Атмосфера песимізму, що вже довгий час панує в Україні, природно штовхає на певні дії з метою врегулювання ситуації. Електронне видання "Українська правда" навела чудову цитату народного депутата Каськіва, який у відчаї зазначив: "Тато" й "мама" так сваряться, навіть не помічають як горить їхня хата. Чудове відображення складної ситуації стиснуте в одне речення, майже геніально... Хоча з рангом "тато" та "мама" він звичайно перебільшив. Адже наведені особи навіть не мають права стояти в черзі за високим званням батьків нації. Тоді виникає питання: що робити дітям у той час, коли незаконні батьки палять нашу з вами хату? Варіанти рішень пропоную розглянути далі...
1. нічого не робити – автоматично відпадає. Отже робити щось треба, зокрема кожному і в останню чергу політикам...
2. якщо вже вирішено робити, то що? Напевне будь – яка робота пов'язана із інтересам України йтиме лише на користь. А отже слід творити власну, дійсно незалежну та процвітаючу державу
3. яким чином? На це здатен кожен. Починати треба звісно ж із себе. Перша дія – це викидати за собою сміття коли відпочиваєш у парку або на природі, здороватись із оточуючими, навіть з незнайомими людьми, адже це багато що може розповісти про нашу культуру...
4. замість виливати негатив на політиків, сусідів та, в першу чергу, на себе, слід більше приділяти уваги розбудові, ніж руйнуванню. І виконувати це за маршрутом думка – слово – вчинок...
5. як би там не було, але все ж наснагу в будь-якій праці дають не стільки матеріальні заохочення, скільки ідеологічне підґрунтя. Для прикладу пропоную порівняння: жінки, що готує борщ за гроші та жінки, яка це робить, аби нагодувати дитину. У яку із двох страв душі буде вкладено більше?
6. жоден з громадян держави не може бути переможцем у той час, коли країна є переможеною. Якщо хтось себе таким вважає – то запевняю, що це є тільки короткочасна ілюзія перемоги... Справжня Перемога відчувається у серці, яке неможливо ошукати. Вона перебуває з кожнім від малого до великого та викликає загальнонаціональну ейфорію.
7. отже, народ має відчути себе Переможцем, як загально так і приватно. Кожен громадянин в такому випадку долучиться до спільної Перемоги, відчує власну незамінність та потрібність. І поширюватиме цей вогонь не тільки по селу, місту чи регіону, а по всій Україні. Тоді запалає довгоочікувана Єдність, фундаментом якій слугуватиме причетність та гордість за те, що Я – Українець!!!
P.S. Лише у достойних дітей нації можуть бути достойні національні "батьки", які дбатимуть про власну домівку, а не сваритимуться під час її пожежі...
