Ще одна цікава новина. В Сімферополі 7 травня розпочато акцію "В кожному вікні російський прапор", триколор. Щодо кількості розданих і використаних за призначенням прапорів нічого сказати не можу, побачимо, але чому тільки в Криму? Чому не по всій Україні, чому не в Литві, Польщі і Германії? Прапорів не вистачило, чи є сумніви щодо їх використання за призначенням?
І остання новина. Напередодні дня перемоги в Росії проведені дослідження, які показали, що основними ворогами росіяни вважають: США (25%), Грузію (25%) та Україну (21%). На четвертому місці з 8% опинилась Англія. До друзів віднесені: Китай (23%), Германія (17%) та Білорусія (14%). Результати опубліковані 8 травня. Досить знаково: серед ворогів опинились колишні союзники і "братні народи", а серед друзів – колишні вороги. "Пощастило на братерську любов" одним тільки білорусам, але судячи з займаного місця, і їх "щастя" буде недовгим – змінюються часи, змінюються пріорітети.
А тепер давайте співставимо вищенаведене докупи. І що ми отримаємо? А отримаємо ми наступне.
Германія стала другом російського народу. І Китай, для якого асиміляція російського Далекого Сходу є лише питанням часу, став другом. А Україна та Грузія, які спільно з іншими народами виборювали Перемогу і оплатили її незчисленими людськими життями; Сполучені Штати Америки, які були союзниками у війні проти фашизму в другій світовій, – стали ворогами сучасної Росії. А в нас при згадці про УПА – "ганьба"...
Прапор, під яким в роки Великої вітчизняної присягали на вірність фашизму і фюреру біля 800 000 власівців, сьогодні роздають в Криму і пропонують громадянам України вивішувати в своїх вікнах. Не державний, і не прапор перемоги – російський триколор. І це не розглядається як "ганьба". А от при згадці про УПА – "ганьба"...
Неприємно? Про Україну як ворога росіян – так. Але не дуже. Про російські прапори в Криму – також неприємно. Але то ще питання, хто і для яких цілей ті прапори брав. Бо можливо і сам би взяв. А ось щодо "ганьба" – ви знаєте, не сумно. Ну не сумно, і все тут. І причина проста: якщо в Україні Президенту можуть сказати "Ганьба", то це про щось таки говорить. Наприклад, про демократію. Про український менталітет. Про свободу слова. Про впертість і самоповагу в кінці кінців – ну так їх виховали.
І хай неприємно, але не сумно. Принаймні не настільки сумно, як вигляд російського парламенту, який Путіну стоячи і на біс... Ну просто як діти: з ким вказали дружити – дружать, а з ким вкажуть воювати – підуть війною. Всі як один. Хоча ні, той "один" точно воювати не піде – кріпаків і дурнів і так вистачає.
А те, що в нас хтось там Президенту "Ганьба" вигукнув, чи може в прапорі не розібрався – так то минеться. І в цьму немає жодного сумніву так само, як і в тому, що колись московські прапори до Дня Перемоги вішали по половині Європи, а сьогодні і в Росії не всюди. Минає час імперій, під прапорами яких полягли і були скалічені мільйони, – лишаються звичайні люди із звичайними почуттями: любов'ю, самоповагою, впертістю. Лишається Свобода і Правда Народу. І єдина Україна.
А це приємно.
