Україна НАТО не дуже потрібна, а нам треба союзників проти Росії

Сміховинні політики свій недоладний вигляд, коли носяться з Планом Дій Членства в Альянсі як зі священною коровою, намагаються заховати за його соціальнозначимими положеннями. Не бентежить їх, що нікого по ПДЧ в НАТО не брали, або писали вимоги підходящі для вже прийнятого рішення по кандидату. Нас здали вже Росії давно...тепер з усмішками футболять.

В ланцюжку Західні Країни-Україна-Росія лиш постійне прагнення Незалежності другої не дало першим заштовхати нас в обійми третьої. Позиціювання Західних Країн, які вирішують долю НАТО, як цілісного і замкнутого інтересу по відношенню до всіх інших, свідчить про необхідність мати більш вагомі аргументи для того щоб стати потрібними Альянсу. Подібно до того, як Польща зіграла на бажані США посилити свій вплив в Євросоюзі. І вже точно потрібно щоб користі здобуття для НАТО нового союзника чи учасника не було менше від втрат країнами-учасницями при набутті "холодних ворогів". В розрізі цього союзництво з Україною є меншим здобутком для країн Євросоюзу в порівнянні з російським невдоволенням.

Зовсім інша річ Балтійські Країни. Вони не претендують на "серйозне" членство чи "серйозні" союзні дії з НАТО в силу своє малої потужності запасу ресурсів як військових так і людських. Значення їх і для Росії і для Альянсу полягає в території. Яка з розвалом СССР стала на деякий час вільною. Тому нам розраховувати на "балтійський варіант НАТО" не варто.

Інша річ Турція. Потужна країна, незрівнянно з балтійськими країнами. Та опинилась вона в НАТО бо Росія ніколи не висувала реалістичних претензій на свій вплив в ній і не вбачала в Туреччині союзника. Тобто ця країна не викликає довготривалого протистояння від невдоволення Росії перебуванням її в Альянсі.

Питання ж українського членства в НАТО чи союзництва з цим Блоком невід'ємно зв'язане з Росією. Альянс потрібен Україні щоб зменшити вплив Кремля на внутрішньоукраїнські процеси. Проте з правом Російської Федерації вмішуватись в українські справи за вигоди співпраці згодились Західні Країни. Союзницькі дії Української Держави і НАТО таким чином можуть порушити цю негласну домовленість.

Отож, для наближення реальної можливості якоїсь співдії з Альянсом в оборонній і політичній сферах, торпедувати для початку необхідно саме "негласну домовленість", за якою Москва має право вмішуватись в наші справи. По-іншому цей бар'єр не дозволить Україні здійснювати ефективну зовнішню політику разом з НАТО. А лиш наше бажання втілювати її буде, і що є по тепер, предметом торгу для зацікавлених Країн Заходу.

В свою чергу, теперішня попрошайницька політика повного вступу в НАТО шкодить своєю принизливістю. На основі затягування політиками "сліпого народу" в Альянс співпраця з ним базуватись не буде. Бо виглядатиме цілком реально, що українські політики за західним замовленням торгуються з Росією, використовуючи питання вступу в НАТО.

По іншому просто не можливо пояснити, чого ніяких дій по виведенню Чорноморського Флоту Росії з Криму ними не здійснюється. Сумнівно, що Україна стане першою державою де базуватимусь одночасно війська НАТО і Російські Збройні Сили. Хіба поділять нашу країну як Гітлер зі Сталіном поділили Польщу в 1939 році.

До того ж ніяким поясненням безпечності НАТО, для не нападаючих, в оборонному сенсі, більшою його політичністю всіх людей не обманути. Ні Росію, ні її п'ятиколонників і проросійських сил, а також їх супротивників на Україні. Військова сила ніяк не виходила з засобу політики будь-то час мирний чи військовий. Ослаблі держави, які в процесі здійснення зовнішньої політики членами Альянсу опиняються на їх шляху, "в момент" стають жертвами військових дій НАТО. Розуміє це й Росія, яка при вступі України в Альянс з теперішніми більш прозахідними чим проукраїнськими політиками набуває одразу два ризики: втрата можливості експлуатувати українські ресурси і одночасне набуття серйозно посиленого НАТО в безпосередній близькості російських кордонів. І якщо перше корисне і потрібне для України у всіх випадках, то друге, основане на виключній прозахідності, є витратами українських ресурсів для потреб Західних Країн, а не України.

Саме "лакомий кусочок" під назвою Україна змушував Західні Країни подумувати час від часу про можливість його використання в своїх цілях. Користуючись народними збуренням і відстороненням проросійських сил від влади, враховуючи залишеність протистояння, з допомогою відповідних політиків це ставало легким завданням.

Тільки заважають цьому національна гордість українців, яким ні "грязі Москви" ні "Варшавського сміття" не потрібно над собою мати. А ще невирішеність проблем з безробіттям, соціальна невдоволеність, і багато чого іншого, що обіцяють і не виконують їх прозахідні політики.

Так чи не кожного разу, після усунення від влади проросійщиків, спостерігаєм "сигнали" до посилення співпраці з європейськими структурами з перспективами членства в них. Терміни звісно недалекі, хоч і посуваються кожен раз на надзвичайно маленький проміжок, що здається з мінімальними зусиллями можна подолати. Але Ахілл всеодно не може догнати черепаху...

Однією з таких "заманок" розвитку співпраці з європейськими структурами є НАТО. Багатообіцяючі і об'ємні наміри співпраці. Україні пропонується наче не нароком направляти енергію для втілення Плану Дій Членства в Альянсі. Що має переліком положень підняти стандарти життя в Україні. Про те, що серед декількох тисяч паперових законів, цих і ще більше і детальніше соціальнозначимих положень вже є, не згадується. Що жодна країна не вирішувала кардинально свої проблеми по ПДЧ теж забувається.

Важливість події підписання Плану Дій Членства в НАТО є явно перебільшеною. А виключне слідування йому-це обділення справді українських проблемних питань. Реформи в Україні мають бути для України, а не під чиїсь план. Де співпадають положення-добре, а де не є важливими і обтяжуюче додатковими для країни, то нафіг їх.

Бо цілі в Західних Країн і України на даний момент різні. Нам потрібно позбавлятись впливу Росії, а їм виторговувати вигідні умови співпраці з Москвою. Тому й обіцянки подібні членства в Євросоюзі чи НАТО-це "цяцянки" вже довший час. Україна, заважаюча своєю позицією їх баченню стосунків з Кремлем, Європі не потрібна. І Україна, вперто ігноруюча цю розбіжність європейських видів на Росію і українських, виглядає як "бідний родич", що кудись все проситься і проситься. Бо сусід б'є, сховатись десь треба... Протекторат ж ніколи не змінить "давання здачі".

Чи не пора сказати досить і почати будувати свою країну? Для початку годилось б увагу більше привернути внутрішнім порядкам в країні і що найперше потребує реформування. Не під гарний вигляд Європи, а для громадян України, Української України!

Бо НАТО добре, як захищатиме спільний наш інтерес. А як ні? Куди ми "вийдем" з нього, назад в "тюрму народів"? Це питання є наслідком іншого: чого на початкових етапах спроб співпрацювати з Альянсом українська влада робить з України "готового завжди" приєднатись до НАТО? Де умови і пропозиції української сторони до співпраці з Альянсом? Ми ж не просто територія, тут живе великий і волелюбний народ, не можна забувати про це.

Проросійська і послушно-російська позиції, які є явно ворожими українській державі і українськості українського народу, не можуть служити виправданням принизливої заходливості перед Євросоюзом. З ними окреме питання-вони вислужуються перед Кремльом за преференції і грають на ще радянсько-великоросійську публіку. І не Євросоюзу їх "заспокоювати", а всерівно нам українцям прийдеться.

НАТО і Євросоюз нікуди не втікне від нас. А будем "бігти" за ними, то втратимо час, призначений для себе. Рівноправні Союзи допомагають вирішувати питання, а основну роботу таки доведеться виконувати самим.