Нині ті події нагадували про себе лише куцими повідомленнями з Апеляційного суду міста Києва, де з 2005 року слухається і нарешті добігла кінця справа про вбивство журналіста. Обвинувачувані – колишні офіцери міліції Костенко, Протасов і Попович причетні до зовнішнього спостереження за Гонгадзе, але цілковитої певності у їх причетності до його смерті у матері журналіста немає. Більше того, Леся Гонгадзе досі сподівається, що її син ще живий, бо достовірної експертизи "таращанського тіла" досі не проведено. "Цих людей не судять як вбивць мого сина. Їм інкримінують злочини, які мають дотичне відношення до переслідування мого сина і до його загибелі", пояснює вона і додає, що факт смерті не доведено, немає й свідоцтва про смерть.
Розслідування і судова розв'язка "справи Гонгадзе" характерні для сучасної України. З одного боку маємо гучні обіцянки щодо розкриття резонансної справи, які зробив Президент та інші можновладці у 2005 році. Звучали запевнення, що вбивство вже розкрите! З іншого боку, виток інформації зі спецслужб зірвав операцію по арешту в Ізраїлі екс-начальника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача, судовий процес "стрілочників" почався і проводиться в атмосфері таємності, а мати Гонгадзе, не кажучи вже про громадськість, досі не має певності навіть у смерті сина, бо будь-яка спроба залучити до процесу незалежних експертів блокується "силовиками". За таких обставин про встановлення істини і торжество справедливості можна тільки мріяти.
Але ж погляньмо на ситуацію з іншого боку: вперше на пострадянському просторі працівників правоохоронних органів відкрито судять за незаконне спостереження за журналістом! За Ганною Політковською теж напевне слідкували. Її вбивць теж не знайдено, але скандал навколо смерті журналістки не примусив владу навіть шукати "стрілочників".
До речі, після цілком прогнозованої перемоги Дмитра Мєдвєдєва на виборах президента Російської Федерації (чи можна взагалі назвати виборами таку процедуру, при якій авторитетні опоненти влади під формальними приводами не реєструються кандидатами, а виборчі комісії мають право переписувати протокол про підрахунок голосів без присутності спостерігачів і закон гарантує їм відсутність будь-якої відповідальності за фальсифікацію?!) дехто сподівається на "пом'якшення" чекістського режиму в Росії. Мовляв, Мєдвєдєв юрист, а не силовик. Таким оптимістам хочу нагадати: по-перше, основними обов'язками наступника Путіна досі було керування корпорацією "Газпром", тож за лаштунками всіх "газових воєн" з Україною і тіньових схем "РосУкрЕнерго" ховається саме постать нового північного президента. А по-друге, своїм першим указом Мєдвєдєв дозволив російським спецслужбам необмежений доступ до прослуховування телефонів та зняття інформації, в тому числі конфіденційної, з інших каналів зв'язку. Тож не варто очікувати послаблення авторитарної диктатури в Росії, а суд над працівниками зовнішнього спостереження в Україні має символічне значення, показуючи, що ми намагаємося жити за демократичними канонами, дарма що у нас не дуже виходить.
Не виходить, звичайно ж, тому, що "два жупани – три гетьмани". До президентських виборів ще начебто далеко, але на Банковій, схоже, тільки про них і думають. Оскільки ж головним конкурентом Ющенка на цих виборах вже зараз вважають Юлію Тимошенко, президентський Секретаріат – орган влади, не передбачений жодними законами і тому майже нелегітимний – постійно втручається у роботу Кабінету Міністрів, дає вказівки, коментує кожен крок. Нещадавно, наприклад, Контрольно-ревізійне управління Кабміну почало "копати" бухгалтерію Київскої міської держадміністрації. З секретаріату одразу протест: припиніть!...
Правильно каже Юлія Тимошенко: і президентська, і парламентська форма державного устою можуть бути ефективними, якщо вони правильно вибудувані, з необхідною системою стримувань та противаг. Ненормально, коли команди Президента і прем'єр-міністра бігають навколо керма державної влади з вигуками "дайте покермувати мені! – ні, мені!". Вибір системи державного управління варто залишити за народом – джерелом державної влади, згідно зі ст. 5 Конституції. Для цього треба "лише" прийняти закон про всеукраїнський і місцеві референдуми та спитати думку людей щодо найкращого варіанту державного устрою. Але ж більшість нашої "еліти" не звикли питатися у народу! Максимум, на що вони здатні – "купляти" голоси. Благо, грошей достатньо: семеро українських олігархів (Ахметов, Пінчук, Коломойський, Жеваго, Боголюбов, Гайдук) потрапили у цьогорічний рейтинг найбагатших людей світу за 2007 рік від журналу Forbes, їх сумарні статки складають приблизно один річний держбюджет України.
Зараз відбуваються спроби переписати Конституцію України, посиливши повноваження Президента. Але ж всім відомо, що нинішній парламент не прийме таку Конституцію, а надії на ще одні виснажливі дострокові перевибори зникли із розблокуванням роботи ВР. Тож команда Ющенка вже готується винести на всенародний референдум результати роботи конституційної комісії, сформованої таким чином, що більшість її членів лояльні особисто Віктору Андрійовичу. Оскільки наші обранці домовилися і про референдум щодо НАТО – дай Боже, щоб нарешті рахітичний радянський закон про референдуми був реформований, хоч би й під нові амбіційні проекти плебісцитів!
Втім, хоч політичні кризи начебто врегульовуються, насторожує нещирість навколо їх врегулювання. Газопостачання з Росії начебто відновлене в повному обсязі, але прямого договору між Газпромом і НАК "Нафтогаз України" не підписано. Верховна Рада почала працювати, але з легкістю "прокатила" скасування депутатської недоторканості. На словах народні обранці всі "за", а на ділі – першими ж перестали працювати картки для голосування якраз тої фракції, представники якої йшли на вибори з гаслом "закон один для всіх". І знову, як перед достроковими виборами до парламенту, невідома хвороба скосила членів Центральної виборчої комісії. Бо згідно з судовим рішенням вони зобов'язані зареєструвати нових депутатів Київської міської ради від БЮТ замість перебіжчиків. Але ж після цього розвалиться вдало створена "більшість земельного дерибану" мера Черновецького, і він не хоче з цим змиритися та шукає "підходи" до "потрібних людей", щоб відтягнути час торжества справедливості. В результаті – робота головного столичного органу самоврядування заблокована...
Щирість, проста людська щирість. Її більш за все не вистачає українським політикам, щоб побороти кризи і двовладдя. Останній приклад. Віктор Ющенко сказав у промові з нагоди нагородження лавреатів Шевченківської премії: "Ми зобов'язані відновити історичні символи нашої землі, очистити свій простір від тоталітарного звалища і, водночас, зупинити нову варварську тенденцію – руйнівну забудову унікальних історичних центрів Києва, Львова, Одеси, Ялти і десятків інших міст України". Слова Президента можна тільки вітати, але згадаймо: 15 березня 2007 року він заборонив висотну забудову в центрі столиці, а 20 серпня без будь-яких пояснень скасував цю заборону. Не будемо аналізувати зв'язок цього дивного жесту з будівництвом хмарочоса-монстра на дніпровських схилах за адресою вул. Грушевського, 9-А. Просто відзначимо (вкотре!) нещирість чудових фраз про захист української культури від новітніх варварів і не забудьмо про це, коли перед нами лежатиме виборчий бюлетень.
