Валерій Івасюк: "Якщо Партія Регіонів не виконає свій історичний обов'язок, не тільки перед своїми виборцями, перед усією Україною..."

"... Якщо Партія Регіонів не виконає свій історичний обов'язок, не тільки перед своїми виборцями, перед усією Україною..."

Найрезонанснішою політичною подією другої половини січня в Україні стало підписання Президентом, Прем'єр-міністром і Головою Верховної Ради України листа до Генерального секретаря НАТО Яапа де Хооп Схеффера. Адже це призвело до блокування опозицією парламентської трибуни, і, як наслідок, паралізувало роботу всього вищого законодавчого органу. Обговорення продовжується і нині, дискусії у будь-яких програмах і ток-шоу на телебаченні, коментарі на шпальтах друкованих ЗМІ, про поточні події, що мають місце в Україні та за кордоном, відсуваються на другий план або так чи інакше все одно повертаються до теми "підписання трьох". Висловити свою думку з цього приводу погодився Валерій Івасюк.

- Ваш погляд на нинішню політичну ситуацію. Остання події у Верховній Раді України – парламентська криза?

Те, що відбувається у Парламенті, у зв'язку з підписанням листа до Генсека Нато Президентом, Прем'єр-міністром і Головою Верховної Ради України – це безпрецедентна подія, яка була неможлива в Україні у попередні 17 років незалежності.

Конституція України встановлює, що зовнішні зносини держави регламентуються виключно законами України.

Чекаємо п'ятого лютого... Віктор Ющенко спробує виконати одну з найважливіших функцій посади Президента, визначених Конституцією України – оголосити звернення до народу з трибуни Верховної Ради України. У зв'язку із цим наміром постає кілька запитань: чому саме зараз і яка у цьому невідкладна потреба? Очевидно, окрім, як завжди, формальної лекції і нотації про проблеми та деперсоніфіковану відповідальність за минулі гріхи та майбутні зобов'язання, Ющенко сподівається спрацювати своєрідним стартером запуску безперебійної роботи парламенту, яких заглух з вини зухвалого, але незграбного свого кормчого.

Відтак межі люфту будь-кого з вищих посадових осіб: Президента чи міністрів, чи Глави Уряду, тим більше Голови Верховної Ради України в частині їх повноважень представляти Україну у її зовнішніх зносинах, визначено Законом України про засади зовнішньої політики

- То що такого неординарного у підписанні цього листа до генсека НАТО?

Зараз йдеться передовсім про зміст листа, який прямо вказує, що ця трійка сама собі вирішила, що майбутнє України є в НАТО, а не з НАТО.

Жодним нормативно-правовим документом, жодним законом України не визначено такої перспективи України. Натомість ця трійка, свідомо вводячи в оману народ, мотивує своє право на такий лист наявністю програми співіснування нечленів НАТО з цим альянсом "Партнерство заради миру". Захищаючи себе, підписанти ще і приводять у приклад глибину співпраці з НАТО Росії, яка, не збираючись стати членом НАТО, має набагато змістовніші, обопільно корисні взаємини з Альянсом ніж Україна.

Дійсно, після подій 11 вересня 2001 року у Сполучених Штатах, після того, як тероризм став найефективнішим інструментом вирішення глобальних політичних проблем у світі, програма "Партнерство заради миру" є особливо доцільною. І доктрина таких партнерських стосунків з вичерпним їх меню, дозволена і визначена відповідним рішенням Верховної Ради України. Отже Закон дисциплінує творчість і активність Президента.

Що ж до прем'єра і спікера. Окрім жорстких рамок закону, вони не вільні вчиняти самостійних дій, в принципі, бо вони набувають права діяти тільки після відповідних рішень колегіальних органів, які очолюють.

Згадаймо навіть таке "гуманістичне" прагнення Юлії Тимошенко, як обмежити вартість службових авто 100 тис. доларів США стало рішенням тільки після демонстративного голосування всім урядом.

Взагалі-то постає питання, а чи повноважна сама Верховна Рада України подовжити вектор стосунків з НАТО аж до межі членства. Ні! Ні, не через те, що попри відсутність у чинній Конституції норми про позаблоковий, або ж якісь інший, який не дозволяє політико-військовий альянс, статус. Конституція України забороняє розміщення на її території військових формувань інших держав чи якихось військових блоків. Це є достатнім застереженням щодо входження України у військові альянси.

Діюча Конституція народжена Актом проголошення незалежності України, зміст якого став її плоттю (читай Преамбулу Конституції). В свою чергу, Акт проголошення незалежності України має жорсткий причино-наслідковий зв'язок з Декларацією про державний суверенітет, текст якої через фундаментальне посилання на неї в Акті є його плоттю так само. Декларація про державний суверенітет проголошує Україну позаблоковою державою. Отже проголошення незалежності України і її позаблоковий статус – взаємозалежні події. Акт проголошення незалежності України затверджено Українським народом на референдумі 1 грудня 1991 року.

Отже, якщо оцінити дійство трьох підписантів, виходячи з єдино правильної позиції того, що межі політико-військових стосунків України з будь-ким встановив сам народ, і, якщо згадати те, що ці підписи не є приватною власністю Ющенка, Тимошенко й Яценюка, – то цей дійство уже не виглядає як невинне рукоблуддя, а як антинародний акт.

Така зухвала дія і незграбне її пояснення вказує, що цейтнот виконання своїх зобов'язань для Президента настав. Червоними прапорцями для нього є вибори Президентів Росії і США.

- Арсеній Яценюк намагався переконати і депутатів у сесійній залі, і всіх пересічних українців, що діяв чітко в межах законів України...

Отже, автономізуймо дію Арсенія Яценюка, його підпис від того, чи корисно Україні бути в НАТО і кваліфікуймо цю дію з точки зору її правочинності.

Конституція України, саме ст.88, ч.4 говорить, що Голова Верховної Ради "представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав". Ця норма стовідсотково вичерпує права і можливості спікера у відповідній царині його компетенцій.

Кваліфікацію вчинку Голови Верховної Ради України розпочнемо із звинувачення його у дешевій брехні зі свого спікерського місця у п'ятницю, 18 січня. Цитуючи "на пам'ять" згадану норму Конституції, Яценюк причепив до неї безневинний "хвіст": "... і в зносинах з міжнародними організаціями". Отже, оскільки Генсек НАТО – не є "органом інших держав", бо НАТО – не є держава, Голова Верховної Ради доточив собі повноважень.

Препаруємо вчинок Арсені Яценюка далі. Конституція дозволяє Голові Верховної Ради її представляти. Чи цей дозвіл передбачає усі можливі приводи та випадки, з причин яких потрібно представляти Парламент, а тим більше ті, предмет і наслідкові зобов'язання яких, є поза чинним законодавством? Звичайно, ні. Крім того, хіба ставлення до принципових проблем усіх складів усих скликань Ради одноковий? Звичайно, ні. Запис у Конституції про право Голови представляти парламент – це не індульгенція на безкарність свавілля, це обов'язок отримати дозвіл на те, аби представляти Верховну Раду у кожному конкретному випадку, окрім формальних протокольних контактів.

Для дисциплінованих правових формалістів, якими, без сумніву, є натовські адміністратори, підписи Глави Уряду і Голови Верховної Ради України означають, що вони отримали на це усвідомлену публічну згоду відповідних органів державної влади. Натомість про цей "акт трьох" парламент і народ дізналися постфактум, випадково та ще й в принизливому статусі сторонніх.

Ющенко, Тимошенко, Яценюк – всі троє провокують народ на пошук відповіді на запитання, яким би був відсоток "за" незалежність України у 1991 році, якщо би люди могли передбачити, що визначеність позаблокового статусу самостійної України буде свавільно переглянута Главою держави з асистентами, що фундаментальна цілісність Декларації, а відтак Акту про незалежність буде принесена у жертву політичним зобов'язанням керівників держави. Додаймо до цього якість перспективи стосунків із Російським народом і його державою у випадку, якщо Україну, як теля, таки приведуть до НАТО такі пастухи, як діючі очильники вищої політичної і державної влади в України.

Трійка стверджує, що злучення з НАТО не станеться без згоди народу. Результат референдуму уже починають програмувати, зокрема "листом трьох". Очевидним буде погіршення стосунків з Росією. Відтак паливні, енергетичні, торгівельні, політичні, фінансово-платіжні, міграційні й інші проблеми неминучі.

В ЄС Україну не чекають зовсім. Будучи загнаною в кут самотності, Україна таки погодиться на членство в НАТО. Ціною крові.

- Зараз коаліція говорить про те, що опозиція використала питання відклику підпису Арсенія Яценюка на вищезгаданому листі для того, щоб саботувати роботу в парламенті. В цьому нібито є логіка, адже Верховна рада не працює, закони не приймаються. Чи правильну тактику обрали опозиційні сили, на Вашу думку?

Реакція опозиції в особі Партії Регіонів і комуністів була дуже примітивною, на рівні формального мислення. Хто дозволяв Яценюку підписувати "лист трьох", чи потрібно Україні бути в НАТО, коли більшість народу проти членства України в НАТО, і як примусити Яценюка відкликати свій підпис? От формула реакції опозиції.

Я вже казав, що потрібно автономізувати дві проблеми – право Яценюка підписувати документ такого політико-правового змісту і проблему доцільності перебування України в НАТО. Якщо Яценюк навіть відкличе підпис, це зовсім не вибачає його за першу дію, коли він цей підпис ставив.

- Якою має бути реакція парламентарів?

Реакція опозиції принижує її саму. Що значить просити Яценюка відкликати свій підпис?!

За вимогою опозиції Верховній Раді належить прийняти Постанову про дезавуювання підпису її Голови з наступним відповідним повідомленням про це Генсека НАТО.

Паралельно має бути зібрано 150 підписів за відкликання Яценюка з посади Голови Верховної Ради. За регламентом це питання автоматично стає у порядок денний.

У разі відмови помаранчевої більшості здійснити ці кроки, опозиція має зробити політико-правову заяву про вчинок Яценюка, позицію більшості та про ступінь ризику такого вчинку, і з метою розірвання ланцюга подальших наслідкових дій – набуття Україною членства в НАТО – вийти із складу парламенту. До всього цього слід утворити спеціальну слідчу комісію з метою з'ясування мотивів підписання Яценюком "листа трьох" з подальшим зверненням до ГПУ щодо порушення кримінальної справи за перевищення влади та зраду національним інтересам. Всі ці дії мають бути публічними з максимальним ступенем відвертості.

Голосування Постанови за відкликання підпису Яценюка має бути в спосіб підняттям рук, як це було при обранні Юлії Тимошенко прем'єром, адже питання щодо НАТО значно вагоміше. По суті, це буде голосування "за" членство в НАТО чи "проти".

Припинення діяльності Верховної Ради VI скликання – це недопущення, бодай на будь-який час, галтування України і нехтування волею Українського народу з приводу вступу до НАТО. Якщо Президент тільки-но з приводу переходу купки депутатів до антикризової коаліції поставив питання про легітимність парламенту попереднього скликання (до речі, Конституційний Суд так і не визначив конституційність указів Президента) і розпустив Верховну Раду, то вчинок нинішнього Голови Верховної Ради і його подальші дії, а також позиція, так званої, "демократичної коаліції" щодо надання належної оцінки "листа трьох", тим більше потребують розпуску такої Верховної Ради і нових виборів.

Стосовно власне вступу до НАТО. Отже реакція опозиції є низько професійною, істеричною і неконсолідованою. Натомість реакція противної сторони є кваліфікованою, повсякчасною і, до єзуїтства, витонченою. Наприклад, остання надзвичайно системна заява громадської організації, яка сприяє партнерству України і НАТО була такого змісту: що там щось говорять, що більшість Українського народу проти НАТО. Це не є так, тому, що в нас неправильна соціологія. Тобто треба змінити соціологію.

Після зміни соціології залишається замінити ще й народ. Так, як свого часу комуно-большевицька влада замінила народ. Винищивши під час Голодомору носіїв генетичного, морального і духовного здоров'я Української нації, натомість завезли тих, хто, по суті до сьогоднішнього дня, ставить під сумнів автентичність і доцільність існування такої нації як українська і такої держави як Україна. Прецедент в історії є. Залишається проконсультуватися у комуністів як вже за рік досягти необхідної кількості виборців, яким буде байдуже де і з ким буде Україна, головне аби набиті черева. Не треба вбивати. Створити нестерпні умови праці і життя і ті, хто хоче працювати, а значить нормальні, свідомі люди, – виїдуть закордон самі. Таких зараз 7 мільйонів. А треба щоб країну залишило ще 3-5 мільйонів. Хто ж залишиться? Наркотизовану, СНІДізовану, туберкульозну Україну мало буде цікавити завтрашній день. Головне: уколотись і забутись.

Абсолютно єзуїтська заява Яценюка, у якій він закидає Партії Регіонів, що за часів діяльності антикризової коаліції у неї було достатньо часу аби законодавчо оформити свою позицію щодо НАТО. Він добре знає, що як Партія Регіонів, так і вся тодішня більшість в особі антикризової коаліції не мала такої можливості ні в часовому, ні у формально-правовому плані. І якби цей закон і був би поставлений на голосування, то він би однозначно був заветований Президентом, а голосів для подолання вето у антикризової коаліції не було.

- На Ваш погляд, наскільки начасі була необхідність у написанні листа до Генсека НАТО?

Давайте поміркуємо. Що, підписанти цього листа не передбачали такої реакції? Звичайно передбачали. Що, правляча коаліція не знала, що буде заблоковано роботу Верховної Ради? Звісно, знала. Вони цілеспрямовано йшли на цей крок.

Їм конче не потрібна, їм зайва робоча Верховна Рада, навіть така, у якій вони мають більшість. Чому? Тому, що функціональної більшості немає. Більшість нестійка. Побачимо, що як тільки постане питання про голосування із президентських дванадцяти законів, починаючи від закону про держзакупівлі, і, закінчуючи законом про Кабмін, – більшість ліквідується по суті. Тому для помаранчевих краще зупинити і не поновлювати роботу Верховної Ради України, а винуватцями зробити опозицію.

Наступна мотивація збурення більшістю Верховної Ради. Виплати Тимошенко по вкладах в ощадбанку є політичним фетишем. За будь-якого рівня задовільності виплат, головна функція цієї акції вже виконана – створено головний доробок для президентських виборів. Ці виплати лягають тягарем на бюджет. Сьогодні відповідають бюджетом Януковича, а завтра потрібно буде відповідати бюджетом Тимошенко. Відтак, у разі недієздатного парламенту виникає вельми приваблива можливість уникнути відповідальності, перекласти її на попередника.

Нарешті ще одна, певно найголовніша мотивація дезорганізації Верховної Ради. Віктор Ющенко, утворив Конституційну раду і почав безпрецедентну кампанію. Президент, Секретаріат Президента зацікавлені у дискредитації Верховної Ради ще й тому, щоб з причини її недієздатності довести квазілегітимність конституційної ради.

Конституцією чітко визначена процедура змін і доповнень до Основного закону. Однак у Президента інші плани. Задля їх утілення в життя необхідно перешкодити Верховній Раді піти за прецедентним правом у прийнятті змін і доповнень до Конституції. Таке прецедентне право було започатковано за Президента України Леоніда Кравчука, коли вносили зміни і доповнення до Конституції УРСР, коли була створена Конституційна Комісія і, до речі, з моєї подачі, після мого виступу з парламентської трибуни, Верховна Рада України прийняла рішення про інститут співголівства. Була ліквідована монополія Леоніда Кравчука на керування конституційним процесом. Другим співголовою став Іван Плющ, Голова Верховної Ради. Цей прецедент був продовжений за часів Президента Леоніда Кучми. Процес створення нової Конституції йшов паралельно – творилося дві Конституції – у варіанті Кучми і Парламенту. І тільки тому, що вчасно була створена Конституційна Комісія вдалося уникнути низки небезпек і прийняти розроблену парламентом Конституцію.

Отже, аби запобігти відродженню цього прецеденту – створення Верховною Радою Конституційної Комісії і початку процедури, згідно Конституції, внесення змін і доповнень до діючої Конституції – спровоковано дезорганізацію Верховної Ради України.

Єдина функція Конституційної ради Президента – це написати нову Конституцію. Законодавець сам себе усунув від цього процесу, не заклавши в діючу Конституцію порядок прийняття нової. Президент створює Конституційну раду, орган, який не передбачений Конституцією. Правда, Конституцією не передбачено і створення Конституційної комісії.

Хочу звернути Вашу увагу на один дуже показовий момент. А саме: Президент собі дозволив "запросити" до Конституційної Ради не Верховну Раду, як орган державної влади – єдиний за Конституцією, який вправі "чіпати" Конституцію, він звернувся до складових суб'єктів Верховної Ради – до фракцій. Цим Ющенко упередив можливість Верховної Ради прийняти політико-правове рішення про ставлення до президентського способу зміни Конституції і до такого інституту й інструменту, як Конституційна рада. Партія Регіонів відмовилася, комуністи відмовилися брати участь у роботі цієї Ради. Це означає, що діючу Конституцію будуть переробляти аж до нового тексту, без участі фракцій, які репрезентують 50 відсотків Українського народу.

А тепер постає питання, чи взагалі Президент має намір той "витвір" Конституційної ради подати до парламенту на розгляд і прийняття. Ні. Він робить все, аби через доведення недієздатності і взагалі шкідливості і цієї Верховної Ради, отримати суспільну згоду на прийняття нової Конституції референдумом. Воістину, як одного разу Ющенко зізнався, Кучма – його батько.

Йому ніхто не заборонить це здійснити, як свого часу не завадив Леоніду Кучмі указом кинути проект його Конституції на референдум. Тільки Верховна Рада, за одну ніч прийнявши свій варіант Конституції, скасувала свавілля тоді.

- Референдум по новій Конституції буде поєднано з достроковими виборами Президента України? Який у цьому сенс?

В строкових виборах Президента України Віктор Ющенко не має шансів перемогти. В дострокових має. Тому, що дострокові вибори Президента України разом з референдумом по Конституції стануться в кінці цього року, коли ще Тимошенко залишатиметься на посаді Глави уряду. І хоча з правової позиції ніщо не завадить прем'єрці йти кандидатом в Президенти, однак морально-етичні норми будуть не на боці Юлії Володимирівни. Адже вона отримала те, чого домагалася, тобто прем'єрську посаду. І будь-яка спроба піти на вибори буде розцінена і розмальована опонентами з помаранчевого табору як безвідповідальність і нестримна жага влади. Отже, Ющенку вигідно йти на другий строк тоді, коли Тимошенко є діючим прем'єром.

- Поїздка Раїси Богатирьової до Москви є симптоматичною?

Президент Віктор Ющенко послав Раїсу Богатирьову в Москву для узгодження співдружніх дій двох органів: Ради Національної Безпеки України і Ради Національної Безпеки Росії. Правомірність і доречність такого доручення очевидна, якщо функція Раїси Богатирьової не виходить за межі функцій Секретаря РНБО. Правда, ніхто не бачив виписані функції, права і обов'язки Секретаря Ради Національної Безпеки і Оборони України? Ніхто, окрім наближених.

Так от, в графіку зустрічей українського Секретаря РНБО у Москві є зустріч з Міністром закордонних справ Росії. Виникає питання: – як з ким? Як з членом Ради Національної Безпеки Росії? Якщо – так, то чому тільки з ним? Це зустріч саме з Міністром закордонних справ Росії.

Виникає підозра, що таки Віктор Ющенко на всяк випадок, розбиває політико-статеву монополію Юлії Володимирівни на винятковість, піднімаючи вагомість і значимість Раїси Богатирьової. Він побоюється, що Юлія Тимошенко все-таки може піти на президентські вибори, навіть дострокові.

Раїсу Богатирьову через отримання нею невластивих функцій, більших ніж ті, що передбачені за статусом Секретаря РНБО, готують до президентських виборів, формують їй певні стартові можливості. Окрім цього, що зрозуміло, – Президент зацікавлений позбавити Партію Регіонів частини електорату, в першу чергу, на Сході України через залучення Раїси Богатирьової.

- Ваш прогноз подальшого розвитку ситуації?

Якщо Партія Регіонів не виконає свій історичний обов'язок, не тільки перед своїми виборцями, перед усією Україною стосовно нині діючого Голови Верховної Ради, стосовно НАТО, стосовно конституційного процесу, то треба знайти відповідь на питання: – Чому? Яка функція цього?

Я не думаю, що вся фракція Партії Регіонів або вся Партія Регіонів, але напевне якась її частина все ж таки має заради свого бізнесу чи політичного майбутнього домовленості з Віктором Ющенком. І я не виключаю, що ця домовленість іде далі Ющенка, аж до Брюсселю, аж до Вашингтону.

В іншої, більш відповідальної частини Партії Регіонів так само можуть спрацювати гальма не виконати свій обов'язок, але гальма іншого порядку – переважаюче негативне ставлення до Тимошенко, ніж до Ющенка.

Тим часом почалася обробка Конституційного суду і щодо його ставлення до конституційного процесу за планом Ющенка. Про це говорить вже другий візит Яценюка до Конституційного суду, що неприпустимо у цивілізованій, демократичній країні, де чітко розмежовані влади: законодавча, виконавча, судова. Одначе такий нігілістичний прецедент створив Ющенко.

Згадаймо і усвідомимо його візити до Конституційного Суду у процесі видання ним цілою низки указів про розпуск Верховної Ради V скликання і дострокові парламентські вибори, та те, які наслідки мали ті візити.

Отже, у підсумку рекомендую таке:

Перше. Прийняти постанову Верховної Ради про дезавуювання підпису Яценюка на листі до Генсека НАТО.

Друге. Відкликати Яценюка з посади.

Третє. Негайно утворити орган консолідованого напрацювання змін до Конституції – Конституційну Комісію із співголовами: Президентом і Головою Верховної Ради України.

Четверте. Якщо попереднє буде неможливо досягти, припинити існування парламенту VI скликання, пояснивши народу просто, дохідливо, передусім з точки зору права, доцільність такого рішення. І цей відповідальний тягар має взяти на свої плечі лідер опозиції.

Розмовляв Валентин Лисенко