- це майже сакраментальне питання, що міститься в крилатому рядочку відомого радянського шлягера, нині, і вже вкотре (!), в світлі російсько-грузинського військового конфлікту набуває особливого змісту – фактично цілковито протилежного тому, що вкладався в нього авторами цієї антивоєнної пісні.
Насправді, висловлений у творі смисл ніколи й не відповідав дійсності. Для радянської "Імперії зла" було звичною справою обставляти різною пацифістською мішурою свою істинно мілітаристську сутність. Війна й тепер залишається для Росії, що проголосила себе правонаступницею СРСР, головним інструментом запровадження як зовнішньої, так і внутрішньої політики (Придністров'є, Чечня).
Розв'язана Росією збройна агресія проти Грузії, віроломне вторгнення російських загарбників на територію незалежної демократичної держави стало логічним продовженням цілеспрямованої й планомірно здійснюваної РФ сепаратистської щодо Грузії політики, її спроб розколоти країну зсередини, адже Кремль як міг всіляко підігрівав антигрузинські настрої в Південній Осетії, роздаючи місцевому населенню російські паспорти, максимально сприяючи встановленій тут проросійській владі з відповідним її фінансуванням, в тому числі – озброєнням. А початку активної стадії збройного конфлікту передувала низка провокацій з боку російських військових.
Трагічні події в Грузії знайшли відгук в українському суспільстві. Найперше, масова реакція проявилася в Інтернет-просторі: у жвавих обмінах думками на форумах і чатах, в численних коментарях й репліках під інформаційними повідомленнями та аналітичними статтями щодо ескалації військового протистояння. У висловлюваннях української Інтернет-аудиторії значно переважає гнів і обурення діями Кремля, гостра критика цинізму російської влади з приводу методів запровадження "операции по принуждению к миру" та щира підтримка Грузії.
Наші співвітчизники – громадяни України різних національностей – разом зі словами сердечного співчуття у зв'язку з людськими втратами з обох воюючих сторін та мирного населення, заявляють про свою солідарність з грузинським народом, який, до речі, в багатьох репліках підкреслено називається братнім, немов демонстративний протест проти нав'язуваного українцям промосковською (читай проімперською) пропагандою в якості "братнього" – російського.
Серед представлених думок є й такі, і їх, що характерно, чимало, які містять занепокоєння з приводу можливого повторення заздалегідь підготовленого і останніми днями таки здійсненого РФ "Південно-Осетинського сценарію", але вже для України. І справді, ситуація в Криму не може не викликати серйозного занепокоєння. Антиукраїнські безчинства, регулярно влаштовувані там проросійською 5 колоною та активне й показове сприяння цьому Москви – це тривожний сигнал для всього українського суспільства та насамперед влади, що й досі ніби "нічого такого" не помічає.
Зі "стратегічного партнера" для України Росія давно перетворилася (і взагалі, чи була вона колись такою?) на щонайменше й м'яко кажучи стратегічного неприятеля, щоб не сказати ще жорсткіше. Вона ж сама не оминає найменшої нагоди нагадати про це!
В цьому зв'язку дискусія навколо набуття Україною ПДЧ та подальшого вступу до НАТО набуває особливої гостроти й актуальності для нашої країни. Посилення і без того вкрай негативних для України геополітичних факторів однозначно засвідчують правильність обраного курсу на вступ до Альянсу. Саме приєднання країни до євроатлантичної системи колективної безпеки виступає чи не найбільшим гарантом збереження національно-територіальної цілісності держави, Соборності земель та української ідентичності країни. Нині ж цьому процесові мають посприяти всі національно-демократичні, патріотичні сили.
Події в Грузії – це сигнал до загальної мобілізації політичної активності на захист національних інтересів, запровадження дієвої, тотальної й найжорсткішої кампанії з нейтралізації антиукраїнського елементу всередині Держави.
http://spetskor.dp.ua/
