Для вселенського патріарха українці – зайди?

Свято або ганьба?

Щойно в новинах пролунало про літургію на Володимирській гірці у Києві, що була проведена російською та грецькою мовою. Нашої мови нібито не існує. Вона не літургійна для Дроздова Другого та Бартоломео Істамбульського. Вибачте, але після цього мовного демаршу я не можу називати їхні імена без сарказму.

Цікаво, чи розуміє президент та свідомі українці, що тим візитом їх насправді зганьбили?

Порівняйте з візитом Папи Римського у 2000-му. Бачите різницю? Там була повага до нас, незалежно від наших конфесійних уподобань. Повага, як до українців. А тут візит до землі, на якій є святині, але яка волею долі чужа, окупована нами, українцями. Так саме як резиденція Бартоломео знаходиться у окупованій мусульманами-турками Візантії, або Єрусалімські святині – лише анклав серед океану мусульман та моря іудеїв. Нам продемонстрували відношення до нас, як до чужинців на нашій землі. Возрадуємось?

Президент Україне не мав права брати участь у цьому зверхньому шабаші. Це мав бути приватний візит духовного ієрарха до своїх прихильників. Не більше шани ніж нігерійцю Аделаджі та його пастві з церкви Черновецького. На державному рівні це не треба було відзначати. Це велика помилка від незрілості держави та від неусвідомлення можновладцями самої ідеї української державності. А також це нагода для само-піару тим, хто встиг притулитись до події.

Давно вже час назвати речі своїми іменами. Українцеві не місце у московській церкві. Якщо українську церкву не підтримує Стамбул, то нема чого відбивати уклони її керівникові. Поки не відбудуться певні зміни у політиці релігійних керівників.

Президент каже про обєднання церков. Але навіщо? Є прециденти в історії, Україна не унікальна. Миру та розуміння досягли і без обєднання. Але треба усвідомити, що саме розділяє, підпорядкування чи позацерковні фактори. Принаймні не треба виправдовувати власну короткозорість та небажання відстоювати інтереси українців нібито боротьбою за велику справу обєднання церков. Вороги спекулюють на розєднанні/обєднанні та виторговують та вичавлюють поступки від президента та від усіх нас.

Поділ церков – це не проблема. Аналогічне було у Греції. Після набуття Грецією незалежності від Османської Туреччини Константинопіль не визнав грецьку православну церкву і у Греції утворились приходи двох православних церков: Грецької та Константинопільсткої. Потім протиріччя вщухли, коли Греція відстояла свою незалежність та довела свою життєхдатність. Зараз лише церковні ієрархи та фахівці від релігієзнавства та державного контролю розрізняють де чий прихід. Протиріч нема і для пересічного грека не має жоднго значення, яке підпорядкування у церкви. куди він звик ходити. Таке має відбутись і у нас. Влада, СБУ повинні знищити ворожу агентуру, депортувати агітаторів, що ховаються під рясами, ретельно контролювати, щоб церкви займалися лише статутною діяльністю, тоді через роки протистояння зникне і не буде вже різниці, чий патріархат де. Одночасно на Стамбульські духовні органи треба чинити тиск стосовно визнання української мови літургійною мовою, бо мова – це буде лише один фактор, що відрізнятиме конфесії, якщо приборкати діяльність ФСБ.

У церковних справах двомовність доречна, можна не наполягати на суто українській, але українська мова повинна стати рівноправною з російською у церкві. Інакше церква стане постіним джерелом розбрату в Україні та мовної диференціації жителів України.