Ностальгія за оманою

В час шоу-політики людей цікавлять лише видовища. Політичні теле-шоу – найкраще відображення сутності українського політикуму. Секрет будь-якого шоу простий – менше обтяжливого змісту, більше красивої форми, фантиків. Блискуча упаковка нашої політики – необхідна умова споживання її виборцями.

Я ностальгійно згадую часи боротьби ідеологій, гортаючи сторінки товстезної книги з історії ВКП (б). Великі ідеології не менш великої епохи. Кажуть, що зараз їх час пройшов. Вони канули в лету разом зі своїми ідеологами. А так це чи ні не важко перевірити по результатам чергових виборів, що з кожним роком засвідчують – чітко ідеологічно спрямовані партії приречені зникнути з політичної арени в найближчі роки.

Не варто вдаватись до пояснень, адже всім зрозуміло звідки, наприклад нині ще береться електорат в чітко ідеологічної партії КПУ і куди він зникає. Чекати на молодь в лавах лівого руху теж годі сподіватись. Всі спроби організувати ліву молодь зазвичай виявляються замовними проектами одноденками або ж обмежуються беззмістовним і пустим лементом з антиглобалістським чи анархістським присмаком, що не виходить за межі мережі Інтернет, та й то поступово зникає. Одним словом – дитячі забавки.

Якщо приглянутись – то в ліберальному таборі справи ще гірші. Жодна партія, що не тільки постулює, а й провадить в життя ліберальну чи консервативну ідеологію як провідний принцип не представлена ані в парламенті ані в широкому громадсько-політичному дискурсі. Ліберальна ідеологія – опора середнього класу, класу дрібних власників та найманих працівників з високими окладами – невже вона нині нікому не потрібна. Виявляться це дійсно так.

В час шоу-політики людей цікавлять лише видовища. Політичні теле-шоу – найкраще відображення сутності українського політикуму. Секрет будь-якого шоу простий – менше обтяжливого змісту, більше красивої форми, фантиків. Блискуча упаковка нашої політики – необхідна умова споживання її виборцями. Обов'язковими елементом в цьому випадку є виняткова видовищність: блокування трибуни, образа, війна компроматів, обливання брудом, бульварні історії та гори красивої, трохи солодкуватої на смак гидоти. Повірте, це краще аніж гарний мексиканський серіал для дев'яностих. Політичні шоу – незмінні лідери рейтингів.

Бажання все зробити політичним жодними чином нині не пов'язане з будь-якою формою громадської свідомості та занепокоєності майбутнім. Тільки жорстка боротьба за рейтинг. А хто вам забезпечуватиме рейтинг? Ідеологічність? Принциповість? Відповідь – лише PR. Всемогутнє поняття, що насправді виявляється абсолютно пустим. Беззмістовна форма комунікації коли в маси транслюється лише симулякр політичного змісту. Кого цікавить вирішення комунальних проблем міста, якість медичного обслуговування, освіти і т.д. Значно простіше здійняти галас на пустому місці, виступити зі знезмістовленою проповіддю, симулювати образи та перешкоди, через які неможливо працювати. Українська політика – виявляється індустрією народження міфів. Їх продукування – основа електоральної привабливості.

Ідеологія – ще одна форма омани. Це беззаперечно. Та чи не могла в свій час така омана мати позитивний ефект. Ностальгійні питання. Утопічність у всіх її формах – це все ж таки деяке спрямування до кращого, протест проте зневіри і розпачу. Віра в майбутнє чи в теперішнє, в залежності від обраної позиції. Віра підмінює реальність, та це все ж таки віра в щось високе. Віра в щасливе життя, в справедливість. Час минув, жоден не хоче вірити, потрібне лише окоглядне шоу.