31 грудня 1999 року

Сім років тому цар Борис передав владу...трудно вгадати чи підібрати відповідний титул, який би відповідав скромному офіцеру ФСБ-КГБ панові В.В.Путіну.

Саме так, бо за словами самого президента Росії, колишніх офіцерів цього горезвісного "ордену лицарів плаща і кинджалу" не буває! Ці "лицарі" до тепер швендяються просторами нашої України, дістають українські державні пенсії, діляться з довірливими школярами споминами про свої криваві "героїчні подвиги" у боротьбі з УБН-ом (Українським Буржуазним Націоналізмом) на теренах Західної України. Але це окрема історія.

А тоді, сім років тому, непримітний, з невиразним лицем (саме таке і потрібне для шпигуна), ефесбешний підполковник, за примхою президента Єльцина став капітаном величезного корабля Російської Федерації. Що або хто спонукав Єльцина відектися від необмеженої влади сказати однозначно трудно – чи катастрофічне падіння власного рейтингу, чи трагічні події в Чеченії, чи проблеми зі здоровям, а може просто під тиском синдрому похмілля. Прикро писати такі слова про людину, яка відійшла у вічність, але як є – так є. Подейкують, що напередодні ніби президент Єльцин пропонував бути наступником панові Черномирдіну, але той, добре знаючи таємниці і норови кремлівських владарів, подумав, що це його просто "тестують" на лояльність.

Як би там не було, але вибір був зроблений треба визнати просто в "десятку". А можливо, сама "десятка" зробила вибір, бо вже дуже нетрадиційно для Московії відбулося розставання з владарюванням. Коли проаналізувати всю історії цієї держави, то подібного аналоги ще не було! Росія ніколи не знала факту, аби хтось ставав правителем – при живому попереднику! Завжди було традиційне князь,цар,імператор,генсек – вмер! Хай живе...відповідник. Видно панові Єльцину вперше в історії був "запропонований" дуже спокусливий і головне – надійний варіант дожити спокійно і померти у власному ліжку. Встояти від такої пропозиції Борис Миколайович видно не міг.

Чи виграла від цього РФ, як держава – безсумнівно так! Чи програла при цьому демократія в РФ – відповідь також однозначно ствердна. Винуватити в цьому тільки саму особу ВВП було би несправедливо. Підсвідомий історичний досвід цієї нації безальтернативно вимагає мати начолі держави непреложний авторитет, навіть більше – обєкт для поклоніння, обожнювання, преклоніння. Як на мене, пан Путін йшов до абсолютизації своєї влади і так на причуд, так би мовити, "делікатно", без звичного для цієї нації бруталізму і прямого насильства, якщо не брати до уваги "мочення в сортирах" інородців і іновірців. Він зробив ставку на відродження духу "національной гордості вєлікоросов" із підтримкою православія включно.

Україно-російські відносини з приходом Путіна однозначно ускладнилися. Як тут не згадати промовисту мовчанку РФ, коли Україна стала обєктом міжнародної обструкції, перепитії з газо-нафто-транспортними торгами і "крановими" шантажами, прямим втручанням у президентську виборчу кампанію в Україні, різними дрібними провокаціями з спорудженням дамби до нашої Тузли та багато інших прикладів "братерської приязні".

Однак, прихід пана Путіна ознаменований і значним позитивом для нас. З його приходом ми почали насправді усвідомлювати, що Україна таки справді не Росія, ми відчули себе консолідованою нацією, ми зрозуміли всю реальну сутність навязуваного нам віками московського "братерства." І чим "неземнішим" стає авторитет національного лідера Росії, тим тверезішим є ставленням наших російськомовних співгромадян до цього ідилістичного розуміння новітнього пансловянізму. Сподіваюся, що чим яскравіше буде сяяти "німб" над головою ВВП тим менше супротивників членства України в НАТО ми будемо мати. Все до кращого, панове!