Псевдоросіяни – біда російського народу

Досліджуючи причини і наслідки, які має Україна від "дружби" з нашими сусідами-москалями, я натрапив на дуже цікаву інформацію, яка показує, що не все у них там так однозначно.

Процитую, що пише з приводу волання п'ятої колони щодо захисту

в Україні "русского языка, русской истории и прав русскоязычного населения" у своїй книзі "Гетьманич Орлик" письменник Іван Корсак

(Хоча після прочитаного мені хотілося, щоб такі сусіди були від нас подалі або принаймні за міцною огорожею):

"Справді, російська культура, в найширшому розумінні, потребує дбайливого ставлення, вимагає захисту добрий, трудолюбивий і надзвичайно талановитий російський народ. Насамперед захисту від російського канібальського шовінізму, від певної час¬тини політичної еліти, а насправді – від непрохмелілого та вічно заздрісного босяка й волоцюги, що запаскудив величезні території своєї країни, однак все ж тремтячою з перепою рукою спрагло тягнеться до чужої; отого задрипанця, який з упертістю, гідною кращого застосування, щосили пнеться пересварити росіянина з естонцем і латишем, литовцем і україн¬цем, грузином і молдаванином (інколи, на жаль, йому таки це вдається). Слава Богу, цей вчаділий босяк не належить до шанованої у світі Росії – Росії від Герцена і Рилєєва до Росії Сахарова. Він брутально і без¬пардонно махлює, коли, викрадений у народу, чіпляє на власні груди напис "росіянин". І це треба чітко ро¬зуміти і відділяти, інакше тінь незаслужено падатиме на весь народ.

Найзапекліший ворог Росії не здатен так ганьби¬ти російський народ, як це робить деяка верхівка, точніше шовіністична частина політичної еліти. Бо бруд її, хоч і неправомірно, механічно переноситься і спотворює враження про весь народ. Досить про¬цитувати класика російської літератури Дмитра Мережковського ("Христос і Антихрист"): "Проклятая страна, проклятий народ! Вонь, кровь и грязь. Труд¬но решить, чего больше. Кажется, грязи. Хорошо сказал датский король: "Ежели московские послы снова будут ко мне, построю для них свиной хлев, ибо где они постоят, там полгода жить никто не может без смрада". По определению одного француза: "Московит – человек Платона, животное без перьев, у которого есть все, что свойственно природе человека, кроме чистоты и разума". И эти смрадные дикари, крещеные медведи, которые становятся из страшных жалкими, превращаясь в европейских обезьян, себя одних считают людьми, а всех остальных скотами!".

Помити свої кирзові чоботи в Індійському океані чи на кримському узбережжі України – хіба це заба¬ганка простого росіянина? Водночас пам'ятаємо, що то не сьогоднішня вигадка російських клоунів-лжедержавців, "синів юриста", – саме про завоювання Індії мріяв Петро І (принагідно загарбавши Китай).

І, може, й помив би ті брудні чоботи, якби не згнив живцем від сифілісу... Можна собі лише уявити!".

Жах! Це сторінки історії, якої ми ще не знаємо.

Історичні реалії показують, що ніякі загравання з москалями ніколи не закінчувалися для українців добром. Для них похід у Європу можливий тільки через нас і тільки після загарбання нашої території та перетворення українців на рабів.

А для нас – українців – єдиний шлях – це зміцнювати свою державу, проявляти нетерпимість до всього, що створює небезпеку для національних інтересів, як в Україні так і за її межами (не проходити мимо,

а підказувати, вимагати і виправляти ситуацію) і активно включатися в усі питання, що стосуються виховання молоді.

Тільки міцна Українська держава змусить москалів зупинитися, бо вони визнають лише силу!

Слава Україні!

Слава героям!