"Я сам уничтожил десятка два бандеровцев!"

Чи можуть примиритися ветерани другої світової, українці, які спочатку воювали проти одного й того ж ворога, а потім – один проти одного? Чи закінчилася війна між ними? Що зробити, щоб контузія від велико імперського обуха відійшла у минуле? Від кого й від чого це примирення залежить?

Є у мене знайомий ветеран – колишній військовий, полковник запасу, до недавнього часу був членом місцевої ветеранської організації. Після кожного її засідання він приходив до мене і задавав одне запитання: "Чому місцевий бюджет фінансує відверто антидержавну організацію?". Приносив мені різні "постанови", "звернення", схвалені керівним органом цієї організації, у яких чорним по білому написано: "Ми проти незалежної України"!

- А які гарячі суперечки відбуваються між мною і рештою членів ветеранської організації з приводу ставлення до воїнів УПА! Я їм навіть матеріали Нюрнберзького процесу приносив, і показував, що вояки УПА не осуджені там – без толку! " Нюрнберг осудил их действия!"- твердять з упертістю баранів.

Якось після чергового засідання, ми з двома членами ради ветеранської організації вирішили трішечки розслабитися. Випили по грамульці, поговорили. Знаєш, що я для себе відкрив? А то, що багато з так званих ветеранів ВВВ у нашому місті просто бояться правди! Бояться, бо нагороди отримували не на фронтах другої світової, а за винищення мирних жителів Західної України! Так от, один із моїх "собутильників" того вечора проговорився: " Мы им там показали! Я сам уничтожил десятка два бандеровцев". Не зміг добитися від нього – чи були ці "бандеровци" із зброєю в руках, чи просто українці? Так от, боїться він офіційного, визнання упівців воюючою стороною, визнання їх героями тою незалежною державою, за яку вони проливали свою кров, бо хто тоді він – загарбник, що "убил с десяток бандеровцев"?

Я не раз просив їх, приймаючи якесь рішення, враховувати, що не всі з ним згідні, що не всі ветерани – члени КПУ. Тоді мене просто виключили з керівного органу. Все одно приходжу. Сперечаюся, намагаюся довести щось... От, наприклад, пробував довести, що вони не мають морального права ходити по школах міста й пропагувати явно антидержавницькі ідеї. А вони ж розповідають дітям свої "чергові" байочки- про дешеву ковбасу. Скільки молока давала кожна корова на душу населення, що розпад СРСР то велика біда, а незалежність нікому не потрібна і т. п. І пропагують ідеї комунізму.

- Ви уявляєте собі, що у Німеччині по школах ходили ветерани СС, ветерани націонал соціалістичної партії і агітували за фашизм? – не раз казав я. Знаєш, що вони відповідають? "Фашизм осудила мировая общественность, а коммунизм – нет!". Так чому ж чекаємо?

Отже, важко знайти точку дотику між шановними, в принципі нашими земляками, що пройшли важкі випробування в час другої світової. Але зробити це якось треба. Як? Як примирити?

Нелегко відповісти на ці запитання, ще важче добитися хоча б якогось успіху у цій досить делікатній та важкій справі. Бо сотнями років з "білокам"яної" стверджували, що все і вся, що вважалося українським – зрадливе, погане, є ворогом імперії. Досить згадати долю багатьох українських гетьманів. Найяскравіший приклад – Петро Калнишевський- кам"яний мішок, десятиліття неволі. За що? За те, що був козаком, українським козаком. А за що московська церква наклала анафему на Івана Мазепу? За що роками виловлювали й катували всіх його знайомих, прибічників? Звичайно ж, шукали й його скарби, але основним було – винищити мазепинський волелюбний поетичний український дух. Мазепу й сьогодні бояться в Росії. Як бояться й ненавидять багатьох наших предків, хто хоча б якось був пов"язаний з національно – визвольним рухом. У будь якому його виразі – чи то з пером у руках, чи зі зброєю. Це насаджувалось через церкву, через державні установи; як і в царські, так і в радянські часи проти всього національного працювала потужна державна машина. Найжорстокішою вона була саме в совєтські часи. Мільйони жертв "розкуркулення", голодомору, репресій воєнних та повоєнних часів тому яскраве свідчення. Для тих, хто хоче знати правду. Хто цікавиться історією. Хто ж замкнувся на ідеологічно-політичних догмах, втовкмачених імперсько-комуністичною ідеологією, не бачить, не знає й не хоче знати.

"Они служили Гитлеру!"- торочать. Але не можуть навести хоча б якийсь офіційний документ, що засвідчив би про це. А от про тісні зв"язки Сталіна та Гітлера, про те, що у Кремлі Гітлера вважали "Криголамом революції", замовчують. Мовчать і про те, що саме совдепія звела фашизм у Німеччині на ноги, поставляючи туди і хліб, і метал, і технології. Саме московські комуністи заохочували Гітлера до розв"язування війни, щоб за його допомоги продовжити й успішно завершити "мировую революцию".

Мовчать агітатори проти УПА (а може й самі не знають?) про те, що у листопаді 1938 року була підписана "Генеральна угода" між службою держбезпеки НКВС СРСР та головним управлінням безпеки Націонал- соціалістичної робітничої партії Німеччини (Гестапо). Про що ж там говорилося? А про те, що між службами НКВС та Гестапо будуть проводити постійні зустрічі та обмін досвідом. Підписали Угоду Начальник Головного управління державної безпеки Народного Комісаріату Внутрішніх Справ СРСР, комісар держбезпеки1рангу Л. БЕРІЯ, та начальник четвертого управління (Гестапо) Головного управління безпеки націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини бригаденфюрер СС Г. МЮЛЛЕР.

Про це теж треба знати. Треба знати, що саме комуністична влада підписала таємний пакт Молотова – Ріббентропа про розподіл Європи. Хто, виконуючи цей пакт, напав на Польщу? Фашистська Німеччина та комуністичний СРСР. А чи багато хто знає, що був офіційний спільний радянсько – німецький (комуністично – фашистський) парад у Бресті у 1941 році?

Так, історію треба знати. Треба всім знати й про рейди перевертнів по селах Західної України, які у формі вояків УПА вбивали ні в чому не винних людей. Мало фактів? Та пройдіться тими ж селами, – чи не в кожній хаті вам розкажуть про такі факти.

Але досі, навіть на високому державному рівні дехто стверджує, що "питання про УПА треба вивчити". Ой, не треба лицемірити. Краще чесно признатися, що з білокам"яної не дають дозволу говорити правду. Адже ж за роки незалежності був час вивчити багато що. Було б бажання. Біда ж у тому, що до останнього часу в нас не було ні українського уряду, ні парламенту, ні влади на місцях. В основному нами керувала п"ята колона. І досить "успішно": інформаційний простір нам вже не належить. А відомо, хто володіє інформацією, той володіє світом. Не дивно, що президенту – сусіду довіряє більше громадян нашої держави, ніж нашому (так стверджує недавнє опитування). Бо патріотизм з екранів телевізорів – тільки сусідський, бо герої там тільки сусіди, а злочинці в багатьох популярних серіалах носять прізвища на "енко".