Міфи, стереотипи і кошмари мас-культ-демагогії

Є час, коли суспільство усвідомлює свої вищі цінності та ідеали і на духовному піднесенні соборно переходить на інший формат свого існування, керуючись цими ідеалами. Вдалий недавній приклад – ненасильницьке відновлення незалежности прибалтійських держав на початку 90-х років 20 століття. Але є і такий час, коли відстоювання ідеалів і вищих принципів стає наче неактуальним, і громадянське суспільство витісняється суспільством споживання. Суспільству споживання непотрібне ідеальне начало – те, що вимагає праці розуму і серця; воно настроєне на легкозасвоюваний корм – збудження найпростіших емоцій і почуттів, шаблонні форми думки.

Дискусійним є питання про існування органу (центру) свідомого керування глобальним суспільством споживання, яким стає людство планети Земля, але зрозуміло, що таке суспільство підлягає певним законам і принципам. Не називаючи їх всіх (бо це не є темою цієї статті), розглянемо, якими важелями ефективні менеджери суспільства споживання гальмують національний розвиток.

1) Фактор споживання. Метою глобалізації є керування смаками і цінностями сотень мільйонів і мільярдів людей в різних країнах. Дозволено певні "елітні почуття" для інтелігенції та менеджерського прошарку в країнах "золотого мільярду". Для решти ж – голівудський попкорн, нескінченні бойовики та мильні опери зі все більшим застосуванням комп'ютерних спецефектів для запаморочення голови (здається, самі фахівці Голівуду визначили, що існує сім чи трохи більше сценарних схем, під які підлягають сценарії 99% нових фільмів). Національний фактор нівелюється, він визнається лише як певна екзотика для привертання уваги публіки

Для "гомо совєтікус" смаки та цінності формують фахівці зі столиці колишньої метрополії. Кардинальних відмінностей від методів Голівуду немає, лише архетипні чи "культурні" знаки і символи розраховані на єдність постімперського культурного простору. Дещо інший стиль: пропоновані в останні роки візуальні образи – суміш фізичної, психологічної та сексуальної агресії. Це демонструється музичними поп-зірками, героями телеекранів та культових кінострічок. Все це узгоджується зі свідомою чи підсвідомою тягою значної частини "гомо совєтікус" до авторитарного стилю держуправління, сильної руки, "наведення порядку". Щоправда, іноді для більш сентиментальних натур пропонуються і милі казочки в стилі "Не народись красивою", що враховують чутливі сторони слов'янської душі (між іншим, цікаво, що цей серіал в Україні користувався значно більшим успіхом, ніж в Росії, що також може свідчити про відмінність національних типів та менталітетів).

2) Фактор керування. Керування масовою свідомістю стає важливим в білявиборний час. Для маніпуляції своїми виборцями найефективніше збудити сильні і споріднені емоції страху і ненависті до супротивника. Для впливу на чужого – посіяти роздратування діями близьких йому за світоглядом політичних сил, зневіру, нетерплячість, дезорієнтувати з метою втрати ясної політичної позиції. Найбільш дійовим є створення біполярності: ми і вони. Зі збільшенням імперської економічної та політичної потуги з початку нового століття метрополія провокує можливість якомога більше відділити цінності та смаки населення, що перебуває в сфері культурного та ідеологічного постімперського впливу від традиційного національного світосприйняття. Тому ворожість до всього українського, зневага і висміювання, акценти на різкість, віддаленість позицій, взаємну неприйнятність – риси останніх виборчих технологій імперських політтехнологів. Перерахуємо основні використовувані міфи для впливу як на свідомість, так і на підсвідомість (деякі з міфів "з бородою"): про нездатність українців до самоорганізації і самоуправління (мантри виборчих роликів – "Не так!", "Не змогли – досить!"); про окремішність галичан і про іншість західноукраїнської мови (живучість терміну "бандеровці", ототожнення воїнів ОУН-УПА з посібниками гітлерівців, з дивізією СС-Галичина, міф про віддаленість психології та мови "західняків" через її суміш з польською, угорською тощо); страх щодо поразки Православ'я від "західних" вірувань (католицизму, протестантизму) і звідси культ "панславізму" з лозунгами в стилі "православних комуністів", роздування кампанії "антиНАТО"; взагалі демонізація цивілізації Заходу, звідки все зло (міф в першу чергу для православних). Тому будь-які самостійні і не погоджені з Кремлем політичні рухи української влади зразу ж трактувалися залежними від імперії ЗМІ як ворожі братській країні, як посилення рабської залежності від демонічного Заходу. При всій очевидній для тверезого ока абсурдности і необґрунтованости використовуваних міфологем їх нав'язливість і відсутність переконливого в ЗМІ захисту українською владою власної позиції давала знаки. Характерним прикладом є період кінця 2005 – початку 2006 року, коли політичні кроки імперії (ціна на газ; використання бронемашин, які їздили без дозволу по українській території для "захисту" маяків від жменьки студентів; заборона імпорту українського м'яса і молока – лише найпомітніші) коментувалися постійно всіма непрезидентськими політичними силами – "це все влада винувата, що провокує Росію", імперські ж дії постійно виправдовувалися.

До цього додамо ще одну "політтехнологічну новинку": безпардонне заперечення кількасотлітнього імперського утиску української мови і культури; заперечення того, що сучасна мовна ситуація в суспільстві в цілому, зокрема в ЗМІ, в масовій культурі, в книжковому бізнесі є ненормальною і несправедливою. Дія на підсвідомість: заперечення "нормальности", природности, повноцінности української мови і культури.

Підсумовуючи сказане в цьому розділі, зазначимо його мету: розпізнати арсенал засобів супротивних до України сил з метою постановки задачі – виробити ефективні контрзасоби, в основі яких була би переконливість правди, сила моральної позиції, християнські гідність, витримка, благородство.

Є час, коли суспільство усвідомлює свої вищі цінності та ідеали і на духовному піднесенні соборно переходить на інший формат свого існування, керуючись цими ідеалами. Вдалий недавній приклад – ненасильницьке відновлення незалежности прибалтійських держав на початку 90-х років 20 століття. Але є і такий час, коли відстоювання ідеалів і вищих принципів стає наче неактуальним, і громадянське суспільство витісняється суспільством споживання. Суспільству споживання непотрібне ідеальне начало – те, що вимагає праці розуму і серця; воно настроєне на легкозасвоюваний корм – збудження найпростіших емоцій і почуттів, шаблонні форми думки.

Дискусійним є питання про існування органу (центру) свідомого керування глобальним суспільством споживання, яким стає людство планети Земля, але зрозуміло, що таке суспільство підлягає певним законам і принципам. Не називаючи їх всіх (бо це не є темою цієї статті), розглянемо, якими важелями ефективні менеджери суспільства споживання гальмують національний розвиток.

1) Фактор споживання. Метою глобалізації є керування смаками і цінностями сотень мільйонів і мільярдів людей в різних країнах. Дозволено певні "елітні почуття" для інтелігенції та менеджерського прошарку в країнах "золотого мільярду". Для решти ж – голівудський попкорн, нескінченні бойовики та мильні опери зі все більшим застосуванням комп'ютерних спецефектів для запаморочення голови (здається, самі фахівці Голівуду визначили, що існує сім чи трохи більше сценарних схем, під які підлягають сценарії 99% нових фільмів). Національний фактор нівелюється, він визнається лише як певна екзотика для привертання уваги публіки

Для "гомо совєтікус" смаки та цінності формують фахівці зі столиці колишньої метрополії. Кардинальних відмінностей від методів Голівуду немає, лише архетипні чи "культурні" знаки і символи розраховані на єдність постімперського культурного простору. Дещо інший стиль: пропоновані в останні роки візуальні образи – суміш фізичної, психологічної та сексуальної агресії. Це демонструється музичними поп-зірками, героями телеекранів та культових кінострічок. Все це узгоджується зі свідомою чи підсвідомою тягою значної частини "гомо совєтікус" до авторитарного стилю держуправління, сильної руки, "наведення порядку". Щоправда, іноді для більш сентиментальних натур пропонуються і милі казочки в стилі "Не народись красивою", що враховують чутливі сторони слов'янської душі (між іншим, цікаво, що цей серіал в Україні користувався значно більшим успіхом, ніж в Росії, що також може свідчити про відмінність національних типів та менталітетів).

2) Фактор керування. Керування масовою свідомістю стає важливим в білявиборний час. Для маніпуляції своїми виборцями найефективніше збудити сильні і споріднені емоції страху і ненависті до супротивника. Для впливу на чужого – посіяти роздратування діями близьких йому за світоглядом політичних сил, зневіру, нетерплячість, дезорієнтувати з метою втрати ясної політичної позиції. Найбільш дійовим є створення біполярності: ми і вони. Зі збільшенням імперської економічної та політичної потуги з початку нового століття метрополія провокує можливість якомога більше відділити цінності та смаки населення, що перебуває в сфері культурного та ідеологічного постімперського впливу від традиційного національного світосприйняття. Тому ворожість до всього українського, зневага і висміювання, акценти на різкість, віддаленість позицій, взаємну неприйнятність – риси останніх виборчих технологій імперських політтехнологів. Перерахуємо основні використовувані міфи для впливу як на свідомість, так і на підсвідомість (деякі з міфів "з бородою"): про нездатність українців до самоорганізації і самоуправління (мантри виборчих роликів – "Не так!", "Не змогли – досить!"); про окремішність галичан і про іншість західноукраїнської мови (живучість терміну "бандеровці", ототожнення воїнів ОУН-УПА з посібниками гітлерівців, з дивізією СС-Галичина, міф про віддаленість психології та мови "західняків" через її суміш з польською, угорською тощо); страх щодо поразки Православ'я від "західних" вірувань (католицизму, протестантизму) і звідси культ "панславізму" з лозунгами в стилі "православних комуністів", роздування кампанії "антиНАТО"; взагалі демонізація цивілізації Заходу, звідки все зло (міф в першу чергу для православних). Тому будь-які самостійні і не погоджені з Кремлем політичні рухи української влади зразу ж трактувалися залежними від імперії ЗМІ як ворожі братській країні, як посилення рабської залежності від демонічного Заходу. При всій очевидній для тверезого ока абсурдности і необґрунтованости використовуваних міфологем їх нав'язливість і відсутність переконливого в ЗМІ захисту українською владою власної позиції давала знаки. Характерним прикладом є період кінця 2005 – початку 2006 року, коли політичні кроки імперії (ціна на газ; використання бронемашин, які їздили без дозволу по українській території для "захисту" маяків від жменьки студентів; заборона імпорту українського м'яса і молока – лише найпомітніші) коментувалися постійно всіма непрезидентськими політичними силами – "це все влада винувата, що провокує Росію", імперські ж дії постійно виправдовувалися.

До цього додамо ще одну "політтехнологічну новинку": безпардонне заперечення кількасотлітнього імперського утиску української мови і культури; заперечення того, що сучасна мовна ситуація в суспільстві в цілому, зокрема в ЗМІ, в масовій культурі, в книжковому бізнесі є ненормальною і несправедливою. Дія на підсвідомість: заперечення "нормальности", природности, повноцінности української мови і культури.

Підсумовуючи сказане в цьому розділі, зазначимо його мету: розпізнати арсенал засобів супротивних до України сил з метою постановки задачі – виробити ефективні контрзасоби, в основі яких була би переконливість правди, сила моральної позиції, християнські гідність, витримка, благородство.

Є час, коли суспільство усвідомлює свої вищі цінності та ідеали і на духовному піднесенні соборно переходить на інший формат свого існування, керуючись цими ідеалами. Вдалий недавній приклад – ненасильницьке відновлення незалежности прибалтійських держав на початку 90-х років 20 століття. Але є і такий час, коли відстоювання ідеалів і вищих принципів стає наче неактуальним, і громадянське суспільство витісняється суспільством споживання. Суспільству споживання непотрібне ідеальне начало – те, що вимагає праці розуму і серця; воно настроєне на легкозасвоюваний корм – збудження найпростіших емоцій і почуттів, шаблонні форми думки.

Дискусійним є питання про існування органу (центру) свідомого керування глобальним суспільством споживання, яким стає людство планети Земля, але зрозуміло, що таке суспільство підлягає певним законам і принципам. Не називаючи їх всіх (бо це не є темою цієї статті), розглянемо, якими важелями ефективні менеджери суспільства споживання гальмують національний розвиток.

1) Фактор споживання. Метою глобалізації є керування смаками і цінностями сотень мільйонів і мільярдів людей в різних країнах. Дозволено певні "елітні почуття" для інтелігенції та менеджерського прошарку в країнах "золотого мільярду". Для решти ж – голівудський попкорн, нескінченні бойовики та мильні опери зі все більшим застосуванням комп'ютерних спецефектів для запаморочення голови (здається, самі фахівці Голівуду визначили, що існує сім чи трохи більше сценарних схем, під які підлягають сценарії 99% нових фільмів). Національний фактор нівелюється, він визнається лише як певна екзотика для привертання уваги публіки

Для "гомо совєтікус" смаки та цінності формують фахівці зі столиці колишньої метрополії. Кардинальних відмінностей від методів Голівуду немає, лише архетипні чи "культурні" знаки і символи розраховані на єдність постімперського культурного простору. Дещо інший стиль: пропоновані в останні роки візуальні образи – суміш фізичної, психологічної та сексуальної агресії. Це демонструється музичними поп-зірками, героями телеекранів та культових кінострічок. Все це узгоджується зі свідомою чи підсвідомою тягою значної частини "гомо совєтікус" до авторитарного стилю держуправління, сильної руки, "наведення порядку". Щоправда, іноді для більш сентиментальних натур пропонуються і милі казочки в стилі "Не народись красивою", що враховують чутливі сторони слов'янської душі (між іншим, цікаво, що цей серіал в Україні користувався значно більшим успіхом, ніж в Росії, що також може свідчити про відмінність національних типів та менталітетів).

2) Фактор керування. Керування масовою свідомістю стає важливим в білявиборний час. Для маніпуляції своїми виборцями найефективніше збудити сильні і споріднені емоції страху і ненависті до супротивника. Для впливу на чужого – посіяти роздратування діями близьких йому за світоглядом політичних сил, зневіру, нетерплячість, дезорієнтувати з метою втрати ясної політичної позиції. Найбільш дійовим є створення біполярності: ми і вони. Зі збільшенням імперської економічної та політичної потуги з початку нового століття метрополія провокує можливість якомога більше відділити цінності та смаки населення, що перебуває в сфері культурного та ідеологічного постімперського впливу від традиційного національного світосприйняття. Тому ворожість до всього українського, зневага і висміювання, акценти на різкість, віддаленість позицій, взаємну неприйнятність – риси останніх виборчих технологій імперських політтехнологів. Перерахуємо основні використовувані міфи для впливу як на свідомість, так і на підсвідомість (деякі з міфів "з бородою"): про нездатність українців до самоорганізації і самоуправління (мантри виборчих роликів – "Не так!", "Не змогли – досить!"); про окремішність галичан і про іншість західноукраїнської мови (живучість терміну "бандеровці", ототожнення воїнів ОУН-УПА з посібниками гітлерівців, з дивізією СС-Галичина, міф про віддаленість психології та мови "західняків" через її суміш з польською, угорською тощо); страх щодо поразки Православ'я від "західних" вірувань (католицизму, протестантизму) і звідси культ "панславізму" з лозунгами в стилі "православних комуністів", роздування кампанії "антиНАТО"; взагалі демонізація цивілізації Заходу, звідки все зло (міф в першу чергу для православних). Тому будь-які самостійні і не погоджені з Кремлем політичні рухи української влади зразу ж трактувалися залежними від імперії ЗМІ як ворожі братській країні, як посилення рабської залежності від демонічного Заходу. При всій очевидній для тверезого ока абсурдности і необґрунтованости використовуваних міфологем їх нав'язливість і відсутність переконливого в ЗМІ захисту українською владою власної позиції давала знаки. Характерним прикладом є період кінця 2005 – початку 2006 року, коли політичні кроки імперії (ціна на газ; використання бронемашин, які їздили без дозволу по українській території для "захисту" маяків від жменьки студентів; заборона імпорту українського м'яса і молока – лише найпомітніші) коментувалися постійно всіма непрезидентськими політичними силами – "це все влада винувата, що провокує Росію", імперські ж дії постійно виправдовувалися.

До цього додамо ще одну "політтехнологічну новинку": безпардонне заперечення кількасотлітнього імперського утиску української мови і культури; заперечення того, що сучасна мовна ситуація в суспільстві в цілому, зокрема в ЗМІ, в масовій культурі, в книжковому бізнесі є ненормальною і несправедливою. Дія на підсвідомість: заперечення "нормальности", природности, повноцінности української мови і культури.

Підсумовуючи сказане в цьому розділі, зазначимо його мету: розпізнати арсенал засобів супротивних до України сил з метою постановки задачі – виробити ефективні контрзасоби, в основі яких була би переконливість правди, сила моральної позиції, християнські гідність, витримка, благородство.

Ознайомитися повністю з цією статею можна через мій лінк: Національне почуття і національна свідомість як природна чеснота.