Столичних активістів врятував Генадій Москаль, який ніби-то проходив поруч. У львівському 2006 таких "великодушних" чиновників не знайшлося. Щоправда, до опорівців люб'язно завітав пан Зеновій Сірик (тоді виконуючий обов'язки мера міста). Міській очільник жваво імітував процес активної співпраці з громадою, зронив кілька обіцянок і навіть спробував зупинити роботи на площі одним дзвінком з мобільного. От тільки, як помітили журналісти, при цьому не натиснувши на жодну клавішу телефону.
Натомість місцева влада столиці виявила безпосереднє зацікавлення у будівництві (за інформацією організаторів протесту, зацікавлення у спорудженні об'єкту має народний депутат фракції Блоку Юлії Тимошенко Іван Куровський). І правоохоронців використали як засіб для усунення перешкоди. Погана ідея, зважаючи на сучасний рівень розвитку мережі ЗМІ та громадського активізму в Україні.
Погана, передусім для місцевої влади та замовників незаконних будівельних робіт. Хоча, в більшості схожих випадків ці дві ролі грає один актор. Та й сценарії таких дійств сильно не різняться. Спритний підприємець з неабиякими зв'язками отримує в розпорядження земельну ділянку. Зауважте, не завжди незаконним шляхом. Частіше, ця ділянка потрапляє до його рук в результаті абсолютно чесного конкурсу. Підприємець бере на себе обов'язок дотримання всіх поставлених перед ним умов. На цій обіцянці справа ніби-то завмирає.
Львів та Київ – це не єдині свідки "будівельних протистоянь". Покращення інвестиційного клімату в Україні призводить до постійного збільшення грошових надходжень. Часто, результатом цього стає втілення чергового "грандіозного" задуму. Зокрема, не так вже й давно мешканці історичного району міста Кіровограда "дивувалися" божевільним продуктом архітектурної думки, який з'явився на центральній вулиці Леніна. Споруда по своїй формі нагадувала малу торгівельну точку, а через темні кольори зовнішнього оформлення в народі отримала назву "чорний ларьок". Звісно, жодного погодження з мешканцями навколишніх будинків як такого не було. В цьому випадку люди просто проґавили "момент". Проте один промах стає прикладом "як не треба робити". Наступного разу нога стане повз граблі і Кіровоград струсить низька протистоянь.
Та й чому тільки Кіровоград? Адже скільки схожих випадків було по всій Україні? А скільки пройшли повз увагу ЗМІ? Місцева влада вперто не бажає йти на діалог з мешканцями. Та й відверте ігнорування самого механізму погодження будівельних робіт вже давно перейшло в хронічну стадію. Паперові нормативи та погодження справно лягають в архіви документів, а Україна дивує світ та саму себе новизною архітектурних форм. Країна-базар, де поряд із церквою XVIII ст. "красує" чудо з пластику та скла. І якщо зацікавлені сторони вдячно мовчать, розсовуючи по кишенях зароблені статки, то безпосередні "жертви" стихійної забудови вже сьогодні готові взяти справу у свої руки. І в такому випадку Київський сценарій загрожує не тільки столиці, Львову чи Кіровограду, а й Україні в цілому. Гра в мовчанку триває, і переможе в ній той, хто першим наважиться заявити про своє існування.
