Де я знайшов у БЮТі національну орієнтацію?

Запитання від читача: Добре, Ekainе, ти мені... якось поясниш, де і з якого місця виколупав у БЮТ національну орієнтацію.

Коментар читача: А я навіть не допитувався. Бо якщо національно орієнтований Ekain знаходить в БЮТі те, що й Веддаарді там не знайшов... ну що ж...

Де я знайшов у БЮТі національну орієнтацію? Та ніде не знайшов. Був там колись Левко Лук'яненко, але він симпатик МАУПу, тобто не та національна орієнтація, що мене привертає. Справа суто естетична. Так сталося, що я не людина телебачення чи кіно. Я людина радіо та Інтернету. Коли не було Інтернету, то був людиною лише радіо. Короткохвильового радіо. Звідти й багатьма мовами володію достатньо, щоб випуск новин зрозуміти чи об'яву передачі, чи назву пісні. Але зараз у Києві майже не можливо слухати на коротких хвилях – багато шумів, потужний сигнал "Проміню" всі діапазони забиває. А ще геополітичні інтереси основних гравців у радіо просторі змінились, і передачі зараз йдуть вже не тими мовами, що у 80-х та 90-х, а я вже не зовсім молодий та не встигаю швидко з новими мовами знайомитись. Ось і доводиться інколи, коли не маю можливості слухати веб-радостанції, звертатись до ультракоротких хвиль, або як зараз кажуть на англійський манер – Еф-Ем.

Десь з 2003-го року з Еф-Ем майже зникли українські виконавці. За винятком Скрипки, Кузьми та "Океану Ельзи", мабуть. Та й їх поява була святом. Нє фармат! Хто там очолював уряд? Кінах, Янукович?

Після помаранчевої революції інколи український репертуар досягав дуже відчутної долі. Радіо "Київ" взагалі нічого неукраїнського не передавало. Тимошенко була прем'єркою. Потім очолив уряд Єхануров. Українське нібито збереглось, але вже відчутно менше. Потім Янукович... Знов попсня та блатняк. Ну заради справедливості все ж визнаю, що українське взагалі не зникло. Принаймні, більше ніж у 2003-2004-му його збереглося. Та й попсні все ж більше ніж блатняка.

Потім повертається Тимошенко. І знов розширюється український репертуар. Не так як у 2005-му у її перше пришестя, але є тенденція.

Тому Тимошенко мене влаштовує естетично. Опосередковано, через слух. І не її власним голосом. Але мені комфортніше слухати радіо, коли при владі вона.

Не сприймайте цей мій нарис дуже серйозно. Але все ж таки... Опосередковано на радіо ефір впливає Нацрада з телебачення та радіомовлення. Можливо, Міністерство культури. Також очікування власників та редакторів. Виходить, що у кожному жарті є доля правди.

Ми чого хочемо від політиків? Щоб ми жили у комфортному середовищі, так? Цей комфорт це безпека, добробут, але не лише вони. Ми хочемо зодовільнення культурних потреб, прагнемо адекватної мовної політики. Де ж критерій успіху чи неуспіху того чи іншого політика? Де здобутки чи втрати? Чи не у прикладах з повсякденного життя? Чи не на тих же радіо-хвилях?