Прийнявши чи не найкращу в Європі Конституцію, яка в себе включила всі новітні надбання наукового та практичного державотворення, прийнявши тисячі законів ми зіткнулися з банальною проблемою: як все це виконувати і всього того дотримуватися?
Якщо із Конституцією вже виникають складнощі, бо кожна з політичних сил намагається трактувати її власноруч, то із законами виходить все іще гірше, бо попри те, що вони затверджені, їх же ж треба знати, аби додержуватися.
Проте, проблему складають не стільки самі закони та їх кількість, скільки дивні для будь-якої демократії виключення в їх дії стосовно окремих осіб, а також повна правова непідготовленість пересічного українського громадянина.
Здавалося б, що простіше: дати "на лапу" посадовцю, чи розібратися з юридичним боком справи, аби не потрапляти у прикрі ситуації. В нашій ситуації поки що кращим виходом виявляється перше, бо бурхлива діяльність парламентарів зайвий раз вказує на те, що будь-які зміни до законодавства мають під собою вельми меркантильне підгрунття, оскільки таким чином закладаються механізми збагачення для зацікавленої групи людей.
Однак, є ще галузь в нашій державі, яка дуже повільно піддається змінам – це система правоохоронних органів. Якщо взяти будь-яку іншу галузь, то наближення до європейських норм і стандартів здається значним, а правоохоронна система, попри те, що за роки незалежності її діяльність була максимально законодавчо регламентована і наразі лише доповнюється у відповідності до рекомендацій ПАРЄ та інших міжнародних інституцій, залишається з рештою тільки модернізацією радянських по суті відомств.
От і виникла необхідність проведення ґрунтовних реформ вказаної царини, спираючись на іноземний досвід, а також вжиття певних заходів щодо підвищення обізнаності населення у тому, хто з українських правоохоронців і за що відповідає.
З рештою проведення в Україні Міжнародної конференції "Захист демократичних цінностей і дотримання прав людини в діяльності спецслужб", яка була проведена нещодавно у Києві, і стало одним із важливих кроків на шляху реформування вітчизняної системи захисту правопорядку.
Проте, відзначаючи певну сучасну відкритість українських спецслужб, які стали першим ешелоном, котрий зараз піддається реформуванню, хотілося б пригадати, що з цього приводу не дуже доречні утопічні ідеї навколо суцільного розкриття секретних архівів та проведення люстрації.
Якщо цей досвід прийшовся допіру в Чехії та Польщі, то в Україні такий шлях може загрожувати куди більшими проблемами у майбутньому.
Природно, що в українців (а чим ми гірші за європейців?), які сплачують податки, виникає природне бажання відчувати себе в цій країні комфортно, відчуваючи захищеність свого життя, майна та благополуччя.
З останнім, звісно, виникає питання до Уряду і не тільки Юлії Тимошенко, а в принципі, проте, решта – це пряме зобов'язання держави гарантувати Конституційні права і свободи громадян.
А хто в Україні, навіть з числа представників так званого молодого покоління, дає собі раду в переліку тих прав і свобод? Хто має рацію, що то воно є демократичні цінності?
У обтяжливих, як за мовою, так і за вагою, юридичних книжках переважно минулого століття, система правоохоронних органів виглядає таким собі монстром з масою дублюючих функцій і перекриттям між собою у досить широкому спектрі проявів. А діяльність спецслужб взагалі не підпадала під жодну з названих категорій, бо мала власне утаємничене законодавство.
Тепер ситуація, особливо враховуючи доволі корисну участь у розробці змін і доповнень до чинного законодавства з боку правозахисних організацій та закордонних фахівців, як це не прикро лунає для колишніх працівників спецслужби, які вважають неприпустимим пускати іноземців у свою "святая святих", значно змінилася.
Були прийняті і запущені багато законів, які чітко регламентують роботу українських спецслужб у більшості її проявів: від контррозвідки до боротьби із корупцією та міжнародним тероризмом.
Значне збільшення зовнішнього контролю над використанням спеціальних технічних засобів надало реальну можливість обмежувати права і свободи громадянина не огульно, а лише у виключних випадках, на що необхідний відповідний дозвіл судових інстанцій. Саме у такий спосіб і організована діяльність спецслужб європейських країн.
І це не повний перелік проблем, які вже вирішені, в контексті недоторканості прав і свобод громадянина, що й було відповідно оцінено світовою спільнотою, яка прийняла Україну до своїх інституцій в якості рівноправного члена.
Близькість моделей державного управління з країнами ЄС надає також достатньо чіткі перспективи подальшої поступової інтеграції України в євроатлантичні структури, оскільки саме це і є практично єдиною можливістю у глобалізованому світі забезпечити реальні можливості щодо захисту національних інтересів України.
Ґвалт, який здіймається щедро фінансованими з-за кордону політиками, ностальгуючими за часами СРСР та "розвиненим соціалізмом", не несе ані чого корисного для нашої країни в сучасних умовах жорсткої світової конкуренції. Насамперед, дуже важливим сьогодні є необхідність чіткого усвідомлення, що Україна вже майже сімнадцять років своєї незалежності перебуває сам на сам зі своїми проблемами, і за ці роки аніхто не надав таку очікувану нашими політиками-інтернаціоналістами допомогу.
Навіть колишні радянські братські республіки останнім часом відходять від теплих партнерських взаємовідносин, влаштовуючи дедалі жорсткіше конкурентне протистояння. Заручником цього протистояння залишаються прості люди, які не усвідомлюють, що ні Росія, ні Білорусь, ні навіть Грузія не поступляться своїми національними інтересами ні на грам заради України, яка чомусь, на їхню думку, у всьому має проявляти "братську" толерантність, потерпаючи чергові прикрі поразки.
І тому, поки об'єднана Європа ще здатна пережити деякі незначні для неї ускладнення у зовнішньополітичних взаєминах з Росією та іншими центрами впливу, що зацікавлені в опануванні українськими природними та людськими ресурсами, маючи свій хист від зміцнення своїх позицій на континенті, Україні конче потрібно підготовитися і увійти у європейську родину рівноправних народів.
Про це свідчать непоодинокі сигнали, які отримує Україна після Бухарестського самміту НАТО, оскільки тому ж Альянсові вигідно мати стабільного миролюбного і працьовитого партнера на Сході, на якого можна покластися, насамперед, у питаннях підтримання стабільності у регіоні та зміцнення миру, адже, та ж Туреччина, яка вже впритул наблизилася до інтеграції в Європу створюватиме більше негараздів своєю агресивною політикою по відношенню до країн-сусідів (чого тільки варті оті "великодержавні" замашки щодо нанесення превентивних військових ударів по іракській території у "холодному" протистоянні з курдським населенням).
Все це має місце не лише через те, що діяльність курдських сепаратисті загрожує національній безпеці Туреччини, а з причин того, що у цій країні спецслужби не перебувають під громадським контролем, сама наявність котрого гарантувала адекватні заходи у відповідь.
"Є достатній міжнародний досвід у забезпеченні гарантій громадського контролю з боку суспільства", повідомив Професор Університету графства Дурхам Ян Лі (Велика Британія), розповівши, що в деяких країнах вже запроваджено альтернативні процедури для судового розгляду справ людей, котрі звинувачують спецслужби у порушенні їхніх прав.
В свою чергу, Євген Захаров з Харківської правозахисної групи виступає за впровадження світової практики щодо оприлюднення статистики судових дозволів на здійснення спеціальних технічних заходів. Саме це, на його думку, дозволить забезпечити обґрунтованість тимчасового обмеження прав і свобод громадян.
І в таких складних умовах, Президент України Віктор Ющенко, проголосивши тотальну війну корупції, і полягається на Генеральну прокуратуру та СБУ, доручивши цим відомствам активізувати свою роботу на вказаному напрямі. Проте, всім відомо, щоб довести в суді факт зловживання своїм службовим становищем з боку посадовця, у т.ч. судді та правоохоронця, без переконливих свідчень потерпілої сторони практично не можливо, а затримання хабарника звісно буде найбільш переконливим, якщо відбудеться "на гарячому".
Саме через це СБУ і звернулася по допомогу до громадськості, яка вже давно має перестати вбачати в Службі примару "контори" радянського зразка з необмеженими повноваженнями.
Проте, відмирання стереотипів йде дуже повільно, не в останню чергу за рахунок галасу політиків, які для самореклами вигадують все більш недолугі казки про діяльність СБУ, зовсім не тямлячи, що ця структура собою являє, на що здатна та для чого призначена.
Постійне звинувачення спецслужби у різноманітних утисках політиків (це вже стало фірмовою ознакою майже всіх політичних скандалістів, починаючи від наших Наталі Вітренко та Володимира Корнілова, закінчуючи такими російськими українофобами, як Костянтин Затулін, Юрій Лужков, Михайло Леонтьєв та іншими) є яскравим, на мій погляд, свідченням правильності обраного нею курсу: не мовчазної метушні для прикриттясвоєї бездіяльності, а публічних дій, що мають на меті довести до відома всіх, що перед законом в Україні всі мають бути рівні.
P.S. Як ви гадаєте, чому офіційна Росія досі не може пояснити публічно своє негативне ставлення до євроінтеграції України? Здається це вже привід для наступної статті.
