нього відношення в плані отримання винагороди в залежності від прибутку, то в управління енергетичної галузі країни і в "товариство захисту світлячків" дорога повинна бути закрита.