Кілька слів про статтю Анатоля Лівена з лондонської The Times

коли без опору віддати московським убивцям контроль над українською землею, то не доводиться сумніватися, що кількість убитих на ній московськими убивцями буде на порядок (в десять разів) більшою, аніж в разі найзапеклішої війни – збройного опору українського народу в разі прямого московського нападу на Україну

On Sep 4, 9:52 pm, Олег wrote:

> Лента.Ру" публикует перевод статьи Анатоля Ливена из лондонской The Times

[...]

> Другими словами, именно движение НАТО на восток, а не амбиции России,

> создает самую большую угрозу стабильности и единству Украины. Реалистичная

> британская политика в отношении Украины должна включать искреннюю готовность

> помочь ее экономическому, социальному и политическому развитию таким

> образом, чтобы постепенно добиться ее сближения с Западом и однажды сделать

> возможным ее вступление в Европейский Союз. При этом ни в коем случае не

> следует ввергать Украину в разрушительный кризис ради альянса с НАТО,

> который все равно не сможет ее защитить и не защитит.

> http://lenta.ru/articles/2008/08/26/times/

Думка тихенько відсидітися звичайно що як і раніше має місце. "Моя хата скраю", коли московські убивці убивають український народ, це ну зовсім не українська народна приказка – якщо не намагатись звісно жмурити очі на предмет "гордості" кожного московського холуя, тобто на нещодавно учинені московськими убивцями на українській землі гігантські голодоморні убивства 1946-47, 1932-34, 1921-23 – учинені щоразу в абсолютно мирний час, щоразу під повним московським контролем, в зразково керованому тоталітарному суспільстві – коли московським "компетентним" службам було відомо все, що робить, а частенько і що говорить кожен українець.

Якщо в Європі, чи в США, візьме гору сподівання на те, що після нового московського опанування України московські убивці на залитій українською кров'ю українській землі чудесним чином раптом перетворяться на мирно бекаючих овечок, а не з куражем щойно досягнутого "агромнаво успєха" негайно розпочнуть конкретні дії, щоб розвинути цей свій щойно досягнутий успіх далі, тобто убиваючи вже не чужих для Європи чи США українських дітей, а вже рідних європейських чи там американських, то це звісно більше діло їхньої совісті та моралі – а не наше тут, на українській землі.

Що ж стосовно українського народу, то уявлення про співвідношення небезпеки для українців прямого воєнного конфлікту з бандою московських убивць, та "мирного життя" під їхнім повним контролем, дає порівняння кількості жертв українського народу в війнах, які велися на українській землі, з одного боку, з кількістю убитих московськими убивцями навіть одними тільки голодоморами – а московські убивці убивали українців далеко не тільки одними голодоморами.

Не варто мабуть і згадувати про те, що при формуванні такого уявлення про співвідношення кількості жертв московських убивств на українській землі в мирний час з кількістю жертв воєн не доводиться сподіватися на те, що подібне скільки-небудь правдиве уявлення хоч трохи можливе, якщо намагатися ґрунтувати його на цифрах, які надають нам ті, хто організовував усі різновиди московських убивств на українській землі.

І хоч завдяки величезній московській роботі, виконаної вже – і яка продовжує виконуватися московськими холуями й зараз, до отримання правдивих цифр мільйонів убитих московськими убивцями українців, головним чином українських дітей, ще далеко, однак ми в курсі, що для отримання досить таки точного уявлення про ті чи інші співвідношення достатньо вибіркового дослідження. І такі вибіркові достовірні цифри уже є – є принаймні уже кілька років.

Щоб легко і просто на власні очі побачити типові для України реальні пропорції кількості загиблих українців, в війнах і московських голодоморних убивствах, нема потреби робити якихось надто складних історичних досліджень і пошуків. В деяких селах в Україні вже почали предметно рахувати, скільки ж в них людей конкретно загинуло.

В селі Капустинці на Київщині, наприклад, до двох раніше встановлених пам'ятників – загиблим в громадянській війні (16 чоловік), і в другій світовій (145 чоловік), нещодавно додали третій пам'ятник – убитим голодомором 1932-34 (1120 чоловіків, жінок, дітей). Два роки тому ці три пам'ятники показували по ТБ. Пам'ятники поіменні, на кожному з них конкретно наведені імена усіх загиблих.

Ще одним наочним прикладом є порівняння кількості жертв Голодомору 1946-47, протягом менше ніж один рік, жертвами якого були тільки українці, головним чином українські діти, учиненого московськими убивцями на всій території України там, де не було збройного опору, а це принаймні півтора мільйона українців – з кількістю жертв (протягом майже десяти років, включно 1946-47, з усіх сторін), на всіх територіях, де був збройний опір московським убивцям з боку УПА, а це щось біля 180 тисяч, у тому числі помітна кількість московських посіпак різного ґатунку.

При цьому не дуже важко зауважити, що якби не УПА, то нема жодного сумніву, що Голодомор лютував би так само і на всіх тих землях, на яких (завдяки УПА) про нього знали тільки від тих українських людей, які рятували там своє життя чи життя своїх дітей, добуваючи там харчі, щоб повернувшись назад в зону повного московського контролю, нагодувати їх.

Дані прості й очевидні факти неспростовно свідчать про те, що коли без опору віддати московським убивцям контроль над українською землею, то не доводиться сумніватися, що кількість убитих на ній московськими убивцями буде на порядок (в десять разів) більшою, аніж в разі найзапеклішої війни – збройного опору українського народу в разі прямого московського нападу на Україну. І убитими, якщо здатись без опору, будуть перш за все українські діти – і то чи менші діти, тим більш напевно вони будуть московськими убивцями убиті. Жодних навіть і найменших фактів, які б свідчили про те, що московські убивці припинили планувати масові убивства українських дітей, на жаль нема навіть і близько.

...це все навіть коли не згадувати про давню міжнародну, безліч разів перевірену мудрість, що той народ, який не ставить власну волю понад усе, не гідний взагалі нічого.

Олександр Франчук http://www.geocities.com/olexandr