Нема щастя – так нещастя підмогло!

Такі не дуже веселі думки спадають на гадку, коли спостерігаєш це давно забуте політичне затишшя на теренах нашої Батьківщини, яке виникло завдяки...трагедії повені.

Читачі погодяться, що сконсолідоване голосування по бюджету показало, що суспільство і політикум таки є взмозі об'днатися попри прогнози і вороже ворожбіння всіх "знавців" від політики і підкилимних інтриг.

Зверніть увагу – всі ЗМІ "встидливо" оминають цей факт! А тому, що він не є "смаженим", від нього не несе звичним їдким душком, тут нема скандалу! Що ж тут цікавого може бути для наших горе-політологів чи то політиканів?

А між тим факт красномовний! Пригадайте сталеві нотки прем'єрки про можливість прийняття виключно урядової версії бюджету, згадайте запеклі дискусії і дохлі прогнози із можливості його прийняття! Вороги державності задоволено потрали руки від захоплення перспективою колапсу економіки...

Та втрутився Господь. Зіслав на нас чи то кару, мов натих євреїв в пустелі, а може зовсім і не кару? Шкода безмежно втрачені людські життя. Їм належалося би згодом поставити величавого пам'ятника! Але коли вдуматися, то ця національна трагедія показала всю мізерію політичної тріскотні в Україні! Погляньте! Бюджет був прийнятий фантастичною більшістю у понад чотири сотні голосів! І який бюджет – Президентський! І нікому від цього корона з голови не впала. Навпаки. Дружненько поаплодували і взялися до праці! Пліч-о-пліч, Президент, прем'р, всі урядовці працюють над ліквідацією наслідків трагедії.

Виникає питання, а що би було з країною, коли б не катастрофічна повінь? Так би і лаялися і смикалися через висмоктані з пальця проблеми, а насправді через те – хто перший сказав "мяу"? Це голосування проявило мов в краплі води, що реальними загрозами державності є виключно персональнв амбіції! І тільки.

Завдяки біді і горю, замовкли тупі і заялоджені розмови про вибори, про рейтинги, про лідерство...Тільки зовсім звироднілі "політологи" пробують ще і ще раз повернутися у звичні для них мутні потоки пліток і інсинуацій.

Колись великий Нечуй-Левицький закінчив свій, такий дуже український твір "Кайдашева сім'я", характерною фразою, що колотнеча припинилася через нікчемну грушу тоді, коли вона зісохла!

То може спільна трагедія послужить нам всі і спільним уроком, як і тим древнім євреям?